Рішення № 87615281, 17.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 р. Справа № 480/5289/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску, а саме: від 28.11.2018 № Ф-8235-54 на суму 15 481,54 грн.; від 20.02.2019 № Ф-8235-54 на суму 17 938,72 грн.; від 23.05.2019 № Ф-8235-54 на суму 20 692,90 грн.; від 10.09.2019 № Ф-8235- 54 на суму 23 447,08 грн.; від 13.11.2019 № Ф-8235-54 на суму 26 201,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2006 року по 2019 рік він був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте, з грудня 2011 року підприємницької діяльності не здійснював, оскільки працював найманим працівником в ПрАТ "Карлсберг Україна", яке сплачувало за нього страхові внески. Із оскаржуваними вимогами позивач не погоджується, посилаючись на те, що він не отримував дохід від підприємницької діяльності, тому, нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як працюючій особі є подвійним оподаткуванням одного доходу. Крім того, позивач посилався на несвоєчасне нарахування єдиного внеску контролюючим органом.

Ухвалою суду від 18.12.2019 відкрито спрощене провадження по даній справі без виклику сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що в період з 19.05.2006 ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем. За 2017, 2018 роки та 10 місяців 2019 року йому було нараховано єдиний внесок в мінімальному встановленому законом розмірі. На переконання відповідача, ним правомірно було сформовано вимоги про сплату недоїмки, оскільки з 01.01.2017 передбачений обов`язок фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок в мінімальному встановленому законом розмірі незалежно від провадження ними підприємницької діяльності, подання звітності та отримання доходів. Крім цього, позивач не відноситься до пільгових категорій осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.05.2006 по 31.10.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в Головному управлінні ДПС Сумської області.

Згідно довідки ПАТ "Карлсберг Україна" від 29.11.2019 № 1208-96-ВК в період з 06.12.2011 по день видачі довідки ОСОБА_1 працює в ПАТ "Карлсберг Україна" на посаді провідного фахівця відділу продажу (а.с. 18).

28.11.2018 Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-8235-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15481,54 грн. (а.с. 13).

20.02.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-8235-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 17938,72 грн. (зворотній бік а.с. 13).

23.05.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-8235-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 20692,90 грн. (зворотній бік а.с. 10).

10.09.2019 Головним управлінням ДПС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-8235-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23447,08 грн. (а.с. 14).

13.11.2019 Головним управлінням ДПС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-8235-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 26201,26 грн. (зворотній бік а.с. 14).

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За змістом статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до п. 3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище норм слід дійти висновку, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону № 2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу викладеного свідчить, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 06.12.2011 по теперішній час ОСОБА_1 працює в ПАТ "Карлсберг Україна" на посаді провідного фахівця відділу продажу (а.с. 18).

Таким чином, позивач з грудня 2011 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах як найманий працівник.

Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) з грудня 2011 року по жовтень 2019 року сплачено страхувальником - його роботодавцем (а.с. 22-23).

При цьому, представником відповідача до суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював протягом 2017-2019 років підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід.

Отже, у періоди, за які відповідач нарахував позивачу зобов`язання з єдиного соціального внеску, за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний соціальний внесок сплачувався роботодавцем, при цьому доказів зворотного відповідачем суду не надано.

Враховуючи відсутність доказів здійснення позивачем у спірні періоди підприємницької діяльності та отримання від неї доходу, визначені в оскаржуваних вимогах ГУ ДФС у Сумській області суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI.

Проте, такі доводи суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.

При цьому, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних вимог.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, судовий збір за подачу позову у даній справі у сумі 768,40 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 28.11.2018 № Ф-8235-54 на суму 15 481,54 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 20.02.2019 № Ф-8235-54 на суму 17 938,72 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 23.05.2019 № Ф-8235-54 на суму 20 692,90 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 10.09.2019 № Ф-8235- 54 на суму 23 447,08 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 13.11.2019 № Ф-8235-54 на суму 26 201,26 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Іллінська, 13, ідентифікаційний код 43144399) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко