Рішення № 87595619, 31.01.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9784/19 2/335/322/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Геєць Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Слєсарь О.В.,

представника відповідача Державної казначейської служби України Орлової О.О.,

представника відповідача прокуратури Запорізької області Костяновської Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 10.01.2014 року в його кабінеті директора МКП „Основаніє”, співробітниками СУ ГУМВС України в Запорізькій області був проведений огляд місця події в рамках кримінального провадження № 12013080000000218 від 25.10.2013 року та 10.01.2014 року він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України. 11.01.2014 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Також був проведений обшук за місцем його мешкання та були накладені арешти на належне йому майно та майно, яке належить членам його родини.

11.01.2014 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя відносно нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у межах 830 розмірів мінімальної заробітної плати в сумі 10 109 410,00 грн.

Під вартою в ДУ «Запорізькій слідчий ізолятор» він знаходився з 13.01.2014 року по 04.06.2014 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя він був відсторонений від посади директора МКП «Основаніє» з 11.01.2014 року до 12.03.2014 року.

Остаточно він був звинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК України.

За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2017 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18.10.2017 року цей вирок місцевого суду щодо позивача залишено без змін.

З 04.06.2014 року до 18.10.2017 року позивач знаходився під домашнім арештом (до 01.10.2014 року з електронним засобом контролю).

Постановою Верховного Суду від 26.03.2019 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18.10.2017 року залишено без змін, а касаційна скарга прокурора - без задоволення. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про провокацію вчинення злочину, який позивач не мав наміру вчиняти.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст.ст. 1–5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач вказує, що він має право на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який позивач втратив ним взято за основу довідку МКП „Основаніє” від 26.07.2019 року № 896.

Зважаючи на викладене, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача буде наступним: сумарна кількість робочих днів, фактично відпрацьованих протягом 2\х місяців, що передували звільненню (листопад+грудень 2013 року) 21+22 =43 р.д.; середньоденна заробітна плата (4521,26+11905,10):43=382 гривень; середньомісячна кількість робочих днів відповідно до встановленого режиму роботи 21+22 =43:2=21,5 р.д.; середньомісячна заробітна плата 382x21,5 р.д.=8213,00 гривень; сума не отриманої заробітної плати за період з 10.01.2014 року по 04.06.2014 року: 99 р.д. х 382 грн. = 37818 грн. (без утримання податків та зборів).

Тому позивач просить на свою користь стягнути заробіток, який він втратив під час незаконних дій відносно нього за період з 10.01.2014 року по 04.06.2014 року, в розмірі 37 818 грн.

Крім того, позивач зазначає, що 10.01.2014 року в ході огляду місця події співробітниками ГУ УМВС України в Запорізькій області в нього поряд з іншими речами були вилучені два телефони: Nokia 6700 (ІМЕІ-352696041639229) та Apple iPhone5 (IMEl-013348006776866). В подальшому ці телефони були визнані речовими доказами по кримінальному провадженню. Проте зазначені телефони йому повернуті органом досудового слідства не були. На його звернення надана відповідь в якій зазначено про ліквідацію ГУ МВС в Запорізькій області.

Вартість аналогічних телефонів на день звернення до суду складає: Nokia 6700 - 3 850 грн., Apple iPhone5 - 7310 грн. Враховуючи, що досудовий орган, який вилучав зазначені телефони, ліквідований, позивач просить відшкодувати за рахунок державного бюджету вартість вказаного майна у розмірі -11 160 грн.

Також позивач посилається, що відповідно до договору про надання правових послуг від 16.06.2014 року, який був укладений між ним та адвокатом Шпонькою Яном Володимировичем, позивачем за виконання юридичних послуг був сплачений гонорар в розмірі 27000 грн. Ці обставини додатково підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордеру № 30 від 21.05.2014 року на зазначену вище суму.

Таким чином, відшкодуванню за рахунок державного бюджету підлягає сума, сплачена у зв`язку з наданням позивачу юридичної допомоги, у розмірі – 27 000 грн.

Крім того, позивач зазначав, що йому була завдана також моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Завдана позивачеві моральна шкода виразилась у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані. Враховуючи, що період перебування позивача під досудовим слідством та судом з 10.01.2014 року по 26.03.2019 року складає 51 місяць, що слід помножити на 4173 грн., тому гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди складає – 212 823 грн.

Однак, позивач зазначає, що цей гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди не може навіть частково компенсувати ті душевні страждання, які він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою з боку органів досудового слідства щодо нього та членів його сім`ї та його незаконного засудження, у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я та приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, позивач оцінив моральну шкоду у 5 000 000 грн.

Посилаючись на зазначене позивач просить суд:

стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 37 818 грн. на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10.01.2014 року по 04.06.2014 року включно;

стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 11 160 грн. на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду майна;

стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиною казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 27000 грн. на відшкодування суми сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги;

стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду;

зобов`язати Прокуратуру Запорізької області зробити у засобах масової інформації м. Запоріжжя протягом одного місяця повідомлення про рішення судів, що реабілітують ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства України.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання. Також цією ухвалою встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті справи (а.с. 114).

Від учасників справи надійшли такі заяви по суті справи:

08.10.2019 року до суду надійшов відзив від заступника прокуратури Запорізької області Маслюка О. (а.с. 157-165), за змістом якого зазначено, що за обставинами позову 11.01.2014 року позивачу пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2017 року, який залишено в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18.10.2017 року, позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 4, 5 ст. 368 КК України. Постановою Верховного Суду від 26.03.2019 року вищезазначені судові рішення залишено без змін.

Таким чином, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить з 11.01.2014 року (дата повідомлення про підозру) по 18.10.2017 року (набрання законної сили реабілітуючого рішення), а не як вважає позивач з 10.01.2014 року по 26.03.2019 року.

Аналогічним чином (без урахування часу касаційного оскарження судових рішень) визначено період перебування особи під кримінальним переслідуванням Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 року у справі № 727/9472/2019.

В інший час (після набрання законної сили реабілітуючого рішення) позивач не перебував під слідством та судом, у зв`язку з чим його права ніяким чином не обмежувались органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, тому відсутні підстави стверджувати про наявність причинно - наслідкового зв`язку між діями цих органів та завданою шкодою.

З урахуванням зазначеного мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантовано державою, на час розгляду справи судом слід розраховувати з 44 повних місяців 39 днів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Разом з цим, позивач просить стягнути за рахунок держави на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000000 грн., що у понад 26 разів більше ніж мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону.

На думку відповідача будь - яких мотивів та підстав на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн., у позові не наведено. Отже і відсутні належні обґрунтування вищенаведеного розміру заподіяної моральної шкоди.

Також на думку відповідача є безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування, та не повернуто позивачу.

Оскільки на теперішній час ГУ МВС України в Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак не ліквідовано.

Таким чином, посилання позивача на ст. 4 Закону, як на підставу відшкодування йому вартості неповернутого майна, яке було передано підприємству, що ліквідовано, є безпідставним.

Також, відповідач посилається, що є недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок відсторонення від посади.

Так, статтею 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди для робітників і службовців обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.1995 № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100»

Позивач просить суд відшкодувати йому заробіток, який ним не було отримано внаслідок відсторонення від посади у період з 10.01.2014 по 04.06.2014 у розмірі 37818 грн.

Разом з цим, позивача відсторонено від посади на підставі ухвали слідчого судді від 11.01.2014 року на строк до 12.03.2014 року, відповідне розпорядження Запорізьким міським головою видано 16.01.2014 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено лише обставини відсторонення позивача від посади у період з 16.01.2014 року по 12.03.2014 року.

Зі змісту довідки, що видана МКП «Основаніє», не вбачається у який період ОСОБА_1 було припинено виплату заробітної плати у зв`язку з його відстороненням від посади.

Відповідно до довідки МКП «Основаніє» у червні 2014 року ОСОБА_1 отримав сукупний дохід у розмірі 12933,70 грн., тому на підставі вимог Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» ця сума підлягає відрахуванню від загальної суми не отриманого заробітку під час відсторонення від посади.

Також, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено особливості обчислення середньомісячного заробітку, у тому числі визначено виплати, які не враховуються при його обчисленні (п. 4 Порядку). Водночас з довідки МКП «Основаніє» не вбачається, які саме виплати складали сукупний дохід позивача, тому неможливо достовірно визначити правильність самостійного розрахунку середнього заробітку, обчисленого позивачем.

З приводу відшкодування позивачу сум, сплачених ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у відзиві зазначено, що на підтвердження вказаних обставин позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30 від 21.05.2014 року на суму 27 000 грн. Однак зазначений документ є неналежним доказом, що підтверджує оплату позивачем послуг наданих безпосередньо адвокатом Шпонькою Я.В. у кримінальному провадженні, оскільки оплата таких послуг була здійснена позивачем на користь отримувача - ФОП ОСОБА_2 , про що свідчить вищенаведена квитанція.

З приводу позовних вимог щодо зобов`язання прокуратури області зробити у ЗМІ м. Запоріжжя повідомлення щодо реабілітації позивача відповідач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 24 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття від варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а у разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції повинні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" .

У тому разі, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення, зазначені особи можуть звернутися з подібною вимогою до районного (міського) суду.

Таким чином, положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено обов`язок для органів прокуратури робити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними.

Ураховуючи викладене, представник прокуратури Запорізької області просить суд визначити розмір відшкодування завданої моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 213753,8 грн., а у задоволенні інших вимог відмовити.

02.01.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача Управління Державної казначейської служби України (а.с. 196-203), в якому із посиланням на положення чинного законодавства зазначав, що є безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу, оскільки на теперішній час ГУ МВС України в Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак не ліквідовано. Також у відзиві зазначено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу захисника під час розгляду кримінального провадження, позивачем не надано належних та допустимих доказів, розрахунок розміру гонорару адвоката також відсутній, тому підстави для відшкодування вказаних витрат відсутні. Також у відзиві зазначено, що позивачем не надано обґрунтування визначеного позивачем розміру матеріальної та моральної шкоди. Вимоги позивач про відшкодування шкоди з відкритого у Національному банку України єдиного казначейського рахунку безпідставні.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача прокуратури Запорізької області в судовому засіданні зазначила, що підтримує викладену у відзиві позицію щодо часткового задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи за кожен місяць. В іншій частині позовних вимог просила відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 11.01.2014 року позивачу пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

З матеріалів справи також вбачається, що 10.01.2014 року ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

11.01.2014 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя відносно нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у межах 830 розмірів мінімальної заробітної плати в сумі 10 109 410,00 грн. (а.с. 81-85).

Під вартою в ДУ «Запорізькій слідчий ізолятор» Бугрім С.В.знаходився з 13.01.2014 року по 04.06.2014 року (а.с. 18-21).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Бугрім С.В. був відсторонений від посади директора МКП «Основаніє» з 11.01.2014 року до 12.03.2014 року (а.с. 38-39).

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2017 року, який залишено в силі ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18.10.2017 року, позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 4, 5 ст. 368 КК України (а.с. 225-233, 234-248).

Постановою Верховного Суду від 26.03.2019 року вищезазначені судові рішення залишено без змін (а.с. 29-37).

Таким чином, період перебування позивача під кримінальним переслідуванням становить з 11.01.2014 року (дата повідомлення про підозру) по 18.10.2017 року (набрання законної сили реабілітуючого рішення), що загалом складає 44 повних місяці + 21 день у січні 2014 року + 18 днів у жовтні 2017 року.

Аналогічним чином (без урахування часу касаційного оскарження судових рішень) визначено період перебування особи під кримінальним переслідуванням Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 року у справі № 727/9472/2019.

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон). Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі – Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з таких обставин.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

У ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, про зазначалося позивачем у позовній заяві.

Позивач зазначав, що спричинена йому моральна шкода полягала у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані, погіршення стану його здоров`я.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, якими є матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу, будучи біля 5 місяців ув`язненим внаслідок застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також під дією інших запобіжних заходів протягом часу досудового розслідування і судового розгляду, дійсно зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, – що надає позивачеві право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Аналогічні роз`яснення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні.

Відтак, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати слід обчислювати розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З урахуванням зазначеного розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить 213753,8 грн., який розраховано наступним шляхом: 207812 грн. (44 повних місяців * 4723 грн.) + 5941,65 грн. (21 день у січні 2014 року + 18 днів у жовтні 2017 року (39 днів * 152,35 грн.).

Отже, розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації позивачеві, становить 213753,8 грн.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на такі обставини, що на його думку дозволяють збільшити встановлений вищевказаними положеннями Закону розмір компенсації за заподіяння моральної шкоди, визначеної позивачем у позовній заяві у розмірі 5 000 000 грн., з огляду на таке.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Зокрема, позивач в обґрунтування позову, послався на те, що моральна шкода була спричинена йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, окрім загальних негативних душевних хвилювань особи, яка перебуває під кримінальним переслідуванням, останній обґрунтовує погіршенням здоров`я та приниженням честі, гідності й ділової репутації.

Водночас, доводи про те, що внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності погіршився стан здоров`я позивача є недоведеними, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які медичні висновки на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між виникненням захворювань та перебуванням під кримінальним переслідуванням. Тобто, достатні докази наявності причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану здоров`я позивача та діями працівників правоохоронних органів у розумінні ЦПК України відсутні.

З приводу завдання шкоди честі, гідності та ділової репутації необхідно зазначити, що позивач, на час виникнення спірних правовідносин, мав статус посадової особи юридичної особи публічного права.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі № 757/4403/16-ц зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації оцінка надається у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом (постанова від 03.04.2019).

Ураховуючи викладене, будь - яких мотивів та підстав на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди в розмірі 5000000 грн., у позові не наведено. Отже і відсутні належні обґрунтування вищенаведеного розміру заподіяної моральної шкоди.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Також суд приходить до висновку, що завдана позивачеві моральна шкода має бути відшкодована за рахунок державного бюджету.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, за ст.1176 ЦК України покладається на державу, а не на прокуратуру чи Казначейську службу, то і моральна шкода та судові витрати мають бути компенсовані позивачеві за рахунок держави, а не за рахунок відповідних юридичних осіб.

За вказаних обставин визначений судом розмір моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Крім того, в межах заявленого позову позивач просить йому відшкодувати матеріальну шкоду, що складається із розміру компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу в розмірі 11 160 грн., втраченого заробітку внаслідок відсторонення від посади та перебування під вартою в період з 10.01.2014 року по 04.06.2014 року в розмірі 37 818 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 27 000 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення на користь позивача компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу суд виходить з наступного.

Під час судового розгляду встановлено та не оспорювалось учасниками справи, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 та ч. 5 ст. 368 КК України органом досудового розслідування було вилучено майно, що належить ОСОБА_1 (а.с. 40-41). При постановлені виправдовувального вироку суд вирішив долю речових доказів у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 100 КПК України, в тому числі вирішено передати мобільні телефони Nokia 6700 (ІМЕІ-352696041639229) та Apple iPhone5 (IMEl-013348006776866) за належністю ОСОБА_1 . Разом з цим, на час розгляду даної справи вказане майно не повернуто ОСОБА_1 (а.с. 24-25).

Відповідно до пункту 7 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» Кабінетом Міністрів України забезпечено створення органу виконавчої влади поліції України та її територіальних органів шляхом прийняття відповідної постанови від 16.09.2015 № 730. Державна реєстрація юридичної особи ГУНП в Запорізькій області проведена 07.11.2015. На підставі вказаної постанови КМУ розпочата процедура ліквідації територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, у тому числі ГУ МВС України в Запорізькій області (код ЄРДІІОУ 08592187), але його правонаступників не визначено.

На теперішній час ГУ МВС України в Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак не ліквідовано.

Таким чином, посилання позивача на ст. 4 Закону, як на підставу відшкодування йому вартості неповернутого майна, яке було передано підприємству, що ліквідовано, є безпідставним.

Отже відсутні передбачені законом підстави для відшкодування позивачу за рахунок держави компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення на користь позивача втраченого заробітку в розмірі 37 818 грн., суд враховує положення ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а також п. 8 Положення.

Так, відповідно до ст. 4 вказаного Закону, розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Порядок розрахунку цих сум наведено у п. 8 Положення, згідно із яким розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. При цьому, у п. 9 Положення наведено порядок обчислення середньомісячного заробітку.

Так, відповідно до пунктів 8, 9 Положення про застосування Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди для робітників і службовців обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.1995 № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100»

Позивач просить суд відшкодувати йому заробіток, який ним не було отримано у період з 10.01.2014 року по 04.06.2014 року у розмірі 37 818 грн.

Разом з цим, позивача відсторонено від посади на підставі ухвали слідчого судді від 11.01.2014 року на строк до 12.03.2014 року, відповідне розпорядження Запорізьким міським головою видано 16.01.2014 року (а.с. 43).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено обставини відсторонення позивача від посади у період з 16.01.2014 року по 12.03.2014 року.

Зі змісту довідки, що видана МКП «Основаніє», не вбачається у який період ОСОБА_1 було припинено виплату заробітної плати у зв`язку з його відстороненням від посади або з інших причин (а.с. 23).

Відповідно до довідки МКП «Основаніє» у червні 2014 року ОСОБА_1 отримав сукупний дохід у розмірі 12 933,70 грн., тому на підставі вимог Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» ця сума підлягає відрахуванню від загальної суми не отриманого заробітку під час відсторонення від посади.

Також, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено особливості обчислення середньомісячного заробітку, у тому числі визначено виплати, які не враховуються при його обчисленні (п. 4 Порядку). Водночас з довідки МКП «Основаніє» не вбачається, які саме виплати складали сукупний дохід позивача, тому неможливо достовірно визначити правильність самостійного розрахунку середнього заробітку, обчисленого позивачем.

Відтак, проаналізувавши вищезазначені докази, суд дійшов висновку, що є недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування втраченого заробітку на підставі вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення втраченого заробітку в розмірі 37 818 грн. слід позивачеві відмовити.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 10 ч. 3 Положення про застосування Закону, громадянинові також підлягають поверненню суми, сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги, сплачені адвокату за участь у справі, написанні касаційної скарги, а також понесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядової інстанції.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні обґрунтованого розміру беруться до уваги такі фактори як обсяг, час роботи, необхідність виїзду у відрядження, характер, тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом, професійний досвід, репутація тощо.

Отже склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги належить до предмета доказування по справі.

На підтвердження понесених витрат, сплачених у зв`язку з наданням правової допомоги позивач повинен надати договір про надання правової допомоги, документи на підтвердження проведення сплати гонорару та інших пов`язаних витрат, акт прийому-передачі послуг, розрахунок розміру гонорару.

На підтвердження цих обставин позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30 від 21.05.2014 року на суму 27000 грн. (а.с. 101-102). Однак зазначений документ є неналежним доказом, що підтверджує оплату позивачем послуг наданих безпосередньо адвокатом Шпонькою Я.В. у кримінальному провадженні, оскільки оплата таких послуг була здійснена позивачем на користь отримувача - ФОП ОСОБА_2 , про що свідчить вищенаведена квитанція.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних позовних вимог позивачем не надано.

Таким чином, підстави для відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у розмірі 27000 грн. відсутні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання прокуратури Запорізької області зробити у ЗМІ м. Запоріжжя повідомлення щодо реабілітації позивача суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 24 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття від варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а у разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції повинні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

У тому разі, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення, зазначені особи можуть звернутися з подібною вимогою до районного (міського) суду.

Таким чином, положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено обов`язок для органів прокуратури робити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на відшкодування моральної шкоди 213753 (двісті тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн. 80 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, про стягнення суми втраченого заробітку, про стягнення суми на відшкодування втраченого майна, про стягнення витрат на правову допомогу, зобов`язання зробити у засобах масової інформації повідомлення про рішення, що реабілітують позивача – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його складання в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.В. Геєць