Рішення № 87619713, 11.02.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 лютого 2020 р. Справа № 903/1030/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Карпук А.С. - свідоцтво ВЛ № 867 від 02.12.2016, ордер серія ВЛ №000,059427 від 01.12.2019

від відповідача: Бондарчук Р.І. - довіреність від 05.06.2019 №1.1-8/2897/2019, посвідчення № 103 від 04.06.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/1030/19 за позовом фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 фізична особа-підприємець Лешик Ігор Іванович звернулося в суд з позовною заявою до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі.

Позовні вимоги обґрунтовані ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка надає право особі на поновлення договору на новий термін, а також наступними фактичними обставинами: продовження користування Позивачем земельною ділянкою після закінчення строку дії договору; належне виконання орендарем обов`язків по сплаті орендної плати; відсутність заперечень орендодавця на продовження дії договору на той самий строк на тих самих умовах; надсилання позивачем на адресу відповідача додаткових угод про поновлення договору.

Ухвалою суду від 27.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник Луцької міської ради 16.01.2020 подав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі, оскільки вважає позов необґрунтованим враховуючи, що не направлення позивачем Луцькій міській раді повідомлення про намір укладення договору на новий строк з проектом додаткової угоди у строк встановлений договором виключає можливість його поновлення за ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а отже не підлягає до задоволення.

Протокольною ухвалою від 27.01.2020 суд закрив розгляд справи у підготовчому судовому засіданні та призначив справу по суті на 11.02.2020.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд визнати поновленим договір оренди землі.

Представник відповідача в судовому засіданні просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2009 між Луцькою міською радою (орендодавець) та Підприємцем Лешик Ігорем Івановичем (орендар) укладено договір оренди землі (а.с. 21-23).

Згідно з п. п. 1- 3 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення- землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Луцьк вул. Конякіна, 14к, /кадастровий номер 330160034/. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 50 кв.м. На земельній ділянці знаходиться торговий павільйон, який належить орендарю на праві власності, а також інші об`єкти інфраструктури через частину земельної ділянки проходять тепломережі, електрокабель.

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

В пунктах 9-13 договору сторони погодили порядок нарахування та сплати орендної плати за землю.

У відповідності до пунктів 14-15 цього договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування критої зупинки громадського транспорту з торговим павільйоном. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

Згідно пункту 19 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 15-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Орендодавець зобов`язаний, зокрема, у місячний строк з дня надходження клопотання орендаря розглянути питання про продовження дії договору (пункт 28 договору).

Пунктом 42 договору оренди землі визначено, що цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано 01.07.2009 за № 040907700368 відтак, договір набрав чинності 01.07.2009 та враховуючи п. 8 договору діяв до 01.07.2014.

Отже, суд зазначає, що строк дії договору встановлений на п`ять років до 01.07.2014.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.05.2019 (а.с.32-35) договір оренди землі загальною площею 0,0050 га по вул. Конякіна, 14К у м. Луцьку (кадастровий номер 330160034) для обслуговування торгового павільйону, укладений 16.06.2009 між Луцькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Лешиком Ігорем Івановичем та зареєстрований в Державному реєстрі земель 01.07.2009 за № 040907700368 на тих самих умовах строком на п`ять років - до 01.07.2019, визнано поновленим.

Рішення Господарського суду Волинській області від 22.05.2019 набрало законної сили 18.06.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2019 ФОП Лешик І.І подав до Луцької міської ради клопотання, в якому просить у зв`язку із відсутністю заперечень Луцької міської ради протягом місяця по його закінченні, укласти додаткову угоду (а.с.24).

З матеріалів справи слідує, що 19.11.2019 Луцька міська рада направила на адресу ФОП Лешика І.І. лист (а.с.27-28), в якому зазначила, що позивачем не були виконанні вимоги, викладені у листі Луцької міської ради від 23.08.2019 № 6.1-7/1329/2019, а саме: не здійснено обов`язкову державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 22.05.2019 (справа № 903/180/19), що передбачено статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 6 Закону України «Про оренду землі», та не подано документи для скасування прийнятого Луцькою міською радою рішення від 26.07.2017 № 29/50 «Про надання фізичній особі - підприємцю Лешику І.І. дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Конякіна, 14к», яке не може бути виконане, оскільки договір оренди землі на вул. Конякіна, 14-к поновлено на новий строк, а тому, проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеного між Луцькою міською радою та ФОП Лешик І.І, зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 01.07.2009 за № 040907700368, не може бути підготовлений управління земельних ресурсів Луцької міської ради.

У разі ї незгоди, будь-які дії органів місцевого самоврядування, відповідно до статті 55 Конституції України, статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у відносинах сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову виходячи із наступного.

Предметом даного спору є визнання поновленим договору оренди землі.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності, згідно ст.84 Земельного кодексу України (надалі в тексті - ЗК України) перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відповідні ради здійснюють права суб`єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад.

Згідно із статтею 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначених статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.(ст.124 ЗК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. (ст.2 названого Закону).

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди , що встановлено ст.15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.31 Закону України "Про оренду землі" та ч.1 п. 36 договору оренди землі, зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 01.07.2009 за №040907700368 договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 291 Господарського кодексу України також визначено, що договір оренди земельної ділянки припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 1 статті 34 ЗУ "Про оренду землі" визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до ч. 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За приписами ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частина 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації прав підлягає і таке речове право, похідне від права власності, як право оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договори найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладення договору.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права оренди земельної ділянки, а засвідчення державою вже набутого права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі, при цьому, факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права оренди, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права оренди, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Отже, реєстрація є похідною дією від виникнення права оренди земельної ділянки, а відсутність реєстрації при поновленні договору оренди не припиняє набуття такого права в цілому (правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 13.06.2018р. у справі №390/612/16-ц, від 20.02.2019р. у справі №917/410/18).

З огляду на вищезазначені положення законодавства та встановлені судом обставини справи суд зазначає, що строк дії договору оренди землі від 16.06.2009, укладеного між Луцькою міською радою та ФОП Лешиком Ігорем Івановичем та зареєстрованого у Державному реєстрі земель 01.07.2009 за №0409007700368, поновленого рішенням Господарського суду Волинської області від 22.05.2018 у справі №903/180/19 строком до 01.07.2019 (докази здійснення державної реєстрації в матеріалах справи відсутні).

Отже, строк дії договору оренди землі, укладеного між Луцькою міською радою та ФОП Лешиком Ігорем Івановичем, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 01.07.2009 за №0409007700368 закінчився 01.07.2019.

При цьому суд зазначає, що в даному випадку договір оренди земельної ділянки припинив свою дію відповідно до умов самого договору та Закону України "Про оренду землі".

Так, у частинах 1-5 статті 33 цього Закону, передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

З огляду на закінчення строку дії договору оренди землі - 01.07.2019 позивачем не було реалізовано право, передбачене статтею 33 Закону України "Про оренду землі" на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), в порядку визначеному положеннями ч. ч 1-5, 6 цієї статті, доказів протилежного суду не надано.

Пунктом 8 договору оренди від 16.06.2009, зареєстрованого 01.07.2009 за №040907700368 (поновлено рішенням Господарського суду від 22.05.2019) передбачено, що після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Зокрема, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Закон України "Про оренду землі" фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

З поданого позову вбачається, що матеріально-правовою підставою позовних вимог позивач визначив саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає умови поновлення Договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:

- орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою;

- орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором;

- відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди.

Як вже зазначалось вище, строк дії договору оренди землі від 16.06.2009 закінчився 01.07.2019.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи та не заперечується представником позивача в судовому засіданні, ФОП Лешик І.І. всупереч п.8 договору та ч.2 ст.33 ЗУ «Про оренду землі» не повідомив Луцьку міську раду про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк.

В матеріалах справи відсутні докази узгодження позивачем та відповідачем істотних умов договору, та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, порушивши п. 8 договору оренди землі від 16.06.2009, переважне право на поновлення договору оренди землі у позивача припинилось.

Також, представник позивача доводить, що ФОП Лешик І.І. після закінчення строку дії договору оренди продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, однак докази користування земельною ділянкою та докази оплати орендної плати в матеріалах справи відсутні.

Згідно положень ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як у цій справі відсутнє волевиявлення орендодавця.

Крім того, слід зазначити, що договір оренди землі відповідно до чинного законодавства не є обов`язковим до укладення, а відтак, за відсутності волевиявлення сторін, не може бути примушений до укладення за рішенням суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-219цс14 порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту, матиме місце при укладенні договору оренди:

- із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору, на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Разом з тим, як слідує з доводів позивача, 12.08.2019 ФОП Лешик І.І., як орендар, не отримавши заперечення про поновлення договору протягом місяця по закінченні його дії, направив лист з проектами додаткової угоди щодо поновлення договору від 02.08.2019 до Луцької міської ради.

Однак, як слідує з матеріалів справи, а саме клопотання позивача від 02.08.2019 (а не 12.08.2019, як зазначає позивач) ФОП Лешик І.І. листом просить Луцьку міську раду укласти додаткову угоду до договору оренди землі, дане клопотання отримане Луцькою міською радою 02.08.2019, що підтверджено штемпелем (а.с.24).

Як стверджує позивач у позовній заяві, Луцька міська рада надіслала лист, в якому повідомила, про необхідність надати невід`ємні додатки до додаткової угоди та витяг з нормативно-грощової оцінки по вказані земельній ділянці для складання додаткової угоди до договору оренди землі, а на виконання вказаного листа ФОП Лешик І.І. було замовлено у землевпорядній організації та виготовлено невід`ємні додатки до угоди та витяг з нормативно грошової оцінки по вказані земельній ділянці, які надані відповідачу - 28.10.2019.

Однак, дослідивши матеріали справи, вбачається, що вказані листи у матеріалах справи відсутні, що також підтверджується переліком документів (додатків) долучених до позовної заяви (а.с.14), а також відсутні докази по сплаті орендної плати за земельну ділянку.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди з листом про намір продовжити договір оренди на той самий строк і на тих самих умовах; відсутні докази плати орендної плати за землю; відсутні докази реєстрації поновленого рішенням Господарського суду Волинської області від 22.05.2018 у справі №903/180/19 договору строком до 01.07.2019.

Таким чином, позивач не реалізував своє право на продовження дії договору оренди, а також не підтвердив належними та допустимими доказами факту продовження користування земельною ділянкою після закінчення дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, виходячи з предмету та підстав даного позову, необхідним є встановлення і доведення обставин, які передусім, свідчать про продовження позивачем користування земельною ділянкою. Більш того, доведення таких обставин належними і допустимими доказами покладається саме на позивача у справі.

Між тим, позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, які надають можливість встановити обставини коритсування земельною ділянкою після закінчення дії договору.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст.129 ГПК України, при відмові в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232,. 236-242 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.02.2020.

Суддя І. О. Гарбар