Ухвала суду № 87591522, 13.02.2020, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/188/17

Провадження № 1-кп/307/525/20

У Х В А Л А

про застосування запобіжного заходу

13 лютого 2020 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого – судді Ніточко В.В., судді Гримута В.І. та присяжних Фельбаба М.М., Бойко І.В., Ерди З.Й., з участю секретаря судового засідання Мочан Н.І., прокурора Немеша Є.І., обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Цебрика Л.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тячів кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з повною середньою освітою, розлученого, не працюючого, раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ст.348 КК України,

В С Т А Н О В И В:

в переведенні Тячівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні подав клопотання про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання посилається на те, що ОСОБА_2 , будучи засудженим 19 квітня 2016 року Рахівським районним судом Закарпатської області за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, з квітня по листопад 2016 року у невстановлений слідством день, час та спосіб, придбав автомат "АКМС", калібру 7,62 мм та 47 патронів того ж калібру, після чого, з метою незаконного поводження з вогнепальною зброєю та бойовими припасами, не маючи передбаченого законом дозволу на їх носіння та зберігання, незаконно перемістив їх при собі до приміщення житлового будинку по АДРЕСА_1 , за місцем свого постійного проживання та реєстрації, де в подальшому умисно та протиправно їх зберігав до 22 листопада 2016 року.

22 листопада 2016 року, у вечірній час доби, в с. Видричка Рахівського району Закарпатської області, по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, умисно, з метою незаконного поводження зі зброєю, не маючи передбаченого законом дозволу на носіння і зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів, незаконно носив при собі автомат "АКМС", який є бойовою автоматичною нарізною вогнепальною зброєю, та 24 патрони, які є бойовими припасами, патронами військового взірця, калібру 7,62 мм, призначені для стрільби із автоматів "АКМС", придатні для стрільби, які в подальшому, того ж дня, у нього вилучено працівниками поліції навпроти будинку № 82, а інші 23 патрони вилучені 23 листопада 2016 року працівниками поліції, у ході проведеного огляду житлового будинку в АДРЕСА_1 , за місцем постійного проживання ОСОБА_2

22 листопада 2016 року, біля 22 год. 40 хв., біля будинку № 82, по вул. Лесі Українки, у с. Видричка Рахівського району Закарпатської області, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, при спробі затримання його працівниками поліції, ОСОБА_2 , з метою посягання на життя працівника правоохоронного органу, усвідомлюючи протиправність свого діяння та що особи, які намагались його затримати, є працівниками правоохоронного органу і перебувають при виконанні своїх службових обов`язків, застосував автомат "АКМС", калібру 7,62 мм, що відноситься до бойової автоматичної нарізної вогнепальної зброї – здійснив з нього не менше десяти пострілів автоматними чергами у напрямку працівників поліції, внаслідок чого заподіяв оперуповноваженому ВКП Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області лейтенанту поліції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був у форменому одязі і виконував свої службові обов`язки у складі слідчо-оперативної групи Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, який здійснював виїзд у с. Видричка Рахівського району, за фактом анонімного повідомлення про те, що в с. Видричка Рахівського району місцевий мешканець на прізвисько "Монах" переміщається по вказаному населеному пункті із вогнепальною зброєю, тілесні ушкодження у вигляді наскрізного вогнепального поранення лівої кисті, відкритих оскольчатих переломів 1, 2, 3, 4, 5 п`ястних кісток лівої кисті з дефектом другої і третьої п`ястних кісток, пошкодження сухожиль розминачів.

Після здійснення ОСОБА_2 пострілів та поранення працівника поліції, іншими членами СОГ Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, які знаходились на місці події, обвинуваченого знешкоджено та затримано із застосуванням відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" заходів фізичного впливу та кайданків.

Підставою для внесення даного клопотання стало те, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, тобто є підстави вважати, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини. Окрім того, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_2 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинені ним кримінальні правопорушення, може незаконно впливати на потерпілого та свідків, може продовжити злочинну діяльність.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, проти клопотання захисника заперечив.

Обвинувачений в судовому засіданні пояснив, що бажає і надалі перебувати під вартою, і не хоче, щоб йому змінювали запобіжний захід на домашній арешт.

Захисник Цебрик Л.В. в судовому засіданні просив в клопотанні прокурора відмовити, і подав клопотання, в якому просив скасувати запобіжний захід відносно ОСОБА_2 , оскільки останній утримується під вартою тривалий час. Зазначив, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасовано ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2019 року, а тому жодних підстав обирати ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою не має.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали клопотання та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Ухвалою Рахівського районного суду від 23 листопада 2016 року (слідчий суддя Тулик І.І.) відносно обвинуваченого ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.

Востаннє дію зазначеного запобіжного заходу було продовжено ухвалою Рахівського районного суду від 20 грудня 2019 року на 2 місяці, тобто по 17 лютого 2020 року, включно.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасовано ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2019 року, оскільки вони прийняті незаконним складом суду.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, передано на розгляд Тячівського районного суду Закарпатської області.

06 лютого 2020 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, поступило до Тячівського районного суду.

Ухвалою Тячівського районного суду від 06 лютого 2020 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, призначено підготовче судове засідання на 11 год. 30 хв. 10 лютого 2020 року.

Ухвалою Тячівського районного суду від 10 лютого 2020 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, за клопотанням захисника обвинуваченого, оголошено перерву до 15 год. 30 хв. 13 лютого 2020 року для визначення суду присяжних.

Суд погоджується на посилання сторони захисту про те, що будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не тільки згідно з основними процесуальними нормами національного права, але й відповідати цілям ст.5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, захищаючи людину від свавілля представників влади, та бути пропорційним необхідності такого втручання у права особи, сторони обвинувачення про те, що тривале тримання під вартою може бути виправдане у кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, яка - незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.5 Конвенції (п.110 Рішення ЄСПЛ "Кудла проти Польщі").

Вирішення питання щодо дії запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Розділу ІІ КПК України, в тому числі, з урахуванням положень статей 199, 200, 201, 176, 177, 178, 183, 184, 193, 194, 131, 132 КПК України.

Підставою для застосування запобіжного заходу, за нормами ст. 177 КПК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

За нормами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За нормами ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, та, ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст.5 § 1(c) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин" (рішення О`Нага v. United Kingdom of 16 October 2001, п. 34). Підозра є обґрунтованою лише у випадку, якщо ґрунтується на відомостях, що об`єктивно пов`язують підозрюваного, обвинуваченого із вчиненим кримінальним правопорушенням. Європейський суду з прав людини у рішенні у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 року, зазначає, що термін "обґрунтована підозра" означає наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити дане правопорушення.

За нормами п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема серед іншого законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відповідно до статті 184 цього Кодексу, повинно містити: короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів; обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

У рішенні №1-р/2017 від 23.11.2017 року Конституційний Суд України наголосив, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Пункт 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожній особі, яку було позбавлено волі в результаті арешту або затримання, право через деякий час подавати скаргу з вимогою перегляду законності позбавлення свободи.

Доцільність обрання чи продовження строку тримання під вартою, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Пункт 3 ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року закріплює вимогу про те, що тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.

Приймаючи рішення щодо запобіжного заходу, суд бере до уваги поняття "обґрунтована підозра", що сформульоване у правових позиціях ЄСПЛ, та враховує вимоги пунктів 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, при цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, санкція яких передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років та від 9 до 15 років, або довічним позбавлення волі, відповідно, які він вчинив будучи засудженим 19 квітня 2016 року Рахівським районним судом Закарпатської області за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, тобто під час іспитового строку за вчинення аналогічного злочину (ч.1 ст.263 КК України).

Судовий розгляд у даному кримінальному провадженні не проведено, потерпілий та свідки не допитані.

Суд враховує, що жоден із визначених КПК запобіжних заходів (тримання під вартою, домашній арешт, застава, особиста порука чи особисте зобов`язання) не є санкцією чи покаранням за скоєну дію. Такі заходи є попереджувальними, і їх метою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків в разі, якщо є побоювання здійснення обвинуваченим будь-яких дій, що заважають встановленню істини чи виявленню винних осіб у кримінальному провадженні.

Тримання під вартою, за нормами ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

В кожному випадку обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Стороною обвинувачення доведено та не спростовано стороною захисту, що менш суворі запобіжні заходи ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти ризикам: переховуватися від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України), враховуючи той факт, що 22 листопада 2016 року ОСОБА_2 під час затримання працівниками поліції застосував вогнепальну зброю; незаконно впливати на потерпілого та свідків (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), враховується та обставина, що у межах судового розгляду кримінального провадження не допитані ні свідки, ні потерпілий, у зв`язку з чим обвинувачений ОСОБА_2 перебуваючи на свободі може вплинути на їхні подальші покази; вчинити інше кримінальне правопорушення (п.5 ч.1 ст.177 КПК України), оскільки ОСОБА_2 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ст.348 КК України, які він вчинив будучи засудженим 19 квітня 2016 року Рахівським районним судом Закарпатської області за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Доводи, наведені стороною захисту про те, що ОСОБА_2 тривалий час утримується під вартою, і це є підставою для відмови у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, спростовані стороною обвинувачення.

Приймаючи рішення про доцільність обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, керуючись вимогами ст.2 КПК України, які регламентують завдання кримінального судочинства, враховує всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу та приходить до висновку про відсутність достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам, які зазначені у клопотанні прокурора та наведені в судовому засіданні, на даній стадії розгляду кримінального провадження в суді, та вважає недостатнім застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, у тому числі і домашнього арешту, як клопоче сторона захисту.

Європейський суд підкреслив, що пункт 3 статті 5 Конвенції зобов`язує органи влади розглянути можливість застосування альтернативних заходів забезпечення явки обвинуваченого до суду при вирішенні питання про те, звільнити його чи залишити під вартою. Дана норма не тільки проголошує право на "судовий розгляд у розумний строк або звільнення до суду", але й встановлює, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд" (рішення у справі "Сулаойа проти Естонії" (Sulaoja v . Estonia) від 15 лютого 2005р., скарга N55939/00, §64 in fine, Постанова Європейського суду у справі "Яблонскі проти Польщі" (Jablonski v . Poland) від 21 грудня 2000р., скарга N33492/96, §83).

Підстави, на які посилається сторона захисту, щодо можливості обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, були вивчені при розгляді клопотання та не доводять підстав для обрання інших більш м`яких запобіжних заходів.

Гарантій явки в суд обвинуваченого ОСОБА_2 при звільнені, суд не вбачає, з урахуванням вибраної тактики останнього на затягування судового розгляду даного кримінального провадження (постійна заміна захисників, заявлення безпідставних відводів складу суду, заявлення клопотань, які не передбачені КПК України).

Ризик втечі обвинуваченого ОСОБА_2 суд оцінює у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та бере до уваги те, що ОСОБА_2 має вік 57 років, не працює, розлучений, обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення під час іспитового строку за аналогічне кримінальне правопорушення (ч.1 ст.263 КК України), тобто є схильним до незаконного поводження із зброєю.

Вирішуючи питання можливості застосування до обвинуваченого застави, при прийнятті рішення про обрання запобіжного заходу, що є альтернативним до тримання під вартою, суд, враховує п.3 ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ст.6 Мінімальних стандартних правил Організації Об`єднаних Націй у відношенні заходів, не пов`язаних з триманням під вартою (Токійські правила), прийнятих Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 року, Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 65 (11) від 9 квітня 1965 року "Взятя під варту" та Рекомендації 80 (11) від 27 червня 1980 року "Про взяття під варту до суду", та п.2 ч.4 ст.183 КПК України, згідно якого суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (справи Тирон проти Румунії, Смирнова проти Росії Пірузян проти Вірменії).

Суд ураховує, що ОСОБА_2 обвинувачуються, в тому числі, у замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службового обов`язку, та приходить до думки, що для відмови у звільненні під заставу при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, наявний ризик того, що обвинувачений вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя, і це підтверджує той факт; що ОСОБА_2 під час затримання працівниками поліції застосував вогнепальну зброю; що ОСОБА_2 усвідомлюючи можливу міру покарання за інкриміновані кримінальні правопорушення за ч.1 ст.263 та ст.348 КК України може вжити заходів до її уникнення.

Обставини справи, що розглядаються, дають підстави не сумніватись, що межі та порядок застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , на сьогодні, є достатньо чітко визначеними, щоб не допускати свавілля.

Суд приймає до уваги, що тримання під вартою не повинно бути занадто довгим, оскільки це може порушувати презумпцію невинуватості, та те, що ОСОБА_2 утримується під вартою з 22 листопада 2016 року, та вважає, що доводи про стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_2 є такими, що заслуговують на увагу, проте, на даний час не можуть бути підставою для обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Європейський суд неодноразово вказував на існування презумпції на користь звільнення особи, друга частина пункту 3 статті 5 Конвенції не дає судовим органам можливості вибору між доставкою обвинуваченого до судді протягом розумного строку або його звільненням до суду (рішення у справі "Алєксандр Макаров проти Росії" від 12.03.2009). До визнання його винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета розглянутого положення полягає в тому, щоб забезпечувати його тимчасове звільнення, як тільки його утримання під вартою перестає бути розумним (рішення від 12 червня 2008 р. у справі „Власов проти Російської Федерації„ (Vlasov v . Russia), скарга N 78146/01, § 104, з додатковими посиланнями).

В разі внесення, у подальшому, клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 , слід нагадати органам держави, які ініціюватимуть це питання, про існування презумпції на користь звільнення особи.

Суд приходить до висновку про те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання здійсненню правосуддя, та виходячи з викладених вище міркувань ризики, що передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України є реальними та існуючими, тримання під вартою можливе тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справах "Белевитський проти Росії" від 01 березня 2007 року, "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, "Кудла проти Польщі"), з урахуванням особистості обвинуваченого ОСОБА_2 , його поведінки під час судового провадження, характеру та обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому діянь, як вони сформульовані в обвинувальному акті, є виправданим обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.

Оскільки суд задовольняє клопотання прокурора про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, жодних підстав для задоволення клопотання захисника про скасування запобіжного заходу не має.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 176-205, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

В клопотанні захисника Цебрика Л.В. про скасування запобіжного заходу ОСОБА_2 – відмовити.

Клопотання прокурора – задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави.

Строк дії ухвали – до 13 квітня 2020 року, включно.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області Немеша Є.І.

Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_2 , його захиснику та прокурору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а підозрюваним – в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий В.В. Ніточко

Суддя В.І. Гримут

Присяжні М.М. Фельбаба

І.В. Бойко

З.Й. Ерди