Рішення № 87589602, 14.02.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3786/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0665 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А0665, в якому просить суд: визнати протиправними дії Військової частини А0665 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення; зобов`язати Військову частину А0665 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що він виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про її нарахування та виплату. Командиром Військової частини А0665 на рапорті накладено резолюцію, якою зобов`язано начальника штабу включити в наказ на виплату оскаржуваної допомоги за 2019 рік старшого прапорщика ОСОБА_1 , однак позивачу таку не виплачено станом на день звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.12.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, що матеріальна допомога військовослужбовцям є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується в межах асигнувань у відповідності до наявного фонду грошового забезпечення, з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції. У відповідача, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив аналогічні підстави для задоволення адміністративного позову, що і у позовній заяві, а також, що реалізація особою права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ НОМЕР_1 , виданим 02.12.2014 Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних сил України (а.с.16).

Наказом командира військової частини А4224 (по стройовій частині) від 01.10.2019 №202 старшого прапорщика ОСОБА_1 , командира Військової частини А4224, звільненого у запас наказом начальника 169 навчального центру (по особовому складу) від 20.09.2019 №58-РС, на підставі підпункту «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 01.10.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, не виплачена (а.с.9,12).

В період проходження військової служби, до звільнення, позивач 19.09.2019 звернувся з рапортом до командира Військової частини А0665 щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у зв`язку із хворобою дружини. До рапорту позивач додав довідку від 18.09.2019 №522 (а.с.10,11).

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.12.2019, зокрема, судом витребувано у відповідача копії усіх документів, що стосуються предмету позову, засвідчені належним чином, у тому числі, але не виключно: наказ Військової частини А0665 на виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік; довідку про виплату/невиплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Відповідач витребуваних документів, у тому числі належним чином засвідченої копії рапорту позивача від 19.09.2019 про виплату спірної допомоги з резолюцією, суду не надав, однак у відзиві на позов не заперечував невиплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, а також не заперечував твердження позивача, що командир Військової частини А0665 генерал-майор В.Ніколюк на вказаному рапорті наклав резолюцію, якою зобов`язав начальника штабу включити в наказ Військової частини А0665 старшого прапорщика Лєвого С.В. на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у зв`язку із хворобою дружини.

Вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі – Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Згідно з пунктом 9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

З аналізу вищевикладених норм випливає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Суд зауважує, що відповідач на вимогу суду жодних документів, що стосуються предмету спору, суду не надав, проте у відзиві на позов не заперечував, що у даному випадку, який стосується виплати матеріальної допомоги позивачу - командиру Військової частини А4224, вищим командиром за підпорядкованістю є командир Військової частини А0665.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку №260, разом з тим звертає його увагу, що відповідач зобов`язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд, у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.

При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Судом встановлено, що у період проходження військової служби, до звільнення, позивач 19.09.2019 звернувся з рапортом до командира Військової частини А0665 щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у зв`язку із хворобою дружини.

До вищевказаного рапорту позивач додав довідку від 18.09.2019 №522, видану Військовою частиною А4302, з якої випливає, що його дружина – ОСОБА_2 з 2016 року знаходиться на спостереженні, потребує постійного спостереження та специфічної терапії (а.с.10,11).

Отже позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у якому зазначив конкретні причини для такої виплати (хворобу дружини), та до рапорту додав відповідну довідку, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Натомість, як зазначив відповідач у відзиві на позов, у межах наявного фінансового ресурсу не було можливості виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Однак суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів, як на причину невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, який виконав для її отримання всі залежні від нього дії, є необґрунтованим та невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Крім того суд враховує, що відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів відсутності чи обмеження видатків (фінансування) для виплати позивачу спірної матеріальної допомоги.

В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідач не довів правомірність не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, який виконав для її отримання всі залежні від нього дії, а підстави для відмови у виплаті такої допомоги у ході судового розгляду судом не було встановлено.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.

Разом з тим позовна вимога про зобов`язання Військової частини А0665 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення, також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від визнаної судом протиправної бездіяльності відповідача.

При цьому у задоволенні вказаних позовних вимог у частині розміру місячного грошового забезпечення суд відмовляє, оскільки розмір такої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 має визначатися безпосередньо відповідачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0665 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0665 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину А0665 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, що не перевищує його місячного грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина А0665 (сел. Десна, Козелецький район, Чернігівська область, 17024, код ЄДРПОУ - 08327157).

Суддя В.В. Падій