Рішення № 87589719, 11.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2020 року м. Київ № 640/18838/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у Київській областіпростягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулувстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просив суд:

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 26180,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2018 року у справі № 826/3799/17 задоволено позов ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на службі в податковій міліції на посаді та присуджено до стягнення суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 40863,40 грн.

Зазначене судове рішення виконано Державною фіскальної службою та Головним управління Державної фіскальної служби у Київській області, позивача поновлено згідно з наказом від 01 лютого 2019 року на службі, виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 4086,40 грн. Однак, на думку позивача, відповідач всупереч частині другій статті 235 Кодексу законів про працю України, протиправно відмовився виплатити середній заробіток за період з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року, тобто з моменту ухвалення судового рішення та до моменту фактичного поновлення на службі згідно з наказом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року замінено Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, будинок 5а, код ЄДРПОУ 43141377).

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що при звільненні позивача з посади, останньому виплачено вихідну грошову допомогу у сумі 61968,00 грн. та компенсацію за невикористані дні відпустки (51 день) у сумі 7054,39 грн., які підлягають поверненню ОСОБА_1 .

Також зазначив, що оскільки з 23 лютого 2017 року робочий стаж ОСОБА_1 , як працівника Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, перервано, відповідно до чого норми Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей» від 17 липня 1992 року №393, постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення заробітної плати» до ОСОБА_1 не застосовуються.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2018 року у справі № 826/3799/17, задоволено позов ОСОБА_1 .

Вищезазначеним рішенням вирішено:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2017 року №369-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 .

- поновити ОСОБА_1 на службі в податковій міліції на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів Головного управління ДФС у Київській області.

- стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 40 863,40 грн. (сорок тисяч вісімсот шістдесят три гривні сорок копійок).

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Проте, у зв`язку з оскарженням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду, Шостого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду, фактичне поновлення позивача відбулось лише 01 лютого 2019 року відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 01 лютого 2019 року №27-ос «Про скасування наказу та поновлення на посаді ОСОБА_1 ».

В той же час, позивачу виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 40 863,40 грн., тобто, з дати незаконного звільнення 23 лютого 2017 року по день ухвалення рішення суду 30 квітня 2018 року.

Тобто, з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року - час оскарження відповідачами рішення суду до Київського апеляційного адміністративного суду, Шостого апеляційного адміністративного суду, Верховного Суду, позивачу не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На звернення позивача до Головного управління ДФС у Київській області, останнє повідомило, що виплатило лише суму, зазначену у рішенні суду, тобто до дня ухвалення рішення Окружним адміністративним судом м. Києва, інше у рішенні суду не зазначено.

Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті середнього заробітку за період з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року, тобто з моменту ухвалення судового рішення та до моменту фактичного поновлення на службі, є протиправною та суперечить статті 235 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим, він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Державної фіскальної служби України, статус посадових осіб, а також порядок проходження служби в Державній фіскальні службі визначаються Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2014 року №236 та Податковим кодексом України.

Разом з тим, вказані нормативно правові акти не регулюють питання поновлення незаконно звільнених працівників поліції та виплати їм грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В той же час, відповідно до пункту 2 Положення про Державну фіскальну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2014 року №236 ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Відтак, у спірних правовідносин, поміж іншого, підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Наведені норми вказують, що незаконно звільненому працівникові належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За таких обставин, до предмету доказування у даній справі та вирішення спору, належить визначення того, чи діяв суб`єкт владних повноважень - відповідач, в межах та у спосіб передбачений Конституцією України та законами України, відмовляючи у виплаті позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, тобто у період, коли рішення допущене до негайного виконання не було виконано відповідачем.

Як вже було встановлено судом, окрім іншого, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2018 року у справі №826/3799/17 визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2017 року №369-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на службі в податковій міліції на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів Головного управління ДФС у Київській області; вирішено стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 40863,40 грн. (сорок тисяч вісімсот шістдесят три гривні сорок копійок); допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як слідує з мотивувальної частини судового рішення від 30 квітня 2018 року, судом розглянуто позовні вимоги та визначено конкретний розмір (суму) середнього заробітку (грошового забезпечення), за час вимушеного прогулу позивача, пов`язаного з його незаконним звільненням. Зазначена сума становить 40863,40 грн. та обчислювалася за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2017 року по 30 квітня 2018 року, тобто прийняттям у справі вказаного судового рішення.

Вказану суму у справі №826/3799/17 судом визначено, зокрема, на підставі довідки Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 22 грудня 2017 року №10-36-05-20/170, згідно з якою середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 138,52 грн. Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 295. Відповідно грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2017 року по 30 квітня 2018 року складає 40863,40 грн.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується сторонами повне і фактичне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 06 серпня 2018 року у справі №826/3799/17.

Безперечно, судове рішення від 30 квітня 2018 року у справі №826/3799/17 в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку, де було визначено судом негайне виконання, мало б бути пред`явлене до примусового виконання до відповідних органів у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження»

Питання ж затримки виконання вказаного рішення відповідачем (в частині рішення про поновлення позивача на посаді, допущеного судом до негайного виконання), внаслідок якої позивач перебував з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року у вимушеному прогулі, безпосередньо лежить в площині визначеного відповідним законодавством України порядку та строків виконання судових рішень та здійснення судового контролю за їх виконанням.

Зазначені вище статті 235, 236 Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Крім того, враховуючи все вищенаведене, суд вважає посилання представника відповідача на те, що оскільки з 23 лютого 2017 року робочий стаж ОСОБА_1 , як працівника Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, перервано, відповідно до чого норми Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей» від 17 липня 1992 року №393, постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення заробітної плати» до ОСОБА_1 не застосовуються - абсолютно безпідставними та такими, що не підтвердженні жодним доказом та обґрунтуванням, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, який у справі №21-63-15 в ухвалі від 23 червня 2015 року під час розгляду справи у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що оскільки «постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в частині поновлення особи на державній службі добровільно виконана ДМСУ шляхом прийняття наказу лише від 02 жовтня 2012 року №1967-к «По особовому складу митних органів», позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення».

Вищезазначене рішення Верховний Суд України прийняв не дивлячись на те, що позивач не вчинив необхідних дій, спрямованих на примусове виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року.

Не зважаючи на повне фактичне виконання відповідачем судового рішення від 30 квітня 2018 року у справі №826/3799/17, все ж вказане рішення, як підтверджується матеріалами справи і не спростовано відповідачем, було виконано з затримкою в частині поновлення позивача на посаді публічної служби, а саме відповідний наказ про поновлення позивача органом поліції видано 01 лютого 2019 року (а.с.27).

Враховуючи те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 30 квітня 2018 року у справі №826/3799/17 в частині поновлення позивача на посаді публічної служби не виконувалось у період з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року, суд приходить до висновку, що відповідач не виконував вказане судове рішення, що вказує на протиправну бездіяльність та є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді саме у зазначений період часу.

Щодо розміру середнього заробітку, який належить стягнути на користь позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При обчисленні розміру грошового зобов`язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, відповідно до довідки Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 22 грудня 2017 року №10-36-05-20/170, згідно з якою середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 138,52 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення у справі №826/3799/17 від 30 квітня 2018 року, останнім днем, за який на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу є 30 квітня 2018 року, з вказаної дати та станом на 01 лютого 2019 року рішення не було виконано, позивача не було поновлено на посаді. Крім того, станом на момент звернення до суду з цим позовом, вказана сума не була виплачена відповідачем у добровільному порядку. Отже, стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 01 травня 2018 року по 01 лютого 2019 року включно, що становить 189 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, становить 26180,28 грн. (138,52 грн. х 189).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Судові витрати відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, будинок 5а, код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 26180,28 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко