Рішення № 87589369, 14.02.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/135/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Вітушинської Е.В. щодо не зняття арешту з карткового рахунку боржника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк";

- зобов`язати Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у АТ КБ "Приватбанк", який належить ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вважає протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту із її зарплатної картки, оскільки накладення арешту на картковий рахунок, що використовується для зарахування та отримання позивачем заробітної плати, призводить до позбавлення її взагалі засобів до існування, оскільки 20% відраховує із заробітної плати роботодавець, а решта 80% заробітної плати опиняється під арештом ДВС на картковому рахунку, та у зв`язку з арештом такого рахунку позивач залишається без заробітної плати взагалі, що є порушенням її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, на достатній життєвий рівень для себе, що включає харчування, одяг, житло.

Ухвалою суду від 31 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії; в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 11 лютого 2020 року о 14 год. 00 хв.; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов у разі заперечення проти нього; зобов`язавно відповідача надати суду для огляду в судовому засіданні оригінали матеріалів виконавчого провадження ВП №60425066.

Особи, які беруть участь у цій справі, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Однак, в судове засідання не з`явились.

Водночас, 11 лютого 2020 року позивачем було подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження без її участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.

За таких обставин та враховуючи положення частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на положення частини дев`ятої статті 205, частини третьої статті 268 та частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що 11 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що він підписаний старшим державним виконавцем Осух В.О.

У зв`язку з цим варто зазначити наступне.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Відтак, відповідачем у даній справі є Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), який є суб`єктом владних повноважень в розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до частини четвертої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Згідно частин першої та третьої статі 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Таким чином, особою, яка має право представляти інтереси відповідача у цій справі -Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) – та, відповідно, має право підписувати від його імені заяви по суті справи, до яких належить відзив, є його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення або представник на підставі довіреності, виданої уповноваженою на те особою.

Однак, всупереч наведеним вимогам, поданий до суду відзив підписано старшим державним виконавцем Осух В.О., при цьому жодних документів на підтвердження права указаної особи підписувати від імені Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяви по суті справи та представляти інтереси відповідача в суді не надано.

За таких обставин, суд при вирішенні даного спору не бере до уваги відзив на позовну заяву, що підписаний особою, яка згідно наявних у справі матеріалів не має відповідного права.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору. Даною постановою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 68005,34 грн.

29 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови №48456018 від 25 жовтня 2019 року, виданої старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. про стягнення виконавчого збору у сумі 68005,34 грн.

29 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. прийнято постанову про арешт коштів боржника. Даною постановою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику: ОСОБА_2 .

11 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. прийнято постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість прізвища Боднар зазначено прізвище ОСОБА_3

05 грудня 2019 року старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В. звернуто стягнення на доходи боржника – ОСОБА_1 , що отримує дохід та отримує заробітну плату в Департаменті житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради за адресою: вул. Героїв Майдану, буд. 176, Чернівецька область, місто Чернівці. Постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства за наступними реквізитами: Перший ВДВС м. Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області р/р 37313001001025 в ДКСУ м. Київ МФО 820172, код 41659926, у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 89002,47 грн. Зобов`язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу-підприємця здійснювати відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховувати кошти у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо строк не встановлено – до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Зобов`язано підприємство, установу, організацію, фізичну особу, фізичну особу-підприємця щомісячно надсилати виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

14 січня 2020 року позивач звернулася до начальника Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області із заявою-скаргою, у якій, посилаючись на норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», Закону України «Про оплату праці», просила зняти арешт із зарплатної картки та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 29 жовтня 2019 року за ВП №60425066, винесену старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Вітушинською Е.В.

До вказаної заяви позивач додала довідку АТКБ «Приватбанк» від 10 січня 2020 року №166Т8VCN6G4Q94PI.

Відповідно до зазначеної довідки, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВУ МВС України в Чернівецькій області 28 липня 1997 року станом на 10 січня 2020 року має в АТ КБ «Приватбанк» такі рахунки: № картки/рахунку – НОМЕР_1 ; тип рахунку: зарплатна картка для виплат; валюта – UAH; стан рахунку: обмежений згідно з постановою про накладення арешту ВП №60425066 від 29 жовтня 2019 року.

Листом від 17 січня 2020 року №6762 відповідачем надано відповідь на заяву-скаргу позивача, в якому повідомлено, що державним виконавцем в межах наданих йому повноважень правомірно та у відповідності до норм закону накладено арешт на кошти боржника. Тому підстав для звільнення з-під арешту коштів боржника немає.

Крім цього, у листі зазначено, що 29 жовтня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на всіх відкритих рахунках боржника, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідачем у листі також вказано, що закон визначає виключний перелік підстав, за яких виконавцем може бути знятий арешт з майна або коштів боржника, а в інших випадках– арешт знімається лише на підставі судового рішення.

Крім цього, державний виконавець знімає арешт з усього майна (коштів) або його частини у разі отримання документального підтвердження з банку або іншої фінансової установи про те, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або стягнення на такі кошти заборонено законом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження підтверджуючих документів.

Також у листі зазначено, що державний виконавець знімає арешт з майна (коштів) або його частини тільки у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби достатньої суми коштів, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).

Статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 10 Закону №1404-VІІІ заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 48 Закону №1404-VІІІ визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Відповідно до частин першої та другої указаної статті звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно частини третьої статі 52 Закону №1404-VІІІ не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до частини першої – четвертої статті 56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили (частина десята статті 56 Закону №1404-VІІІ).

Частиною третьою статті 59 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно частини четвертої статті 59 Закону №1404-VІІІ однією з підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Крім цього, відповідно до частини першої та третьої статті 68 Закону №1404-VІІІ стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Згідно частини першої статті 70 Закону №1404-VІІІ розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини другої статті 70 Закону №1404-VІІІ із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, вирішуючи даний спір, суд враховує висновки щодо застосування наведених вище норм Закону №1404-VІІІ, викладені в постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі №340/1018/19.

Так, у пунктах 30, 31 та 34 названого судового рішення суд касаційної інстанції зазначив: «Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби».

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що у даних спірних відносинах відповідачем було накладено арешт на картковий рахунок позивача, який призначений для виплати заробітної плати, тобто є рахунком із спеціальним режимом використання, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не було задоволено скаргу позивача від 14 січня 2020 року та не знято арешт із зарплатної картки.

Відтак, перевіряючи оскаржувану бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність її критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі закону та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень у спірних відносинах.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позову.

Натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було надано суду відзив на позов відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, про що зазначено вище.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно квитанції №165 від 31 січня 2020 року позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 841,00 грн.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 841,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Вітушинської Е.В. щодо не зняття арешту з карткового рахунку боржника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк".

Зобов`язати Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у АТ КБ "Приватбанк", який належить ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 841 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2020 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідач - Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (м. Чернівці, вул. Руська, 183).

Суддя О.П. Лелюк