Рішення № 87601985, 12.02.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3940/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв про стягнення 320261,54 грн. за участю представників сторін:

позивача - Карабак В.А., на підставі ордеру ЗП 110951 від 08.01.2020 року.

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний завод" про стягнення заборгованості за договором № ПЕ 24/05-19 від 24.05.2019 року в розмірі 320261,54 грн., з яких 268998,60 грн. основний борг, 3913,38 грн. 3% річних, 3779,16 грн. інфляційних втрат та 43570,40 грн. пені. та судові витрати покласти на відповідача.

Хід розгляду справи викладений у попередніх ухвалах суду.

Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2020 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідачем виконано умови договору щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 320261,54 грн., з яких 268998,60 грн. основного боргу, 3913,38 грн. 3% річних, 3779,16 грн. інфляційних втрат та 43570,40 грн. пені.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку відповідача в судове засідання обов`язковою, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

24.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка» (позивач) та Державним підприємством «Чугуївський авіаційний завод» (відповідач) було укладено договір № ПЕ 24/05-19, у відповідності до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар згідно Специфікації, а відповідач зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.1 договору, відповідач здійснює 100% оплату вартості товару після отримання товару та проходження вхідного контролю.

Відповідно до п. 5.2 договору, розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар на загальну суму 268998,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000793 від 03.06.2019 року.

Вищезазначена видаткова накладена підписана обома сторонами та скріплена печатками.

В свою чергу відповідач в порушення умов, укладеного між сторонами договору не здійснив оплати товару, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за видатковою накладною № PH -0000793 від 03.06.2019 року у розмірі 268998,60 грн., 3913,38 грн. 3% річних, 3779,16 грн. інфляційних втрат та 43570,40 грн. пені.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не дотримано досудовий порядок врегулювання спору, визначений договором. Крім того відповідач вказує на те, що позивачем невірно розраховано пеню та інфляційні втрати, оскільки пеня обмежена 1% від вартості товару, а інфляційні втрати не відповідають вимогам законодавства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Частиною першою статті 530 ЦК України також визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України встановлює обов`язковість договору для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Окремим видом зобов`язання є договір поставки. Так, згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже було зазначено, в матеріалах справи наявні докази належного виконання позивачем умов договору та поставки відповідачу товару, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000793 від 03.06.2019 року на суму 268998,60 грн.

Згідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок доказування та подання доказів, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З урахуванням зазначеного, факт поставки товару повинен підтверджуватися, зокрема, накладними та товарно-транспортними накладними, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідають вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Разом з тим, за приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, які склалися між сторонами, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. Факт отримання товару відповідачем є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки.

Крім того, згідно приписів статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги умови договору щодо 100% оплати відповідача після прийняття товару та з урахуванням положень статті 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що після прийняття товару – 03.06.2019 року у відповідача виник обов`язок оплатити поставлений позивачем товар.

Щодо посилання відповідача про невжиття позивачем заходів досудового врегулювання у даному спорі, суд враховує наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначив, що положення частини другої 124 Конституції України у системному зв`язку з іншими положеннями Основного Закону України, передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи і встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту своїх прав і свобод.

Норма статті 124 Конституції України, як і інші її положення, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2018 у справі № 922/603/17.

Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002).

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо обов`язковості вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, не заслуговують на увагу, оскільки досудове врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім того, трактуючи на свою користь умови Договору, відповідач намагається уникнути відповідальності за прострочення оплати отриманого від позивача товару, що суперечить чесній діловій практиці та принципу добросовісності, який передбачає сумлінну, чесну і послідовну поведінку сторін під час реалізації своїх суб`єктивних прав, та виконанні суб`єктивних обов`язків.

Зважаючи на встановлені судом факти, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати отриманого по видатковій накладній № РП-0000793 від 03.06.2019 року товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки № ПЕ 24/05-19 від 24.05.2019 року в розмірі 268998,60 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3913,38 грн. та 3779,16 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат за допомогою системи «Ліга», суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначена сума інфляційних втрат.

Так, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з червня 2019 по листопад 2019 року (включно) у розмірі 3779,16 грн.

Здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат суд дійшов висновку, що їх розмір складає 246,41 грн. за період з червня 2019 по листопад 2019 року (включно).

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 3913,38 грн. та інфляційних втрат в частині стягнення 246,41 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 3532,75 грн. суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Стосовно стягнення з відповідача пені у розмірі 43570,40 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 8.3 договору визначено, що при порушенні строків оплати товару відповідач сплачує позивачу, за вимогою останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із розрахунку позивача, останнім здійснено нарахування пені за період з 04.06.2019 року по 27.11.2019 року у розмірі 43570,40 грн.

Відповідач заперечуючи проти розміру, заявленої до стягнення позивачем пені, посилається на п. 8.3 договору, яким сторонами було обмежено нарахування пені, яка не має перевищувати 1% від вартості товару, у зв`язку з чим за розрахунком відповідача загальний розмір пені не має перевищувати 2689,98 грн. (тобто 1% від 268998,60 грн.).

Проте суд не погоджується із вищенаведеними твердженнями відповідача, оскільки штрафна санкція у вигляді відсотку від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання є штрафом, а не пенею, яка нараховується за кожен день прострочення від невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В той час, як пунктом 8.3 договору сторони визначили відповідальність у вигляді нарахування пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Обмеження щодо 1% від вартості товару при здійсненні нарахування пені застосовується в разі, якщо сума пені, нарахована по подвійній обліковій ставці НБУ за кожен день прострочення перевищує 1% від вартості товару.

В свою чергу, як вбачається з розрахунку позивача, останнім розраховано пеню на підставі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає вимогам чинного законодавства та відповідний розмір пені не перевищує 1% від вартості товару за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він є правомірним та приймаючи до уваги прострочення відповідачем оплати за видатковою накладеною від 03.06.2019 року, вимоги про стягнення пені в розмірі 43570,40 грн. є обґрунтованими, правомірними, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 17300 грн.

Так, позивачем було заявлено до стягнення судові витрати у розмірі 5100,00 грн. під час подачі позову та під час розгляду справи надано заяву про стягнення судових витрат у розмірі 12200,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Так в даному випадку на підтвердження понесених позивачем судових витрат, останнім було надано договір-доручення про надання правової допомоги від 07.05.2019 року, додаткову угоду № 1 від 01.10.2019 року до договору-доручення від 07.05.2019 року, платіжне доручення № 6753 від 27.11.2019 року на суму 5100,00 грн., Додаток № 1 до акту приймання-передачі № 126 від 27.11.2019 року, акт приймання-передачі № 126 від 27.11.2019 року, рахунок-фактуру № СФ-0000130 від 27.11.2019 року на суму 5100,00 грн., рахунок-фактуру № СФ-0000020 від 05.02.2020 року на суму 12200,00 грн., платіжне доручення № 6902 від 05.02.2020 року про сплату 12200,00 грн., розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, акт № ОУ-0000П19 на суму 12200,00 грн.

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку суми гонорару за надану допомогу до акту приймання-передачі № 126 від 27.11.2019 року та розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу до акту приймання-передачі № УО-0000П19 від 05.02.2020 року визначено характер правової допомоги, а саме підготовка позовної заяви вартістю 700,00 грн. година (всього 3 години) та правовий аналіз укладених між клієнтом та його контрагентом договору, складення первинних документів, бухгалтерських документів, надання роз`яснень та пропозицій 3000,00 грн.1 година, підготовка відповіді на відзив вартістю 800 гривень година (3 години), участь у судових засіданнях 3000,00 грн. година (судові засіданні від 17.12.2019 року, від 28.01.2020 року, від 12.02.2020 року - 9000 грн.), підготовка заяви про стягнення витрат на правову допомогу 800,00 грн. година.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.

Колегія суддів КГС ВС у своїй постанові від 05 лютого 2019 року по справі № 906/194/18 та постанові від 14 листопада 2018 року по справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В даному випадку витрати позивача на послуги адвоката в заявленому останнім розмірі 17300,00 грн. підтверджені належними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на послуги адвоката позивача, заявлені останнім покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 17109,20 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 4750,93 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст.6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст.526, ч.2 ст.530,ст.629,692 ЦК України, ст.ст.73,74,86,129,236-238,240-241 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, код ЄДРПОУ 24510970) 268998,60 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 3913,38 грн., 246,41 грн. інфляційних втрат, 43570,40 грн. пені, 17109,20 грн. витрат на правничу допомогу та 4750,93 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", м. Запоріжжя (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 4А, код ЄДРПОУ 24510970);

Відповідач - Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуїв (63501, Харківська область, м. Чугуїв, Мікрорайон авіатор, код ЄДРПОУ 08305644).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "14" лютого 2020 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/3940/19