Рішення № 87611001, 11.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 лютого 2020 р. Справа № 120/3329/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач, Луганський ОВК) про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначено про те, що наказом військового комісара Луганського обласного комісаріату по стройовій частині від 19.07.2019 № 175 майора ОСОБА_1. заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування "Схід" виключено із списків особового складу усіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби у Луганському обласному військовому комісаріаті та звільненні в запас позивач перебував на речовому забезпеченні у Луганському обласному військовому комісаріаті. З позиції позивача, саме Луганський обласний військовий комісаріат, з урахуванням того, що ОСОБА_1 перебував у нього на речовому забезпеченні зобов`язаний був провести всі розрахунки у зв`язку із звільненням не пізніше дня виключення із списків частини та усіх видів забезпечення.

На переконання позивача, Луганським обласним військовим комісаріатом протиправно не проведено своєчасно розрахунок при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, зокрема, не виплачено в день виключення частини компенсації за неотримане речове майно.

З врахуванням того, що відповідачем порушено його право передбачене ст. 116, 117 КЗпП України на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 69782,13 грн.

Ухвалою від 25.10.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову та, зазначає, що на момент звільнення позивача з Луганського ОВК , на його рахунках були відсутні кошти для грошової компенсації за не отримане речове майно, оскільки розпорядником коштів є Міністерство оборони. Однак, після надходження коштів на відповідний рахунок відповідача, вони були перераховані на картковий рахунок позивача. Так, виплата належної ОСОБА_1 суми грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна в сумі 34162,96 грн., була здійснена відповідно до платіжного доручення від 24.10.2019 за №1863.

Стосовно питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20 липня 2019 року по 16 жовтня 2019 року у розмірі 69782,13 коп., представник відповідача зазначив, що Луганським ОВК вжито всіх можливих заходів для своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно.

Крім того, стороною відповідача зазначено про невірний обрахунок розміру середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням, оскільки відповідно до пункту 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються індексація та винагорода військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. В зв`язку з чим, на переконання сторони відповідача, грошове забезпечення ОСОБА_1 , з якого може бути обчислена середня заробітна плата, складає: в травні - 17088,60 грн; в червні - 17617,43 грн. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача складає 568,95 грн.

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача викладеною у відзиві на позовну заяву, надав суду відповідь на відзив (вх. №57154 від 09.12.2019). Зазначив, що доводи відповідача про незастосування до спірних правовідносин законодавства про працю не заслуговують на увагу. Також зазначив, що положення Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управлінця державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за № 178 (далі - Порядок №178) не надають відповідачу права затримувати виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Крім того, позивач зазначив, що заявлений ним розмір середньої заробітної плати, здійснений не лише у відповідності до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», затвердженому Наказом МОУ №260 від 07.06.2018 року, а й у відповідності до Порядку № 100.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач в період з 04.07.2016 по 19.07.2019 проходив військову службу в Луганському ОВК на посаді заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування "Схід".

Наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 19.07.2019 № 175 виключено позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільненого відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку контракту

Однак, в день виключення позивача зі списків особового складу розрахунок проведено не у повному обсязі, а саме не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно при звільненні.

Станом на 16.10.2019 Луганський ОВК з позивачем не провів повний розрахунок по виплаті компенсації вартості за неотримане речове майно, при звільнені з військової служби, тобто затримав виплату грошового забезпечення на 89 календарних днів.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та з метою відновлення порушеного права на отримання повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат, сплатити ОСОБА_1 , середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку у сумі 69782,13 грн.

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат, сплатити ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у сумі 10000,00 грн.

Визначаючись відносно заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Матеріали справи свідчать, що позивач зі списків особового складу Луганського ОВК виключений 19.07.2019. При цьому, як вказує відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву, компенсація за неотримане речове майно ОСОБА_1 виплачена 24.10.2019, що підтверджується платіжним дорученням за №1863.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно, що самостійно визнано стороною відповідача у поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Таким чином, враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений із ним лише 24.10.2019, суд констатує допущення відповідачем строку проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні.

При цьому, надаючи оцінку позовній вимозі про стягнення з Луганського ОВК на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період в сумі 69782,13 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи із наявної в матеріалах справи довідки про отримане позивачем грошове забезпечення за два місяці перед місяцем звільнення від 17.01.2020 за №ВФЗ-33, заробітна плата позивача за останні два повних місяця роботи квітень-травень 2019 року становила 21989,74 грн. + 25838,39 грн.= 47828,13 грн.

З урахуванням формули визначеної абз.2 п.8 Постанови №100, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (з урахуванням відпрацьованих днів 31 та 30) становила 47828,13/(31+30).

Згідно наданої позивачем виписки з ПриватБанку від 06.02.2020, кошти (компенсація за неотримане речове майно) на картковий рахунок позивача в сумі 33650,52 грн. поступили 29.10.2019. Таким чином період затримки розрахунку при звільненні слід обчислювати з 19.07.2019 (день звільнення) по 28.10.2019 (день, що передую дню отримання позивачем компенсації) та становить 101 день.

Також, судом з`ясовано, що згідно розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 по 28.10.2019 середній розмір грошового забезпечення позивача за один день складає 47828,13/(31+30) грн., кількість днів складає _101, у зв`язку з чим сума грошового забезпечення становить 79190,84 грн. (47828,13/(31+30) грн. х 101 день).

Як уже було встановлено, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням за не отримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_3 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Право позивача на отримання середнього заробітку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з Луганського ОВК моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що бездіяльність управління зумовила зменшення пенсійних виплат та порушила його конституційні права, а також спричинила приниження його честі і гідності, моральні та фізичні страждання та погіршення стану здоров`я.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Також не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним, на думку позивача, діянням Луганського ОВК .

Сам лише факт порушення, на думку позивача, прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, суд зазначає, що під час розгляду справи не знайшов протиправних діянь відповідача відносно ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався

А тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку у сумі 79190,84 (сімдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто гривень 84 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Луганський обласний військовий комісаріат (вул. Богдана Лещини, 38, м. Сєвєродонецьк, 93402, ЄДРПОУ 07668758)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна