Рішення № 87620089, 13.02.2020, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/599/19

Провадження № 2/172/75/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Битяка І.Г.

за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин, -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя. Вобґрунтування позову вказує, що з відповідачем перебуває в шлюбі, який зареєстровано 09.09.1978 року в бюро записів актів громадянського стану Актюбінської міської ради депутатів трудящих, актовий запис № 1485. В період шлюбу, згідно з договором купівлі-продажу 20 серпня 1996 року подружжям придбано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Ухвалою судді від 03.06.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відрикто та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачка ОСОБА_3 надала суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що оскільки шлюбні відносини між сторонами не склались, то рішенням Народного суду Фрунзенського районного суду м. Актюбінська від 24.12.1986 року шлюб було розірвано і рішення суду набрало чинності, однак судом допущена помилка в написанні її по батькові і тому вона не змогла зареєструвати дане рішення в органах реєстрації актів цивільного стану. Крім того, спірний будинок придбаний за власні кошти і позивач до нього не має жодного відношення, оскільки будинок придбаний у ОСОБА_5 20.08.1996 року після продажу будинку в м. Актюбінську, Республіка Казахстан, належного її батькові ОСОБА_6 в порядку спадкування.

01.08.2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання в зв`язку з припиненням шлюбних відносин. В обгрунтування вказує, що вони з ОСОБА_1 09.09.1978 року зареєстрували шлюб, про що складений відповідний актовий запис № 1485 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану міста Актюбінська Казахської РСР. В шлюбі народилося дві доньки - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки спільне життя з відповідачем не склалося, ОСОБА_1 звернувся до суду про розірвання шлюбу. Відповідно до рішення Народного суду Фрунзенського районного суду м. Актюбінська від 24.12.1986 року шлюб було розірвано. В зазначеному рішенні помилково вказано по батькові відповідачки, замість «ОСОБА_10 » - «ОСОБА_11 », тому дана помилка не дала можливості вказане рішення зареєструвати у відділі реєстрації актів цивільного стану. Встановлення факту розірвання шлюбу має для неї юридичне значення, оскільки у подальшому надасть право на оформлення розірвання шлюбу і позбавить різних непорозумінь з ОСОБА_1 , в тому числі й майнових. Крім того, у лютому 1996 року її батько ОСОБА_6 , який на той час проживав в сел. Васильківка Дніпропетровської області доручив їй переоформлення спадщини за довіреністю з подальшим її продажем, а саме: будинку в м. Актюбінськ, Республіки Казахстан та отримання грошових коштів з банківського рахунку.

Ухвалою суду від 02.08.2019 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду, справи за вказаними позовами об`єднано в одне провадження та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову. Вказує, що ОСОБА_3 посилається на рішення Народного суду Фрунзенського районного суду м. Актюбінська від 24.12.1986 року, відповідно до якого шлюб розірвано з ОСОБА_3 , при цьому він у шлюбі з такою жінкою не перебував. Взагалі, за законодавством, що діяло на дату ухвалення вказаного рішення було передбачено, що шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації розлучення в органах ЗАГС, а виходячи з основ законодавства Союзу РСР та союзних республік аналогічна норма діяла в Казахській РСР. Доказів того, що ОСОБА_3 зверталася до органів ЗАГС Казахстану про надання їй актового запису про розірвання шлюбу у неї відсутні, а тому необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про встановлення факту розірвання шлюбу. Позовні вимоги про визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин надумані та безпідставні, оскільки спірний житловий будинок на даний час зареєстрований за самою ОСОБА_3 .

Позивач за первісним позовом та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, заперечували проти зустрічних позовних вимог.

ОСОБА_1 пояснив, що з 1996 року він разом з дружиною проживає у сел. Васильківка у спірному житловому будинку. Однак останні кілька років він не має можливості користуватись будинком через перешкоди з боку дружини, а тому живе у господарській будівлі, яку влаштував як житло. Заперечує факт розірвання шлюбу з ОСОБА_3 у 1986 році

Відповідачка за первісним позовом та її представник у судовому засіданні зустрічну позовну заяву підтримали, проти задоволення первісного позову заперечували.

ОСОБА_3 пояснила, що у 1986 році за позовом ОСОБА_1 їх шлюб було розірваний, а сам позивач кілька років жив та працював на території Росії окремо від неї. Потім повернувся та вони почали жити разом та переїхали до сел. Васильківка. Її батько дав гроші від продажу квартири у Казахстані і вона придбала спірний житловий будинок. У даному будинку ОСОБА_1 періодично проживав з нею як сім`я. Останній час вона забороняє йому користуватись житловим будинком, а тому він живе у господарській будівлі у дворі. У 2019 році вона подавала позовну заяву до Васильківського районного суду про розірвання шлюбу так як у рішенні 1986 року допущено помилку у зазначенні її імені і це перешкоджає реєстрації факту розірвання шлюбу. У зв`язку з виправленням описки судовими органами Казахстану вона попросила залишити без розгляду позовну заяву до Васильківського районного суду.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона була присутня під час продажу спірного будинку її матір`ю ОСОБА_5 . Пам`ятає обставини продажу будинку. Купувала його ОСОБА_3 , яка була у нотаріуса разом зі своїм батьком. Грошові кошти її матері віддавала саме ОСОБА_3 так як вони з продавцем були у кабінеті нотаріуса. В цей час вони з батьком відповідачки чекали у коридорі.

Вислухавши сторони та їх представників, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_13 уклали шлюб 09 вересня 1978 року, про що у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу гор ЗАГС м. Актюбінськ вчинено запис

№ 1485.

Рішенням народного суду Фрунзенського району м. Актюбінська Казахської РСР від 24.12.1986 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Реєстрація факту розлучення за вказаним рішенням суду у відповідних органах реєстрації актів громадянського стану не здійснювалась.

За договором купівлі-продажу від 20.08.1996 року ОСОБА_5 продала а ОСОБА_3 купила житловий будинок по АДРЕСА_1 .

З довідки КП «Синельниківське МБТІ» від 27.05.2019 року № 58 видно, що згідно з архівними даними станом на 31.12.2012 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Васильківською державною нотаріальною конторою 20.08.1996 року, реєстр № 1750.

З 10 квітня 2001 року і по теперішній час у спірному житловому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 . Факт його постійного проживання з 1996 року за вказаною адресою встановлений у судовому засіданні та не заперечується й первісним відповідачем. При цьому суд не вважає визначальною ту обставину, що він не може користуватись житловим будинком через перешкоди з боку дружини для підтвердження факту непроживання за вказаною адресою. У зв`язку з цим суд не може взяти до уваги як докази довідки виконавчого комітету Васильківської селищної ради про місце проживання сторін та акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_3 від 16.05.2018 року як такі, що суперечать матеріалам справи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна норма була закріплена ст. 22 КпШС України, який втратив чинність 01.01.2004 року.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Аналізуючи доводи первісного відповідача щодо розірвання шлюбу у 1986 році суд зважає на те, що відповідно до ст. 44 КпШС України, який був чинний на момент виникнення правовідносин шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Зважаючи на встановлену судом відсутність факту реєстрації розірвання шлюбу не можна стверджувати, що він був припинений.

Крім того суд враховує те, що у судовому засіданні встановлено факт спільного проживання сторін однією сім`єю і після 24.12.1986 року, а тому у даному випадку необхідно зважити на правило, закріплене ст. 74 СК України відповідно до якого якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Належних, допустимих доказів в достатній кількості щодо того, що грошові кошти на придбання спірного будинку були надані батьком відповідачки за первісним позовом суду не надано. Сам по собі факт продажу батьком ОСОБА_3 квартири не свідчить про передачу їй грошових коштів для придбання будинку, а є лише припущенням, яке повністю заперечується первісним позивачем.

Таким чином, враховуючи, що спірне майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями набуте сторонами за час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення вимог шляхом його поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача сплачений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя - задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя.

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений ним за подання позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн.

4. Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 17 лютого 2020 року.

Суддя І.Г. Битяк