Ухвала суду № 87616529, 17.02.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

17 лютого 2020 року справа № 580/144/20

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ПрАТ “Первомайський кар`єр “Граніт” до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось ПрАТ “Первомайський кар`єр “Граніт” (18016, м. Черкаси, вул. Євгена Кухарця, буд. 8; код ЄДРПОУ 00292356) (далі – позивач) до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (18001, м. Черкаси, просп. Хіміків, буд. 50; код ЄДРПОУ 36157425) (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Постоєнка Михайла Васильовича прийняті у формі:

-постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.05.2018 року ВП №56451425 з примусового виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 №823/2003/17;

-постанови від 15.07.2019 року про стягнення виконавчого збору;

-постанови від 15.07.2019 року про закінчення виконавчого провадження №56451425.

16.01.2020 ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, позовну заяву ПрАТ “Первомайський кар`єр “Граніт” залишено без руху, тривалістю на десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом строку якого останній мав надати (зазначити) суду – документ про сплату судового збору в розмірі 6306 грн. та надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначивши інші підстави поважності пропуску строку та надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.

10.02.2020 від представника позивача до суду надійшла заява щодо зменшеня позовних вимог, в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Постоєнка Михайла Васильовича прийнятого у формі постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.05.2018 року ВП №56451425 з примусового виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 №823/2003/17.

Також, 10.02.2020 від представника позивача до суду надійшли матеріали в порядку виконання ухвали, які включали:

- квитанцію про сплату судового збору в розмірі 2102 грн.

- заяву по поновлення строку звернення до суду.

Зокрема заява вмотивована тим, що позивач про протиправність постанови дізнався лише 16.12.2019 в результаті ознайомлення з матеріалами ВП №56451425 та зокрема виконавчого документа, оскільки було встановлено, що не стягувач ініціював відкриття виконавчого провадження. При цьому наголошено, що отримання постанови про відкриття виконавчого провадження не достатньо для встановлення факту про незаконність рішення.

Як вже наголошувалося позивачу, що у відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів позову вбачається, що спірне рішення державного виконавця прийняте 22.05.2018 та про яке позивач знав у 2018 році, однак, позивач звернувся з адміністративним позовом первинно в кінці 2019 року – 27.12.2019, що перевищує встановлений законом десятиденний строк звернення до адміністративного суду.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Таким чином, доводи представника позивача, що строк пропущений з поважних причин в наслідок того, що факт протиправності рішення був встановлений лише з моменту ознайомлення з матеріалами ВП, а не отриманням постанови, нівелюється правами наданим Законом боржнику.

Оскільки подаючи позовну заяву, позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 287 КАС України, на вимогу суду не надано клопотання про поновлення строку звернення з зазначенням інших підстав поважності пропуску строку та доказів поважності, суд вважає, що дана позовна заява підлягає поверненню.

Суд наголошує, що позивач мав можливість дізнатися інформацію щодо відкриття виконавчого провадження у 2018 році.

Відповідно до статті 9 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, повязаної з його або її правами та обовязками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним. Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.

Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обовязків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі “Плахтєєв та Плахтєєва проти України” (заява №20347/03, §35) визначено, що “…пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом ... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…”.

В питаннях пов`язаних із застосуванням строків давності Європейський суд з прав людини висловив свою позицію в справі “Олександр Волков проти України” (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що “… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.”

Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.

У даному випадку для звернення до суду із позовною заявою законодавцем встановлений десятиденний строк і такий обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Посилання позивача на те, що вій дізнався про порушення прав з моменту ознайомлення з матеріалами ВП, суддя розцінює як штучне створення ситуації, за допомогою якої позивач вказує на те, що ним строк звернення до суду не пропущений.

За таких обставин, пояснення позивача щодо строку звернення до адміністративного суду, вказані в клопотанні, не вбачаються суддею поважними причинами пропуску строку.

Частиною 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. (ч. 2 ст. 123 КАС України).

З викладеного вбачається, що вимоги ухвали у встановлений судом строк позивачем не виконані.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Суддя звертає увагу позивача на те, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина 8 статті 169 КАС України).

Керуючись ст. ст. 169, 248, 293-297 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ПрАТ “Первомайський кар`єр “Граніт” до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору – управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набрала законної сили у відповідності до вимог ст. 256 КАС України, проте може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу.

Суддя П.Г. Паламар