Рішення № 87611281, 27.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 160/13155/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 липня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 27.06.2019 року вона досягла 59-ти річного віку і відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. 16.12.2019 року вона отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідь про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного стажу для призначення пенсії. Позивач вважає, що періоди її роботи в Ізяславському комбінаті громадського харчування з 23.09.1980 по 25.05.1986 та період навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 05.07.1978 належним чином підтверджені, в тому числі записами в трудовій книжці. Поряд з цим, відповідні періоди підтверджені іншими документами, офіційно завіреними державними установами України, які також були надані відповідачу на підтвердження наявного трудового стажу. Тому відмова відповідача у призначенні пенсії за віком незаконна. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, у відповідача також витребувано всі докази, на підставі яких було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

24.01.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. 22.10.2019 позивач звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за якою право на пенсію за віком мають жінки після досягнення ними 59 років, які народились з 01.04.1960 по 30.09.1960 та за наявності страхового стажу не менше 26 років. Позивачем для призначення пенсії була надана трудова книжка на прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), в трудову книжку внесено запис про те, що прізвище « ОСОБА_3 » записано згідно паспорта, також відсутня дата заповнення, в зв`язку з чим за Інструкцією трудова книжка не є дійсною. Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020266343 від 01.06.2018 шлюб зареєстровано 28.04.1979 та прізвище « ОСОБА_2 » змінено на прізвище « ОСОБА_4 », що не відповідає записам, які містяться на титульній сторінці трудової книжки. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020266273 від 01.06.2018 шлюб зареєстровано 10.10.1988 та прізвище « ОСОБА_4 » змінено на прізвище « ОСОБА_3 ». Згідно пункту 1, 3 Порядку №637, передбачено, що трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, у разі, коли в трудовій книжці містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються, зокрема, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Враховуючи вищевикладене, до страхового стажу позивача не можливо зарахувати період навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 05.07.1978 у зв`язку з відсутністю підстав видачі довідки №1477 від 18.09.2018 року; та період роботи на Ізяславському комбінаті громадського харчування, оскільки в довідці №610-Г від 18.06.2019 року зазначено, що за період роботи з 23.09.1980 по 20.05.1986 заробітна плата нараховувалася ОСОБА_5 , але за даними витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020266343 від 01.06.2018 шлюб зареєстровано 28.04.1979 та прізвище « ОСОБА_2 » змінено на прізвище « ОСОБА_4 ». Інших уточнюючих документів позивачем не надавалося. Зважаючи на викладене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області діяло у спосіб та у порядок, визначеному чинним законодавством, не порушуючи при цьому права позивача, а отже позовні вимоги є не обґрунтованими.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України,).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22 жовтня 2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Лівобережний відділ обслуговування громадян у м. Дніпро (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком.

Згідно із розпискою-повідомленням до заяви додала довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт НОМЕР_1 , трудову книжку НОМЕР_2 , архівну довідку №1477 від 18.09.2018, архівні довідки про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 №610-Г від 18.06.2019, архівну виписку №01/13-406 від 02.07.2019 р., документ про стаж №609-г від 18.06.2019 р., свідоцтво про народження дитини № НОМЕР_8 , НОМЕР_9, НОМЕР_10, свідоцтво про шлюб №00020266343, №00020266273, інші документи №65 від 13.06.2019 р., №01/13-407 (2) №01/13-406 від 02.07.2019 р.

Листом від 13.11.2019 р. за вих. №368/03.25-17 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного стажу у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування означеної відповіді пенсійним фондом зазначено наступне.

Згідно з датою народження 27.06.1960 р., за зазначеною статтею визначено, що право на пенсію за віком мають жінки після досягнення 59 років, які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року та за наявності страхового стажу не менше 26 років.

В трудовій книжці на прізвище ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) зроблено запис про те, що прізвище « ОСОБА_3 » записано згідно паспорта та в якій відсутня дата заповнення, у зв`язку з чим, трудова книжка не є дійсною згідно з Наказу Мінпраці та соцполітики «Про затвердження Інструкції про порядок веденім трудових книжок працівників» від 29.07.1993 №58. Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № НОМЕР_5 від 01.06.2018 шлюб зареєстрований 28.04.1979 та прізвище « ОСОБА_2 » змінено на прізвище « ОСОБА_4 », що не відповідає записам, які містяться на титульній сторінці трудової книжки. Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00020266273 від 01.06.2018 шлюб зареєстрований 10.10.1988 та прізвище « ОСОБА_4 » змінено на прізвище « ОСОБА_3 ». Згідно наданих документів неможливо зарахувати до страхового стажу періоди: з 01.09.1977 по 05.07.1978 - період навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі, в зв`язку з тим, що в наданій довідці №1477 від 18.09.2018 відсутні підстави видачі; з 23.09.1980 по 20.05.1986 - період роботи на Ізяславському комбінаті громадського харчування, так як в архівній довідці №610-Г від 18.06.2019 зазначено, що за даний період роботи заробітна плата нараховувалася ОСОБА_5 , але згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № НОМЕР_5 від 01.06.2018 шлюб зареєстрований 28.04.1979 та прізвище « ОСОБА_2 » змінено та прізвище « ОСОБА_4 ». Інших уточнюючих довідок не було надано. Таким чином, стаж роботи становить 22 роки 4 місяця 14 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком з підстав не зарахування до стажу роботи для призначення пенсії періоди її роботи в Ізяславському комбінаті громадського харчування з 23.09.1980 по 25.05.1986 та з 01.09.1977 по 05.07.1978 - періоду навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058 до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема:

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 23.09.1980 по 20.05.1986 працювала в комбінаті громадського харчування м. Ізяслав на посаді буфетниці (записи 3-4).

На титульному аркуші трудової книжки НОМЕР_2 зазначено, що прізвище ОСОБА_3 записано на підставі паспорту НОМЕР_12, виданого виконкомом 01.12.1988 р.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно із п. 2.11. Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 2.13. Інструкції заміна записів в трудових книжках про прізвище, ім`я по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, необхідного для призначення пенсії, періоду роботи позивача з 23.09.1980 по 20.05.1986 в комбінаті громадського харчування м. Ізяслав відповідачем у листі від 13.11.2019 р. за вих. №368/03.25-17 та у відзиві зазначено, що у наданій трудовій книжці зроблено запис про те, що прізвище « ОСОБА_3 » записано згідно паспорта та в якій відсутня дата заповнення, у зв`язку з чим трудова книжка не є дійсною.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.

Законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеної періоду роботи позивачки до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Окрім того, згідно з відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (витяг №00020266343) 28 квітня 1979 року Виконавчим комітетом Новосільської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області зареєстровано шлюб ОСОБА_5 із ОСОБА_7 (актовий запис №9 від 28.04.1979 р.); прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - «ОСОБА_4»; 07.09.1988 р. зареєстровано актовий запис про розірвання шлюбу (актовий запис №59 від 07.09.1988 р.).

Згідно з відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (витяг №00020266273) 10 жовтня 1988 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шепетівського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області зареєстровано шлюб ОСОБА_8 із ОСОБА_9 (актовий запис №443 від 10.10.1988 р.), прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - «ОСОБА_3»; 10.04.2002 р. зареєстровано актовий запис про розірвання шлюбу (актовий запис №80 від 10.04.2002 р.).

Відповідний запис про реєстрацію припинення шлюбу з ОСОБА_9 міститься в паспорті громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Також, згідно з архівною довідкою, виданої трудовим архівом Ізяславської районної ради від 18.06.209 р. №609-Г, ОСОБА_5 прийнята на роботу в буфет КГХ комбінату громадського харчування з 23.09.1980 р. Звільнена із займаної посади у зв`язку з ліквідацією підприємства по ст. 40, п. 1 КЗОТ УССР з 20.05.1986 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, період її роботи в комбінаті громадського харчування м. Ізяслав на посаді буфетниці з 23.09.1980 р. по 20.05.1986 р.

Щодо періоду навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 05.07.1978, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу, необхідного для призначення пенсії, періоду навчання позивача з 01.09.1977 по 05.07.1978 в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі відповідачем у листі від 13.11.2019 р. за вих. №368/03.25-17 та у відзиві зазначено, що у зв`язку з тим, що в наданій довідці №1477 від 18.09.2018 відсутні підстави видачі.

Проте, відповідачем не конкретизовано, яких саме відомостей не достатньо у архівній довідці. Окрім того, доводи відповідача, зазначені у відзиві, щодо підстав неврахування довідки від не можуть бути прийняті судом до уваги з урахуванням положень абзацу 2 частини 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що не вирішення питання спірного питання не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні призначення трудової пенсії.

Поряд з цим, пунктами 2.18., 2.19. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 визначено, що для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв`язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також на виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.

До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: б) про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо); в) про час навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, п. 2.16 цієї Інструкції).

Як зазначалось вище, законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

В трудовій книжці НОМЕР_2 відсутні записи про період навчання. Перший запис в трудовій книжці позивача датований 14.07.1978 р. про прийняття на роботу продавцем.

Відтак, в силу п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12 серпня 1993 року, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (служби, навчання).

Судом досліджено архівну довідку №1477 від 18.09.2018, видану Хмельницьким кооперативним торгівельно-економічним інститутом за підписом т.в.о. ректора інституту, та яку згідно з розпискою-повідомленням було надано позивачем до заяви про призначення пенсії від 22.10.2019 р.

Із змісту означеної довідки, ОСОБА_5 згідно наказу № 206 від 15.09.1977 р. по Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищу була зарахована в число студентів денної форми навчання по професії «Продавець» з 1 вересня 1977 року. Закінчила навчання 5 липня 1978 року (наказ № 146 від 05.07.1978 р.).

Також, в архівній довідці №1477 від 18.09.2018 зазначено, що Хмельницький кооперативний технікум і Хмельницьке кооперативне училище реорганізовано в Хмельницький кооперативний технікум з 1 вересня 1992 року (постанова Хмельницької облспоживспілки № 115 від 09.04.1992 р.). Хмельницький кооперативний технікум реорганізований в Хмельницький торговельно-економічний коледж з 30.06.05 р згідно постанови Хмельницької облспоживспілки № 102 від 15.03.05 р. та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 1 673 123 0000 001635 від 29.06.2005 року, видане виконавчим комітетом Хмельницької міської ради. Хмельницький торговельно-економічний коледж реорганізований в Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут з 01.08.2008 р. на підставі постанови Хмельницької облспоживспілки № 139 від 01.04.2008 р. та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 1 673 102 0000 005681 від 24.03.2008 року, видане виконавчим комітетом Хмельницької міської ради.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи зараховувати періоди навчання позивача в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 05.07.1978 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач в позовних вимогах просить визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні періодів роботи позивача в комбінаті громадського харчування м. Ізяслав на посаді буфетниці з 23.09.1980 р. по 20.05.1986 р. та періоду навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 по 05.07.1978 до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, оформлене листом від 13.11.2019 р. за вих. №368/03.25-17, як протиправне.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Тобто, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даної позовної заяви до суду в сумі 768,40грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зараховуванні періодів роботи ОСОБА_1 в комбінаті громадського харчування м. Ізяслав на посаді буфетниці з 23.09.1980 р. по 20.05.1986 р. та періоду її навчання в Хмельницькому кооперативному професійно-технічному училищі з 01.09.1977 р. по 05.07.1978 р. до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , оформлене листом від 13.11.2019 р. за вих. №368/03.25-17.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДПРОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40грн. відповідно до квитанції від 24.12.2019 р. №6.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева