Постанова № 8760923, 18.12.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18.12.2009 р.                                                                                 № 2-а- 36751/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі - Лишняк І.В.,

за участі: представників позивача - Гаврильченка О.І., Гаврильченка Ю.О.,

представника відповідача - Галаган О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ТОВ "Харківський Автоцентр" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Харківський Автоцентр” звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова (надалі по тексту —відповідач) з вимогою визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 25.02.2009 року № 0000261800/0 про донарахування суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1160,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій розміром 580,00 грн., а загалом 1740,00 грн. В обґрунтування заявленого позову ТОВ „Харківський Автоцентр” зазначає, що оскаржуване рішення відповідача не засноване на фактичних обставинах та матеріалах справи, суперечить нормам матеріального права законів України в сфері оподаткування “Про податок на додану вартість”, “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про систему оподаткування”, а тому воно підлягає визнанню в судовому порядку недійсним в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на обґрунтованість та повну відповідність вимогам законів та інших нормативно-правових актів в сфері оподаткування ПДВ свого рішення від 25.02.2009 р., а також донарахованих контролюючим органом платнику податків ТОВ „Харківський Автоцентр” зобов'язань з ПДВ та штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх повного задоволення виходячи з наступного:

Так, судом встановлено, що у травні 2008 року у позивача з контрагентом - Продавцем ТОВ "СТК-ГРУП", м. Харків було укладено правочин купівлі-продажу бетонної суміші М200, обсягом 12,00 м3 для потреб статутної господарської діяльності ТОВ "Харківський Автоцентр" на загальну суму 6 960,40 грн. , в т.ч. 20 % ПДВ –1 160,00 грн.

Відповідно до п.п.7.2.6. п.7.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі отриманої від ТОВ "СТК-ГРУП" податкової накладної № 0000859 від 16.05.2008 р., сума податку на додану вартість, в розмірі 1 160,00 грн., була включена позивачем, як платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 28768290 до складу податкового кредиту з ПДВ та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних, а також включена до декларації з ПДВ за травень місяць 2008 року і є узгодженою належним чином з відповідачем у червні 2008 року.

Судом також встановлено, що на адресу позивача поштою надійшло оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000261800/0 прийняте відповідачем ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.02.2009 р. про донарахування суми податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 1 160, 00 грн. та застосування штрафних фінансових санкцій, розміром 580,00 грн., загалом - 1 740,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення відповідача винесене на підставі Акту № 775/18-010/34016118 від 09.02.2009 р. про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Харківський Автоцентр" (код ЄДРПОУ 34016118) в розрізі контрагентів щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "СТК-ГРУП" (код ЄДРПОУ 35351117) за травень 2008 року.

В податковому акті перевірки відповідачем наголошено на тому, що в ході проведення оперативно-слідчих заходів та даних отриманих від ДПА у Харківській області встановлено, що директор ТОВ"СТК-ГРУП" Доля Ігор Петрович маючи статус директора і співзасновника даного господарського Товариства не має відношення до державної реєстрації та подальшої фінансово-господарської діяльності ТОВ"СТК-ГРУП", однак, згідно даних "Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів, декларацій по ПДВ, податку на прибуток, уточнені розрахунки до них (за перевірений період) підписані саме Доля Ігорем Петровичем, а значить декларація ТОВ "СТК-ГРУП" з податку на додану вартість не відповідає вимогам п. 3.4. порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ № 166 від 30.05.1997 року, абз. 5 пп. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року і тому декларація цього платника ПДВ, як податкова звітність з ПДВ, заповнена всупереч правилам ії заповнення.

За висновками відповідача у податковому акті перевірки № 775/18-010/34016118 від 09.02.2009 р. ТОВ "СТК-ГРУП" не виконало законодавчо встановленого обов’язку з декларування та сплати податку на додану вартість, чим вчинило протиправні дії та порушило інтереси держави в отриманні належних сум податку на додану вартість до держбюджету, а значить у відповідності до ст. 228 ЦК України правочин купівлі-продажу бетонної суміші є нікчемним та порушує публічний порядок, в результаті чого ТОВ „Харківський Автоцентр” у травні 2008 року безпідставно та всупереч пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" включив до складу податкового кредиту суми витрат з придбання у Продавця ТОВ "СТК-ГРУП" товаро-матеріальних цінностей у вигляді бетонної суміші М200, які не пов'язані з власною господарською діяльністю, що і призвело до заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість у травні 2008 року сумою у 1 160,00 грн. та застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо донарахування позивачу 1 160,00 грн. податкового зобов'язання з податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій у 580,00 грн., що загалом складає 1 740,00 грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної, дату її виписування, повну або скорочену назву зареєстрованих відповідним чином платників податку і їх адресу (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів, робіт чи послуг, що придбавались та їх кількість (обсяг чи об'єм), ціну поставки без врахування ПДВ тощо.

Позивачем надано до суду податкову накладну № 0000859 від 16.05.2008 р., яка містить повну назву проданого товару, як предмету правочину, одиницю виміру, об'єм, обсяги та ціну продажу за одиницю продукції без ПДВ, та адресу постачальника, а також податкову декларацію позивача з ПДВ за травень місяць 2008 р., на які є посилання у податковому акті перевірки відповідача, суд дійшов обґрунтованого висновку, що сума податкового кредиту, задекларована позивачем за травень 2008 року на суму 1 160,00 грн., підтверджується цією податковою накладною заповненою без порушень вимог чинного законодавства, як того вимагає підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, суд зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, у залежність від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг), податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за травень 2008 року, оформлені належним чином і видані зареєстрованим на той момент суб'єктом господарювання, в тому числі і платником ПДВ.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На момент видачі Продавцем-контрагентом правочину купівлі-продажу бетонної суміші М200 ТОВ "СТК-ГРУП" податкової накладної № 0000859 від 16.05.2008 р., це підприємство за даними відповідача вважалось зареєстрованим у встановленому законом порядку, в тому числі платником ПДВ, а будь-яких доводів з приводу обізнаності позивача станом на дату виписування цієї податкової накладної щодо встановлених в ході проведення оперативно-слідчих заходів та даних отриманих від ДПА у Харківській області фактів відсутності статусу та правоздатності у директора та співзасновника ТОВ "СТК-ГРУП" Долі Ігора Петровича та його поведінки щодо державної реєстрації та подальшої фінансово-господарської діяльності даного суб'єкта господарювання податковою інспекцією в судовому процесі не наведено, так само як і не оспорено факт реального отримання позивачем товарів у цього підприємства, проведення розрахунків за товари, в тому числі зі сплатою в ціні податку на додану вартість, та зв'язок витрат на таке придбання з господарською діяльністю позивача.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р. передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або виписка податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована, як платник податку на додану вартість. Інших підстав цей Закон не передбачає.

Суд вважає доводи відповідача в податковому акті перевірки та в судовому засіданні щодо вчинення позивачем протиправних дій та порушення ним інтересів держави в отриманні належних сум податку на додану вартість до держбюджету неналежними, а визнання податковим органом в цьому акті на підставі ст. 228 ЦК України вчиненого 16.05.2008 р. правочинну купівлі-продажу бетонної суміші М200 нікчемним є таким, що не грунтуються на нормах чинного законодавства України та матеріалів справи та вважає за необхідне зазначити наступне.

Що стосується твердження відповідача про те, що відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; положення статей 207 та 208 ГК України застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; встановлення обставин, які викладені в акті, дає підстави для визнання суми ПДВ, віднесеної позивачем до дозволеного податкового кредиту по визначеному нікчемному правочину, як неправомірної, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 Господарського кодексу України також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що правочин, який був вчинений між позивачем та контрагентом - Продавцем ТОВ "СТК-ГРУП" є правомірним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена законом, а також він не визнаний судом недійсним.

Отже, такі висновки органу податкової служби, що договір є нікчемним, що є підставою для визнання суми ПДВ, віднесеної позивачем до дозволеного податкового кредиту як неправомірної, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Крім того, законом, так само як й іншими законодавчими та нормативно-правовими актами України не передбачені повноваження органів податкової служби визнавати або вважати податкові накладні, до яких не внесені (не заповнені) всі обов'язкові реквізити, відсутніми або недійсними (нечинними), документами, що не мають сили податкових накладних, тощо.

Суд приходить до висновку, що позивачем не порушено вимоги пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" і він правомірно включив до податкового кредиту з податку на додану вартість, зазначену в податковій накладній № 0000859 від 16.05.2008 року, суму витрат з придбання у Продавця ТОВ "СТК-ГРУП" товаро-матеріальних цінностей у вигляді бетонної суміші М200, розміром 1 160,00 грн.

За таких обставин вбачається, що спірне рішення відповідача прийнято всупереч вимогам законодавства в сфері оподаткування податком на додану вартість, без урахування всіх обставин, що мають істотне значення та при помилковому застосуванню норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає не доведеними відповідачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ТОВ "Харківський Автоцентр" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним, як протиправне, податкове повідомлення-рішення № 0000261800/0 від 25.02.2009 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова про донарахування платнику податків ТОВ "Харківський Автоцентр" податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1 160, 00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій розміром 580,00 грн., що загалом складає 1740,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр", код ЄДРПОУ 34016118, м. Харків, вул. Шевченка, 315 сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня виготовлення повного тексту постанови та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 21.12.2009 року.

Суддя                                                                       Кухар М.Д.