Рішення № 87589403, 14.02.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/3512/19

Чернігівський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати незаконною відмову, викладену у листі від 24.09.2019 міського голови Цінника А.В., у якому вказано про те, що питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку може бути внесено на розгляд Ніжинської міської ради Чернігівської області після скасування попереднього відмовного рішення в судовому порядку та зобов`язання Ніжинської міської ради Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зобов`язати Ніжинську міську раду Чернігівської області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки батьків позивача, що проживають у АДРЕСА_1 , в межах допустимої площі земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, оскільки ним дотримано вимоги, передбачені статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначено, що 05.12.2019 було підготовлено проект рішення Ніжинської міської ради «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 » (зареєстрований за № 497), пунктами 1-2 якого визначено: «1. Надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 1.1. Поінформувати ОСОБА_1 , що згідно пункту 5 рішення №27-49/2018 від 28 грудня 2018 року Ніжинська міська рада надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 Прокоповича, та накладається на земельну ділянку, зазначену у графічному матеріалі заяви ОСОБА_1 .

2. Вважати таким, що втратив чинність пункт 5 рішення Ніжинської міської ради від 30 січня 2019 року №16-51/2019 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в користування на умовах оренди, внесення зміни в рішення міської ради» наступного змісту: «5. Відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .Прокоповича»».

Зазначений проект рішення № 497 було оприлюднено на офіційному веб-сайті Ніжинської міської ради 06.12.2019. 10.01.2020 на засіданні постійної комісії міської ради з питань регламенту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, антикорупційної політики, свободи слова та зв`язків з громадськістю було підтримано проект рішення № 497 та рекомендовано розглянути його на пленарному засіданні чергової сесії Ніжинської міської ради, яка відбудеться у січні 2020 року, а саме - 23 січня 2020 року.

12.02.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копію витягу з протоколу Шістдесят шостої чергової сесії міської ради УІІ скликання від 23 січня 2020 року та доказів на підтвердження здійснення витрат на правничу допомогу.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Пунктом 5 рішення 51 сесії VІІ скликання Ніжинської міської ради від 30 січня 2019 № 16-51/2019 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки батьків позивача, що проживають у АДРЕСА_1 , в межах допустимої площі земельної ділянки без зазначення причин відмови (а.с. 19).

05.09.2019 позивач звернувся до Ніжинської міської ради за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1 , № АДРЕСА_2 (а.с. 27-29).

24.09.2019 позивач отримав лист – відповідь міського голови Лінника А.В. за вих. № 022-04/Д-2766, у якому зазначено про те, що питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку може бути внесено на розгляд Ради після скасування попереднього відмовного рішення Ради в судовому порядку (а.с. 30).

Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернувся до суд з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною відмови, викладеної у листі від 24.09.2019 міського голови Цінника А.В., у якому вказано про те, що питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку може бути внесено на розгляд Ніжинської міської ради Чернігівської області після скасування попереднього відмовного рішення в судовому порядку, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суд вказує, що лист, яким було повідомлено позивача про те, що питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку може бути внесено на розгляд Ніжинської міської ради Чернігівської області після скасування попереднього відмовного рішення в судовому порядку, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

Лист є носієм інформації, а тому його оцінка може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Правовий акт індивідуальної дії - це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов`язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб. Обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Інформація, вказана у листі, не призводить та не може призвести до порушення прав та охоронюваних інтересів особи, та оцінку вказаного листа слід здійснювати з урахуванням ч. 1 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, вимога про визнання незаконною відмови, викладеної у листі від 24.09.2019 міського голови Цінника А.В., у якому вказано про те, що питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку може бути внесено на розгляд Ніжинської міської ради Чернігівської області після скасування попереднього відмовного рішення в судовому порядку, задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про зобов`язання Ніжинської міської ради Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ухвалення рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки батьків позивача, що проживають у АДРЕСА_2 , в межах допустимої площі земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із положеннями абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень абз.3 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

З врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку.

Водночас, суд зазначає, що положеннями ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вищевказаної норми слід дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Приписами ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Суд зазначає, що положеннями ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, який передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2020 на засіданні постійної комісії міської ради з питань регламенту, депутатської діяльності та етики, законності, правопорядку, антикорупційної політики, свободи слова та зв`язків з громадськістю було підтримано проект рішення № 497, яким серед іншого визначено вважати таким, що втратив чинність пункт 5 рішення Ніжинської міської ради від 30 січня 2019 року №16-51/2019 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в користування на умовах оренди, внесення зміни в рішення міської ради» наступного змісту: «5. Відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .Прокоповича»».

Вказаним проектом рішення також рекомендовано розглянути питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .Прокоповича на пленарному засіданні чергової сесії Ніжинської міської ради, яка відбудеться у січні 2020 року, а саме - 23 січня 2020 року.

Представником позивача до суду надано копію витягу з протоколу Шістдесят шостої чергової сесії міської ради VІІ скликання від 23 січня 2020 року, з якого вбачається, що рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки не прийнято.

В силу ч. 1 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачається, що міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Згідно вимог ч. 2 ст. 59 вказаного Закону рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто на колегіальний орган, рішенням суду покладено обов`язок щодо вчинення певних дій, які мають бути виражені в прийнятті обґрунтованого та законного рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що питання щодо надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки станом на день розгляду справи в суді не вирішено, чим порушено право позивача.

Таким чином, враховуючи обставини скасування рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та наявність порушеного права позивача, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Ніжинської міської ради повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля будинку, та прийняти відповідне рішення, передбачене абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків судового рішення.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

Повноваження відповідача за результатами розгляду клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою регламентовано частиною сьомою статті 123 ЗК України, згідно з якою орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У справі, що розглядається, відповідач з дотриманням визначеного законом порядку розглянув клопотання позивача та прийняв рішення у формі наказу, яким відмовив позивачу наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Водночас, на думку суду, таку відмову не можна вважати невмотивованою, оскільки відповідач небезпідставно посилався на те, що відповідно до п. 13 ст. 33 Регламенту Ніжинської міської ради у випадку прийняття відмовного рішення Ради індивідуального характеру, відповідне питання може бути винесено на розгляд Ради після скасування попереднього відмовного рішення Ради в судовому порядку (а.с. 30).

Відтак суд доходить висновку, що у спірній ситуації відповідач обрав один із законних варіантів поведінки та надав позивачу вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Під час розгляду справи судом не здобуто достатніх даних, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Враховуючи викладене, заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 та від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом даної справи, зокрема, на професійну правничу допомогу в розмірі 3500, 00 грн.

Для підтвердження вказаних витрат суду надано: договір про надання правової допомоги від 15.08.2019, акт про виконання робіт від 12.02.2020, квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.08.2019 № 2 про оплату гонорару адвоката на суму 3500 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, дана справа є справою незначної складності та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, витрати на правничу допомогу адвоката у визначеному судом розмірі 3 500, 00 грн є не співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), то суд вважає доцільним буде стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 1167,00 грн.

До того ж, ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву у частині позовних вимог про зобов`язання Ніжинської міської ради Чернігівської області скасувати рішення Ніжинської міської ради 51 сесії VІІ скликання від 30 січня 2019 року у частині п. 5 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки батьків позивача, що проживають у АДРЕСА_1 № АДРЕСА_2 - повернуто позивачеві.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Ніжинську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля будинку та прийняти відповідне рішення, передбачене абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків судового рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської міської ради Чернігівської області сплачений судовий збір у сумі 192 (сто дев`яносто дві) грн 10 коп. та судові витрати на правничу допомогу у сумі 1167 (одна тисяча сто шістдесят сім) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Ніжинська міська рада Чернігівської області (пл. Івана Франка, 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ - 34644701).

Повний текст рішення виготовлено 14 лютого 2020 року.

Суддя Д.В. Лобан