Постанова № 87598280, 10.02.2020, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/513/18

1-кп/467/8/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого судді – Явіци І.В.

з участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

прокурора – Пахомова О.С.

обвинуваченого – ОСОБА_1

захисника – Коробкової О.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 обвинуваченого за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 162 КК України в рамках кримінального провадження № 12017150130000549, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2017 року,-

ВСТАНОВИВ :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

Прокурор ініціював розгляд судом питання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, умотивувавши своє звернення тим, що останній перебував у розшуку, однак, наразі затриманий і обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 185, ч.1 ст. 162 КК України.

Через таке, на думку сторони обвинувачення, існують ризики, визначені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, як то, можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Паралельно прокурор стверджував про недостатність застосування більш м`яких запобіжний заходів, навівши відповідне обгрунтування у своєму клопотанні.

Позиції інших учасників провадження

В судовому засіданні прокурор внесене ним клопотання підтримав з підстав, що викладені у його мотивувальній частині, і просив його задовольнити.

Обвинувачений в судовому засіданні поклався на розсуд суду при вирішенні порушеного прокурором питання та пояснив суду, що він не переховувався від суду, так як виїхав до м. Києва, де проживає його дружина, оскільки таким чином склались його сімейні обставини.

Захисник обвинуваченого його позицію підтримала.

Потерпілі в судове засідання не з`явились, викликались у нього шляхом направлення судових повісток, причин свого неприбуття не вказали, будь – яких заяви чи то клопотань до суду не направляли.

Мотиви, з яких виходив суд при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався у ракурсі встановлених обставин із даного питання

За такого, суд, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного на його розгляд клопотання, обговоривши доцільність застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження на даний час, як тримання під вартою, з`ясувавши позиції присутніх учасників судового провадження, керуючись законом, за своїм внутрішнім переконанням, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходив із такого.

Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Підставою ж для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст. 177 КПК України).

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований у даному випадку до обвинуваченого в силу положень ст. 183 КПК України.

Тому суд вважає за доречне перейти до оцінки того, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, визначені п. 1 - 3 ч.1 ст. 194 КПК України, та згідно з положеннями ст. 178 КПК України установити дані, що характеризують особу обвинуваченого поряд із обставинами, вказаними у п. 1- п. 12 частини 1 цієї ж статті.

У даному в випадку суд виходив із того, що прокурор висунув ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 162, ч.ч.2,3 ст. 185 КК України, за обставин, що відображені в обвинувальному акті.

Водночас, реальними є обставини, визначені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, так як ОСОБА_1 вже висунуте обвинувачення, тому не може йти мова щодо питання слушності самої підозри, так як саме обвинувачення висувається лише у разі її обґрунтованості.

При цьому, на час розгляду клопотання про обвинуваченого встановлено такі відомості: зокрема, ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, одружений, має двох неповнолітніх дітей, на час затримання проживав не за місцем реєстрації, був оголошений у розшук на підставі ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2018 року.

На час вирішення даного питання ОСОБА_1 за своїм віком і станом здоров`я не має специфічних особливостей стану здоров`я і має типові соціальні зв`язки для його віку та статусу.

Також, суд сприймає, як переконливі і такі, що заслуговують на увагу, доводи сторони обвинувачення в частині аргументації ризиків передбачених п.п. 1, 5 ст. 177 КПК України, адже враховуючи позицію ЄСПЛ в частині того, що наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови), Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії)) і вважає, у даному конкретному випадку, вказані прокурором ризики обґрунтованими, оскільки вони належним чином умотивовані і доведені, зокрема, вони є дійсними, у тому числі, й у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

А тому у контексті установлених судом фактичних обставин є реальна потреба у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Зокрема, на дійсність ризику переховуватись від суду вказує те, що обвинувачений перебував у розшуку після направлення обвинувального акту до суду, знав про свій статус обвинуваченого, однак, суд про зміну адреси проживання не повідомив.

На користь можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, крім викладеного, свідчить ще й відсутність у нього легальних джерел доходу.

Щоправда, доводи прокурора про наявність ризику впливу на свідків наразі нічим не підтверджені, а тому не можуть сприйматись судом як переконливі.

Поряд зі цим, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі й визначені п.п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України, вважає, що вони у своїй сукупності, у тому числі, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків у місці його проживання, репутацію, майновий стан, як то, відсутність доходів і роботи, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, вказують на те, що обставини передбачені п.п.1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України є дійсними в цей період, що свідчить про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

У той же час, доводи сторони захисту ураховані судом, однак вони не вказують на можливість обрання більш м`якого запобіжного заходу, оскільки суд не має у своєму розпорядженні будь — яких достовірних і вагомих відомостей про те, що ОСОБА_1 зможе дотримуватись його умов таким чином, аби не допустити порушень закону.

Дані ж визначені п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України є дійсними так, як було встановлено наявність передумов регламентованих п.п.1- 3 ч. 1 ст. 194 того ж Кодексу, а тому суд не сприймає, як об`єктивні доводи сторони захисту про можливість запобігання наявним ризикам шляхом застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, у цей період, у тому числі й, домашнього арешту, з мотивів, що викладені судом вище, ураховуючи той факт, що обвинувачений вже перебував у розшуку.

У цьому контексті суд зробив висновок, що для застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відсутні передумови, оскільки жодна особа не висловила бажання поручитись за обвинуваченого, а особисте зобов`язання не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Водночас, суд враховує вимоги ст. 183 КПК України і вважає за необхідне визначити заставу у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, з урахуванням вимог ст. 182 вказаного Кодексу, а саме 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить — 69 800,00 грн. та покладенням обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Тож, такого роду обмеження права обвинуваченого на свободу, як тримання під вартою, знову ж таки, на даному етапі, не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

З урахуванням наведеного, суд, дослідивши докази що стосуються вирішуваного ним наразі питання у порядку ст. 94 КПК України, з огляду на встановленість факту наявності у провадженні обставин визначених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, вважає, що клопотання прокурора підлягає до задоволення, як обґрунтоване.

У той час, будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом на цей час не встановлені і стороною захисту беззаперечно не доведені.

З огляду на це, суд вважає за доцільне, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставини, у тому числі й визначеними ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах 60 діб з урахуванням відомостей про його затримання.

А тому, з цих мотивів, керуючись ст.ст. 131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 205, 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора — задовольнити.

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 162 КК України в рамках кримінального провадження № 12017150130000549, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2017 року, продовжити в межах шістдесяти днів, а саме: до 07 квітня 2020 року включно з можливістю внесення застави у розмірі 57 630 грн. 00 коп.

Застава може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: одержувач ТУ ДСА України в Миколаївській області, р/р UA6882017203552290002000016294, банк одержувача ДКС України м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26299835, призначення платежу: залогові кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА України від заставодавця (прізвище, ім`я, по батькові повністю).

Роз`яснити, що обвинувачений ОСОБА_1 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом строку дії ухвали.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 у разі внесення застави, наступні обов`язки: 1) прибувати до Арбузинського районного суду Миколаївської області за кожним викликом; 2) не відлучатися із с. Мар`ївка Доманівського району Миколаївської області без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 07 квітня 2020 року включно.

З моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 з-під варти внаслідок внесення застави, він зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 7 (семи) днів з моменту її проголошення.

Суддя І.В. Явіца