Рішення № 87616813, 17.02.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/3804/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та визнання протиправною і скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці в Чернігівській області (далі - Управління), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача по проведенню інспекційного відвідування позивача, що проводилось в порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295;

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Чернігівській області від 02.12.2019 №25-01-104/614/167 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 здійснено за підстав, не визначених законом. Крім того, відповідачем порушено ч.3 ст.7 Закону, згідно з якою у направленні серед іншого зазначаються тип заходу (плановий або позаплановий). У направленні від 30.09.2019 №870 не зазначено тип заходу (плановий або позаплановий). Акт Управління від 10.10.2019 № 25-01-104/614 також не містить відомостей про тип проведеного заходу державного нагляду (контролю). Крім наведеного, позивач звертає увагу, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 відповідно до Акту проводилось з 01.10.2019 по 10.10.2019. Проте, підстав для продовження граничного строку проведення перевірки більше двох робочих днів - в Акті інспекційного відвідування не зазначено. Також, відсутня публікація в мережі Інтернет уніфікованої форми акту інспекційного відвідування, з урахуванням скасування судом постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295. Постанова про накладення штрафу складена не за формою, яка затверджена наказом Мінсоцполітики. Одночасно вказує, що особи, щодо яких визнано трудовими правовідносини з позивачем, не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку; самі організовували роботу на своєму обладнанні; виконували її на власний ризик; не зараховувались до штату; виконували індивідуально визначену роботу, передбачену угодою, яка була спрямована на кінцевий результат.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання.

Представник відповідача протягом встановленого судом строку надав відзив на позов, в якому зокрема зазначив, що вимоги позивача не відповідають обставинам справи та не можуть бути підставами для скасування постанови про накладення штрафу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

На підставі наказу Управління від 30.09.2019 № 453 у період з 01 по 15 жовтня 2019 року головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Назаренку Н.Г. за участю головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Ткаченко С.А., доручено провести інспекційне відвідування позивача, про що видано направлення на проведення контрольного заходу від 30.09.2019 №870.

За результатами інспекційного відвідування позивача встановлені порушення вимог трудового законодавства, про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.10.2019 №25-01-104/614. Акт інспекційного відвідування підписаний позивачем 10.10.2019 із зауваженнями, які надійшли на адресу Управління 16.10.2019. На зауваження надана відповідь листом від 18.10.2019 №02-04/104/284.

Так, під час інспекційного відвідування 02.10.2019 інспектором праці було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3, здійснювали роботу на користь позивача наступні працівники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ФОП ОСОБА_1 02.10.2019 та 03.10.2019 надав письмові пояснення, згідно яких у нього на підставі цивільно-правових договорів працюють 6 зазначених вище осіб. Режим роботи встановлено за домовленістю з працівниками, а оплата праці здійснюється згідно цивільного договору.

Відповідачем встановлено, що відповідно до цивільно-правових договорів під назвою «трудова угода» від 15.09.2019, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , на період з 15.09.2019 по 15.10.2019, беруть на себе зобов`язання виконати роботи за посадою швачки. Відповідно до цивільно-правових договорів під назвою «трудова угода» від 15.09.2019, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , на період з 15.09.2019 по 15.10.2019, останні беруть на себе зобов`язання виконати роботи за посадою затягувальника верху взуття.

Враховуючи викладене та те, що вищевказані договори не містять відомостей про те, який саме результат роботи (послуги) повинні передати виконавці замовнику, не містять жодних даних щодо обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, їх якісних та кількісних характеристик, відповідач вважає, що позивачем фактично укладено договори цивільно-правового характеру під назвою «трудова угода», які мають ознаки трудових відносин, а їх зміст суперечить самій суті укладення цивільно-правових договорів.

Відповідач як на правомірність своїх висновків, посилається на те, що відповідно до Класифікатора професій України ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, роботи (послуги), що становлять предмет вказаних договорів, відповідають професіям «Швачка» (код КП 7436), «Затягуральник взуття» (код КП 7442). Таким чином, предметом наданих договорів від 15.09.2019, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є виконання останніми трудових функцій за конкретними професіями (посадами), визначеними Класифікатором професій України ДК 003:2010, що є ознакою трудових відносин. При цьому, ФОП ОСОБА_1 забезпечив вказаних працівників робочими місцями та засобами праці, що характерно для трудових відносин згідно ст. 21 КЗпП України, відповідно до якої саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, повідомленням Управління Держпраці у Чернігівській області від 25.10.2019 за вих. №10-04/5630 було інформовано позивача про одержання уповноваженою посадовою особою 24.10.2019 акту інспекційного відвідування від 10.10.2019 №25-01-104/0614, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників ФОП ОСОБА_1 для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Повідомлення направлено рекомендованим листом від 25.10.2019 № 1400044016208 та отримано позивачем 07.11.2019.

Листом Управління від 11.12.2019 №10-04/6620 була надана відповідь на клопотання позивача щодо його участі у розгляді справи та надання ним пояснень від 28.11.2019, яке надійшло 03.12.2019. Справа розглянута без участі позивача.

На підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України за фактичний допуск до роботи працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 без укладення з ними трудових договорів, що є порушенням ч.3 ст.24 КЗпП України, 02.12.2019 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-104/614/167 на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 625 950,00 грн, яку направлено позивачу рекомендованим листом 04.12.2019 № 1400046394781 та вручено 05.12.2019.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до п.1 Положення про Управління Держпраці у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці 03.08.2018 №84 (далі - Положення №84) Управління Держпраці у Чернігівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Управління поширюються на територію Чернігівської області.

Одними із основних завдань Управлінння, згідно з п.3 Положення №84, є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Згідно пп.5 п.4 Положення №84 Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до п.6 Положення №84 Управління для виконання, покладених на нього завдань має право, зокрема, проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Управління, безперешкодно, без попереднього повідомлення проходити до будь-яких виробничих, службових адміністративних приміщень юридичних осіб (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичних осіб, які використовують найману працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 №877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).

Згідно ст.1 Закону №877, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до ч.4 ст 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Частиною 5 ст.2 вищевказаного Закону зазначені у частині четвертій цієї статті органи (в тому числі і Управління), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст.1, ст.3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої ст.4, частин першої - четвертої ст.5, частини третьої ст.6, частин першої - четвертої та шостої ст.7, ст.ст.9, 10, 19, 20, 21, ч.3 ст.22 цього Закону.

Згідно ч.3 ст.6 вищевказаного Закону суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Як встановлено ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст.16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Інспекційне відвідування - це одна із форм перевірки, яке обумовлено необхідністю реалізації ст.259 КЗпП України та ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, ст.259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок), відповідно до якого інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Згідно п.2 Порядку заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Отже, Управління, як територіальний орган Держпраці, наділене правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку).

Таким чином, Закон №877 не містить імперативних норм щодо вичерпного переліку контрольних заходів, які може здійснювати Управління, а відтак інспектори праці у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержання суб`єктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування, що визначено ст.259 КЗпП України та Порядком №823. Інспектори праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням. При цьому, інспекційні відвідування не є плановими (позаплановими) перевірками та не потребують будь-якого погодження.

Як встановлено судом, наказ про проведення інспекційного відвідування видано на підставі інформації службової записки начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Луцишиної В.М., а тому думка позивача про безпідставність проведення інспекційного відвідування позивача суперечить чинному законодавству та на увагу не заслуговує.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем було порушено ч.3 ст.7 Закону, згідно з якою у направленні серед іншого зазначаються тип заходу (плановий або позаплановий), оскільки з направлення на проведення контрольного заходу від 30.09.2019 №870 вбачається наявність інформація про те, що на підставі наказу Управління від 30.09.2019 №453 у період з 01 по 15 жовтня 2019 року головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Назаренку Н.Г. за участю головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Ткаченко С.А., доручено провести інспекційне відвідування позивача відповідно до п.5 постанови КМУ від 21.08.2019 №823.

Посилання на порушення строку проведення перевірки також на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до п.10 Порядку тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів.

Щодо відсутності публікація в мережі Інтернет уніфікованої форми акту інспекційного відвідування, з урахуванням скасування судом постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, суд зазначає, що наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів» затверджено форму акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи ( фізичної особи), яка використовує найману працю.

Так, судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 було виявлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, про що складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.10.2019 № 25-01-104/614.

При цьому, судом встановлено, що Управлінням Держпраці у Чернігівській області було отримано зауваження позивача до Акту інспекційного відвідування, яке протягом трьох робочих днів було розглянуто та направлена відповідь про їх розгляд.

Відповідно до п.21 Порядку зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 із змінами (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, (п. З Порядку № 509).

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Суд зазначає, що Порядок №509 не передбачає обов`язкової участі суб`єкта господарювання при розгляді справи про накладення штрафу, тому позивач дійшов помилково висновку про те, що Управлінням було порушено право його на участь у розгляді справи та надання ним пояснень. Окрім того, листом Управління від 11.12.2019 №10-04/6620 була надана відповідь на клопотання позивача з вищевказаного питання від 28.11.2019, яке надійшло 03.12.2019, тобто після винесення постанови про накладення штрафу.

У відповідності до п. 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому п.2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

З аналізу вищевикладених положень Порядку слідує, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту складає постанову про накладення штрафу. Зазначена постанова складається у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, а другий надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Як встановлено судом, позивач на розгляд справи не з`явився.

Наведені обставини свідчать, що під час проведення інспекційного відвідування позивача, винесення та направлення ФОП ОСОБА_1 Акту інспекційного відвідування та постанови про накладання штрафу Управлінням Держпраці у Чернігівській області не було допущено порушення вимог діючого законодавства.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дії відповідача по проведенню інспекційного відвідування позивача, що проводилось в порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 є безпідставними, а отже у цій частині позову належить відмовити.

Так, відповідно до ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків несуть відповідальність у вигляді штрафу - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Як вбачається із оскаржуваної постанови та Акту інспекційного відвідування, підставою для накладення на позивача штрафу став фактичний допуск громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. При цьому, оформлені позивачем договори не містять відомостей про те, який саме результат роботи (послуги) повинні передати виконавці замовнику, не містять жодних даних щодо обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, їх якісних та кількісних характеристик. На думку відповідача, предметом наданих договорів від 15.09.2019, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є виконання останніми трудових функцій за конкретними професіями (посадами), визначеними Класифікатором професій України ДК 003:2010, що є ознакою трудових відносин. Крім того, позивач забезпечив вказаних працівників робочими місцями та засобами праці, що характерно для трудових відносин згідно ст.21 КЗпП України, відповідно до якої саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, згідно ч.1 ст.1 КЗпП України, даний кодифікований акт регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

В свою чергу, ч.1 ст.9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, зокрема, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

При цьому, Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, не передбачено здійснення вказаним органом та/або його територіальними органами контролю та/або нагляду за додержанням цивільного законодавства України юридичними та/або фізичними особами. Так само вказаний орган не має жодних повноважень щодо кваліфікації (трактування) тих чи інших цивільних або будь-яких інших правовідносин у якості трудових, а також щодо здійснення контролю та/або нагляду за правильністю ведення бухгалтерського обліку та звітності.

В свою чергу, ч.2 ст.2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне' страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 29 КЗпП України встановлено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Однак, ані у Акті інспекційного відвідування, ані у оскаржуваній постанові жодним чином не зазначено про те, що особам, з якими позивач уклав цивільно-правові договори було роз`яснено їх трудові права та обов`язки, ці особи були проінформовані під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, ознайомлені з колективним договором.

При цьому, зокрема, саме правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності передбачається час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), (ст.57 КЗпП України), а так само час початку і закінчення перерви у роботі (ч.2 ст.66 КЗпП України).

Окрім того, ані у Акті інспекційного відвідування, ані у оскаржуваній постанові не було вказано, якими саме посадами з числа наявних та вакантних у затвердженому позивачем штатному розписі на час описаних в Акті подій передбачалося виконання тих трудових обов`язків, які, за твердженнями відповідача, здійснювалися вищевказаними фізичними особами.

Частинами 1-3 включно ст.6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Особа, яка працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов`язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору є отримання певного матеріального результату.

3 аналізу викладеного вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати, не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох прогресій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідачем не надано доказів підпорядкування працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правилам внутрішнього трудового розпорядку. Також, у штаті ФОП ОСОБА_1 відсутні посади швачки та затягувальник верху взуття. Відповідачем також не доведено виконання роботи зазначеними особами на обладнанні позивача. Такі твердження у Акті інспекційного відвідування не підтверджені доказами, а ґрунтуються виключно на припущеннях.

Статтею 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цивільно-правові договори, укладені позивачем, не були визнані недійсними чи неукладеними у порядку встановленому законом.

Крім того, останні містять чітко визначений обсяг роботи у вигляді кількості одиниць, термін, протягом якого такий обсяг роботи повинен бути виконаний та ціну за одиницю. Тобто, предметом вказаних договорів є кінцевий результат, а не процес праці, а метою договору є отримання певного матеріального результату.

За таких обставин за своїм змістом укладені договори є цивільно-правовими договорами, а висновки інспектора Управління Держпраці у Чернігівській області, викладені в Акті "про перебування працівників у трудових відносинах з позивачем" та порушення ним вимог ч.3 ст.24 КЗпП України " на думку суду є безпідставними.

Відповідно, викладений у Акті інспекційного відвідування висновок відповідача про нібито вчинений позивачем фактичний допуск громадян до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не відповідає дійсним обставинам справи та не є обґрунтованим з точки зору відповідності чинному законодавству України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

Оскільки чинне законодавство України не містить жодного обов`язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов`язання зобов`язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Отже, потенційні сторони такого зобов`язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними.

Вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України (працівник може бути допущений до роботи після повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) та вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», щодо того, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком "до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором", застосовуються до трудових правовідносин.

Отже, оскільки позивач уклав з фізичними особами цивільно-правові договори, які є предметом регулювання Цивільного кодексу України, у нього не виникло жодного обов`язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2015 №413.

Як було вже зазначено, ознаки трудового договору, на які посилається відповідач, спростовуються тим, що позивач не обмежений в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язаний законодавством укладати виключно трудові договори.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов схожого висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, що і підтверджено наданими позивачем договорами, та наданими після виконання визначено в договорах обсягу робіт, актами виконаних робіт, звітами про суми нарахованої заробітної плати.

З системного аналізу умов договорів, укладених між позивачем та фізичними особами, вбачається, що предметом цим договорів є кінцевий результат праці, а не сам її процес. В той час, як для трудових договорів, характерним було би зворотнє.

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки підставою для її винесення стало помилкове трактування цивільно-правових відносин позивача, як таких, що мають ознаки трудових. Таким чином, позов ФОП ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання неправомірними дій та визнання протиправною і скасування постанови належить задовольнити частково.

У відповідності до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьої цієї статті визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань підлягає сплачена сума судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 6 259,50 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та визнання протиправною і скасування постанови - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області від 02.12.2019 №25-01-104/614/167 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернігівській області в розмірі 625 950,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 6 259,50 грн (шість тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень 50 коп.) судових витрат відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 );

Відповідач - Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. Пятницька,39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238).

Повний текст рішення суду складено 17.02.2020.

Суддя Л.О. Житняк