Рішення № 87597054, 10.02.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2756/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючої - судді Румілової Н.М., при секретарі Шиманській Я.І., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представників третіх осіб Ізовіт В.О., Савко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи Львівський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, Фонд державного майна України, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 14 травня 2018 року звернувся до суду з позовом до Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з позовною заявою, в якій зазначив, що він 18 лютого 2006 року одружився із ОСОБА_4 та після весілля його батько ОСОБА_5 запропонував йому переїхати разом з дружиною в квартиру за АДРЕСА_1 і яка за його словами, була передана йому у власність МВС ще у 2003 році у зв`язку з трудовими відносинами. Він погодився на пропозицію та з 18.02.2006 року по даний час він з дружиною ОСОБА_4 проживають у зазначеній квартирі, разом з ним проживають ще діти. Він та дружина постійно оплачують комунальні послуги, зробили ремонт у квартирі. Він добросовісно більше 10 років відкрито і безперервно володіє нерухомим майном, квартирою АДРЕСА_1 , а тому вважає, що він має право на визнання за ним права власності на квартиру за набувальною давністю. Просить суд визнати за ним право власності на квартиру за АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 15 серпня 2018 року за клопотанням представника позивача та за згодою представника відповідача замінено відповідача Львівський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України на належного відповідача Міністерство внутрішніх справ України. Ухвалою суду до участі у справі у якості третіх осіб залучені Львівський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України та Фонд державного майна України.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причина неявки суду невідома.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, додав,що у 2003 році спірну квартиру власник ОСОБА_7 продав МВС України та в подальшому квартира була подарована батькові позивача ОСОБА_5 , який вважав, що набув майно правомірно та користувався квартирою на власний розсуд. Батько позивача ОСОБА_5 був прийнятий на службу в МВС у 1992 році, звільнився у 2005р. Фактично батько позивача був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_2 . У спірній квартирі не проживав жодного дня, залишався проживати по АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 був у нормальних стосунках з позивачем, своїм сином, віддав ключі від спірної квартири після одруження сина. У 2008 році зазначений договір судом був визнаний недійсним. Позивач не був повідомлений батьком про таке. Тільки у 2017 році, коли був пред`явлений позов до нього про виселення, він дізнався про таке та про те, що квартира перебуває у власності МВС. Квитанції про нарахування витрат за комунальні послуги приходили інколи на ім`я ОСОБА_8 , колишнього власника. Позивач та його дружина проживають у спірній квартирі з 18 лютого 2006 року, сплачують комунальні послуги. Разом з ними проживають двоє дітей. Позивач зареєстрований по АДРЕСА_2 , однак фактично там ніхто не проживає. Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірна квартира складається з 3-х кімнат, загальною площею 56,8кв.м, житловою - 42,1 кв.м. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача МВС України Губарева О.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що спірна квартира була придбана у грудні 2003 року, у січні 2004 року МВС подарувало квартиру батькові позивача, ОСОБА_5 , який працював у МВС у Департаменті внутрішньої безпеки. У 2008 році договір дарування був визнаний недійсним. ОСОБА_5 позовні вимоги визнав, рішення районного суду не оскаржував. З 2003 р. спірна квартира знаходиться у власності МВС, вона не службова та не відомча. Законом не передбачено отримання державного майна за набувальною давністю. Позивач не заволодів власністю, а прийшов жити у квартиру з дозволу батька. Крім того, вважає, що позивач знав, що спірна квартира не належить батькові, оскільки не звертався з заявою про прийняття спадщини після смерті батька , та крім того, в квитанціях про оплату комунальних послуг ніколи не зазначався власник житла ОСОБА_5 , позивач сплачував комунальні послуги від імені МВС та ОСОБА_8 . Фактично позивач користувався житлом з дозволу батька, але не володів ним. Акт, складений ЖБК, наданий позивачем як доказ, що підтверджують його вимоги, не можна вважати належним, оскільки особи які його складали та затверджували не проживали в будинку з у певний період часу. Просила також врахувати, що позивач та його родина не зареєстровані у спірній квартирі. Просила у позові відмовити.

Представник третьої особи Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Ізовіт В.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними, зазначив, що позивач не надав доказу передачі йому у власність спірної квартири, яка належить МВС України, просив у позові відмовити.

Представник третьої особи Фонд Державного майна України Савко Н.В. в судовому засіданні просила у позові відмовити, оскільки форма власності спірної квартири загальнодержавна, підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

Суд, вислухавши доводи осіб, що приймали участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, та надавши їм оцінку в їх сукупності, приходить до висновку, що позовна заява підлягає відмові з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно до договору купівлі-продажу від 10 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р. у реєстрі 8321, продавець ОСОБА_7 та покупець ОСОБА_9 , діючий за дорученням від імені Міністерства Внутрішніх Справ України уклала договір про таке: Продавець продав, а Покупець купив квартиру АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії рішення Залізничного районного суду м.Львова від 18 грудня 2008 року по справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_5 , 17.01.2004 року був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , за яким Міністерство внутрішніх справ України подарувало спірну квартиру ОСОБА_5 , однак не мало на то право , оскільки квартира є державною власністю. За рішенням суду позовні вимоги задоволені, зазначений договір дарування визнано недійсним, квартиру АДРЕСА_1 повернуто у власність Міністерству внутрішніх справ України. Справа розглядалась без участі відповідача ОСОБА_5 , оскільки той надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає.

Сторонами не оспорювався той факт, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 , якому була подарована спірна квартира ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Також не оспорювався і той факт, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому суд не бере до уваги ненадання позивачем письмових доказів на підтвердження цих фактів.

Згідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.07.2018 року квартира АДРЕСА_1 складається з 3 житлових кімнат та кухні, загальною площею 56,8 кв.м, житловою площею 42,1 кв.м., власник Міністерство Внутрішніх Справ України, форма власності загальнодержавна. Підстава виникнення права власності – договір купівлі продажу від 10.12.2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р. у реєстрі 8321.

Як вбачається з Наказу МВС України за №1020 від 24.11.2016 року спірна квартира була передана на баланс Львівському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України .

Відповідно до частин 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Звертаючись до суду з даним позовом , позивач ОСОБА_3 зазначив, що він вселився в спірну квартиру після одруження ІНФОРМАЦІЯ_3 з дозволу батька ОСОБА_5 , якому з його слів спірна квартира була подарована МВС та який був її власником . Така обставина свідчить про відсутність ознак без титульного володіння позивачем квартирою, оскільки він вважав, що проживає в квартирі батька.

При розгляді справи суд враховує, що спірна квартира ніколи не належала батькові позивача ОСОБА_5 , оскільки той не здійснив державну реєстрацію права власності відповідно до вимог ст.334 ЦК, відповідно до якої права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, суд звертає увагу на надані позивачем суду квитанції про оплату комунальних послуг спірної квартири , з яких вбачається , що вони оформлені на власника МВС, або на власника ОСОБА_8 . Також суд звертає свою увагу на те, що позивач ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори з питання прийняття спадщини- спірної квартири після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вважає, що йому було відомо, що така квартира вже не належить батькові відповідно до рішення суду від 18 грудня 2008 року.

Суд не вважає належним доказом складений ЖБК №56 Акт від 8.05.2018 року про безперервність проживання у спірній квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 18 лютого 2006 року по даний час, оскільки особи, які його складали та підписували не проживали з такого час, що підтверджується наданими відповідачем довідками Державної міграційною службою.

Позивач та його дружина ОСОБА_4 мають реєстрацію місця проживання за адресою є АДРЕСА_2 , таку ж саму адресу місця проживання позивач зазначив і у своїй позовній заяві.

Як зазначив Верховний суд в своїй Постанові від 14 травня 2019 року по справі №910/17274/17 добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

З огляду на зазначене суд вважає, що користування позивачем спірною квартирою з дозволу батька не містить ознак безтитульного володіння квартирою та вважає, що в діях позивача відсутні ознака добросовісності- відсутності сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Позивач не міг не знати, що квартира належить до державної власності, отже власник квартири відомий, і набути право власності на державне майно за набувальною давністю в нього не має підстав. Для набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній або державній власності, існує порядок приватизації житла.

Таким чином, суд вважає заявлений позов необґрунтованим та таким, що підлягає відмові.

Питання судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України та покладає на позивача.

Керуючись ст.2,10 ,11, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У позові ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи Львівський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, Фонд державного майна України про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Понесені судові витрати покласти на позивача ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складений 14 лютого 2020 р.

Суддя: Н.М.Румілова