Ухвала суду № 87594893, 05.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.02.2020Справа № 910/1717/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (85043, Донецька область, м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, 1 А)

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, 5)

про стягнення грошових коштів,

Щодо розгляду скарги № НЮ-53 від 11.01.2020 року Акціонерного товариства «Українська залізниця»

Суддя Данилова М.В.

Представники учасників процесу:

від позивача, не з`явилися, , ;

від ВДВС, не з`явилися, , ;

від відповідача (скаржника), Янковська І.М., , ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12 лютого 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (позивач) надійшла позовна заява № 43 від 23.01.2019 року до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (відповідач) про стягнення збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні в сумі 58 832, 68 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності з залізничною накладною №51275873 відповідач прийняв на станції «Добропілля Донецької залізниці» у позивача вугілля для перевезення та зобов`язався доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго». 18.08.2018 року на станції «Добропілля Донецької залізниці» були складені комерційні акти, відповідно до яких було здійснено контрольне переважування вагонів. Проте, згідно з актами приймання-передачі вугільної продукції було виявлено нестачу вантажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 р. у справі №910/1717/19

Позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (ідентифікаційний код 37014600, адреса: 85043, Донецька область, м. Добропілля, м. Білецьке, вул. Красноармійська, 1а, 5) грошові кошти: збитки, які виникли у зв`язку із нестачею вантажу при перевезенні - 58 832,68 грн. (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот тридцять дві грн. 68 коп.) та судовий збір в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн).

На виконання рішення від 19.04.2019 року Господарським судом міста Києва видано наказ від 13.08.2019 року у справі № 910/1717/19.

13.01.2020 року через канцелярію суду від Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла скарга скаргу № НЮ-53 від 11.01.2020р. «На рішення та дії державного виконавця» в якій скаржник просить суд:

- Визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.12.2019 ВП №60896866.

- Скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 17.12.2019 ВП №60896866, на виконання наказу господарського суду міста Києва від 13.08.2019 №910/1717/19.

- Зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про повернення наказу господарського суду міста Києва від 13.08.2019 №910/1717/19 стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 року розгляд скарги призначено на 05.02.2020 року.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Подана скарга мотивована тим, що 17.12.2019 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60896866 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі № 910/1717/19 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 58 832,68 грн. збитків та 1 921 грн. судового збору.

Скаржник зазначає, що вчинення всіх дій передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та спрямованих на примусове виконання рішень про стягнення з АТ «Українська залізниця» заборонено Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»». Відповідно до п. 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20.10.2019 включено Акціонерне товариство «Українська залізниця». З огляду на те, що законом встановлено заборону на вчинення виконавчих дій, а отже і заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу.

За ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено обов`язковість виконання судових рішень, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 року у справі № 910/1717/19, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконано.

17.12.2019 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60896866 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 року у справі № 910/1717/19 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 58 832,68 грн. збитків та 1 921 грн. судового збору.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість даної скарги в частині визнання неправомірними дії

Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження , а доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно АТ «Українська залізниця» у виконавчому провадженні № 60896866 матеріали справи не містять, відтак вимога стягувача щодо скасування постанови від 1712.2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60896866 задоволенню не підлягає, інших постанов, станом на момент звернення до суду з даною скаргою державним виконавцем винесено не було.

20.10.2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», об`єктами управління державної власності є:

- майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

- майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям;

- майно, яке передане державним господарським об`єднанням;

- корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави);

- державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

- державне майно, передане в оренду, лізинг;

державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору);

- державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

- державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

- безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду;

- державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до ст.326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна, тоді як гроші АТ «Українська залізниця» не належать до об`єктів права державної власності.

Сукупний аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що заборона вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності не розповсюджується на гроші, які відповідно ст. 192 ЦК України є законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю.

Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «Українська залізниця» є прибутковою організацією, та отримує прибуток від здійснення своєї господарської діяльності.

Суд також звертає увагу, що відповідно до Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відтак, суд дійшов висновку, що грошові кошти АТ «Українська залізниця» не є об`єктом права державної власності на які прямо встановлено заборону на вчинення виконавчих дій відносно боржника.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та позбавив би Позивача права на володіння своєю власністю, що не може вважатись розумним втручанням у здійснення цього права в інтересах моралі в демократичному суспільстві.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд вважає, що доводи скаржника є безпідставними та юридично неспроможними, наведені скаржником обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду скарги, у зв`язку з чим скарга № НЮ-53 від 11.01.2020 року Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі № 910/1717/19 є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 233, 235, 255, 339, 342, 345 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

В задоволені скарги № НЮ-53 від 11.01.2020 року Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі № 910/1717/19 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 05.02.2020 року.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 14.02.2020 року.

Суддя М.В. Данилова