Рішення № 87589237, 14.02.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1453/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львова в розмірі 1889,56 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що з 12 березня 2012 року позивач працює в правоохоронних органах МВС України. В період з 13 травня 2019 року по 27 травня 2019 року позивача та інших працівників слідчих підрозділів ГУНП в Чернівецькій області скеровано у відрядження до Центру післядипломної освіти, заочного та дистанційного навчання Інституту з підготовки фахівців для підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Львівського державного університету внутрішніх справ у місто Львів. Однак, позивача не було забезпечено ні коштами на відрядження, ні житлом для проживання, у зв`язку із чим, нею на відрядження було витрачено особисті кошти. 31 травня 2019 року на її зарплатну картку надійшли кошти в сумі 6308,87 грн в якості відшкодування понесених витрат на відрядження. Вказано, що представник позивача звертався до відповідача із претензією з досудовою вимогою з проханням компенсувати їй заборгованість в розмірі 1889,56 грн (8198,43 грн - 6308,87 грн). Однак, відповіддю Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 27 серпня 2019 року №972/123/01/26-2019 відмовлено у відшкодуванні витрат на відрядження у зв`язку із відсутністю правових підстав. Позивач вказувала, що на момент поїздки їй було відомо, що гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу становить 600 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №98 від 02 лютого 2011 року, а тому вважає, що їй підлягають відшкодуванню понесені витрати на найм житла із розрахунку по 550 грн за добу, а не по 450 грн за добу, як виплачено відповідачем. Позивач також вказувала, що їй не було відомо що граничні суми витрат на найм поліцейськими житла у м. Львові обмежено до 450 грн/добу. Разом із цим, її не ознайомлювали із кошторисом витрат на відрядження, та відповідно, вона не розписувалась про це в журналі, їй не вручали «Пам`ятку поліцейському, який направляється у службове відрядження» та не ознайомлювали із дорученням Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/2-2018 «Про впорядкування окремих питань, пов`язаних із службовими відрядженнями працівників органів, закладів, установ поліції», згідно якого граничні суми витрат на найм поліцейськими житла у м. Львові обмежено до 450 грн/добу. Крім цього, позивач вважає, що їй безпідставно не компенсовано вартість квитка за проїзд 12 травня 2019 року із м. Чернівці до м. Львів вартістю 139,56 грн та витрати за 1 добу проживання з 12 травня 2019 року по 13 травня 2019 року, при цьому, що відповідачем 30 липня 2019 року внесено зміни до наказу про відрядження, яким виправлено помилкову дату початку відрядження « 13 травня 2019 року» на « 12 травня 2019 року». Однак, витрати в цій частині відповідач не компенсував. Таким чином, у зв`язку із сплатою відповідачем лише 6308,87 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львова в розмірі 1889,56 грн.

Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.

Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що фактичний час перебування позивача у відряджені - з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року. На думку відповідача, проїзний документ, що датований 12 травня 2019 року, не може посвідчувати вибуття позивача у відрядження, оскільки зазначена дата не узгоджується з наказом про відрядження та з відмітками в посвідчені про відрядження. Відповідач вказував, що позивач ні письмово, ні усно не повідомляла керівника про необхідність дострокового виїзду у відрядження до м. Львова. На думку відповідача, позивач безпідставно придбала проїзний документ щодо прибуття у м. Львів 12 травня 2019 року, а не на 13 травня 2019 року, як зазначено в наказі про відрядження. Щодо посилань позивача на те, що згідно пп. 6 п. 2 наказу №1135 від 07 грудня 2018 року на навчання у м. Львові необхідно було з`явитися 13 травня 2019 року вказував, що зазначений підпункт наказу вказує лише час до якого необхідно прибути до місця організації навчання. Відповідач також зазначав, що позивач не зверталася до бухгалтерської служби ГУНП щодо отримання авансу, а талон та посвідчення про відрядження надала вже після приїзду з відрядження, що, крім іншого, підтверджується звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, підписаний особисто позивачем. У зв`язку із цим, відповідач не мав змоги ознайомити позивача з кошторисом витрат та забезпечити його коштами для здійснення витрат на відрядження. Вказував, що законодавством не передбачено обов`язку підприємства (органу поліції), яке відряджає працівника, щодо забезпечення його житлом. Зазначав, що наказ ГУНП від 30 липня №488 скасований у зв`язку із тим, що був виданий з порушенням вимог Закону. Щодо посилань позивача, що їй не було відомо, що гранична сума витрат на найм житла у м. Львові обмежено до 450 грн за добу вказував, що обов`язку щодо ознайомлення відрядженого працівника з граничною сумою витрат на найм житла чинним законодавством не передбачено. Разом із цим вказував, що позивач могла самостійно ознайомитись з такою інформацією у разі звернення до фінансової служби ГУНП, або до відповідального працівника з питань відрядження її підрозділу. Стосовно посилань позивача на те, що їй мало виплачуватись витрати на найм житла у відповідності до Постанови КМУ №98 від 02 лютого 2011 року є безпідставними, оскільки зазначеною постановою визначено граничну суму витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 600 грн по Україні, а не фіксована сума яка має бути виплачена позивачу за найм житла. Відповідач вважає, що ніяким чином не порушив права позивача, він діяв виключно в межах і у спосіб визначений чинним законодавством, а додаткові витрати, понесені позивачем, є наслідком її неналежного виконання наказів керівника, зокрема, наказу про відрядження, недотриманням положень нормативно-правових актів, що регулюють питання відрядження поліцейських та відсутністю будь-яких дій щодо завчасного отримання необхідної інформації.

Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Правом подати відповідь на відзив у встановлений судом строк позивач не скористався.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Беручи до уваги зміст наведених норм та відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в поліції на посаді старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Чернівецькій області, перебуває у званні капітана поліції.

Наказом Національної поліції України від 07 грудня 2018 року №1135 «Про організацію підвищення кваліфікації та спеціалізацію поліцейських у 2019 році» затверджено план-графік направлення поліцейських на підвищення кваліфікації та спеціалізації у 2019 році.

Наказом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 10 травня 2019 року №305 «Про відрядження» відряджено в м. Львів з 13 травня 2019 року по 27 травня 2019 року терміном на 15 діб, серед інших працівників, старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Чернівецькій області капітана поліції ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі вказаного наказу позивачу видано талон посвідчення про відрядження №1386 в м. Львів на 15 днів з 13 травня 2019 року по 27 травня 2019 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 30 липня 2019 року №488 «Про внесення змін до наказу №305 від 10 травня 2019 року», пункт 1 наказу ГУНП в Чернівецькій області №305 від 10 травня 2019 року викладено у наступній редакції: відрядити у м. Львів з 12 травня 2019 року по 26 травня 2019 року терміном 15 діб серед інших працівників, старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Чернівецькій області капітана поліції ОСОБА_1 .

Однак, наказом Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 14 січня 2020 року №17 «Про скасування наказу» визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 30 липня 2019 року №488 «Про внесення змін до наказу №305 від 10 травня 2019 року».

Згідно матеріалів справи, 12 травня 2019 року о 06 год. 04 хв. позивач виїхала з м. Чернівці до м. Львова і в той же день у прибула до м. Львів о 09 год. 51 хв., що підтверджується проїзним документом АЛ №337840 від 12 травня 2019 року. Вартість квитка становила 139,56 грн.

Відповідно до посадочного документа №000В3FAE-2FAC-B3A6-0001 від 19 травня 2019 року позивач 25 травня 2019 року о 18 год. 09 хв. виїхала з м. Львова та 25 травня 2019 року о 22 год. 20 хв. прибула в м. Чернівці. Вартість проїзду становила 128,87 грн.

В період перебування у м. Львові позивач винаймала кімнату для проживання у ФОП ОСОБА_2 з 12 травня 2019 року по 25 травня 2019 року, за яку сплачено 7150,00 грн (з розрахунку 550 грн за добу), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №194 від 12 травня 2019 року та рахунком №194 від 12 травня 2019 року.

Отже, у зв`язку з відрядженням у м. Львів позивачем було сплачено 7418,43 грн (139,56 грн +128, 87 грн (за квитки) + 7150,00 грн (за найм житла)).

Після повернення з відрядження позивач надала відповідачу указані вище документи з метою компенсації понесених нею витрат.

31 травня 2019 року на картковий рахунок позивача були зараховані кошти в сумі 6308,87 грн в якості відшкодування понесених витрат на відрядження.

На рапорт ОСОБА_1 щодо виплати понесених нею витрат за відрядження листом від 21 червня 2019 року Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомило, що період службового відрядження, за який здійснено розрахунок та виплату у розмірі 6308,87 грн, становить з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року:

1. Добові – 780 грн (13 діб*60 грн);

2. Проживання – 5400 грн (12 діб*450 грн, з 12 год. 00 хв. 13 травня 2019 року по 12 год 00 хв. 25 травня 2019 року);

3.Проїзд «Львів-Чернівці»-128,87 грн.

13 серпня 2019 року представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області із досудовою вимогою (претензією), в якій просив протягом 14 днів з дня отримання даної досудової вимоги (претензії) компенсувати старшому слідчому відділу розслідування злочинів в господарській та службовій сфері слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1889,56 грн по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львів по підвищенню кваліфікації за період часу з 13 травня 2019 року по 27 травня 2019 року.

Листом від 27 серпня 2019 року №972/123/01/26-2019 Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області повідомило представника позивача та позивача про те, що фактичний час перебування у службовому відрядженні визначається за наявними відмітками у посвідченні про відрядження. При цьому відповідач вказував, що згідно наявних відміток у посвідченні про відрядження №1386 від 11 травня 2019 року, позивач вибула з м. Чернівці 13 травня 2019 року та прибула до м. Львів 13 травня 2019 року; вибула з м. Львів 25 травня 2019 року та прибула до м. Чернівці 25 травня 2019 року. Дорученням Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018 «Про впорядкування окремих питань, пов`язаних із службовими відрядженнями працівників органів, закладів, установ поліції» граничні суми витрат на найм поліцейськими житла у місті Львові було обмежено до 450 грн/ за добу. Відтак, відповідач зазначив, що правові підстави для відшкодування добових за 12 та 26 травня вартості квитка «Чернівці-Львів» від 12 травня 2019 року, а також вартості доби проживання з 12 травня 2019 року по 13 травня 2019 року відсутні, заборгованість у Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області перед позивачем по відрядженню відсутня.

За таких обставин ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, який проходить службу в поліції, тобто перебуває на публічній службі в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується із невідшкодуванням відповідачем у повному обсязі понесених нею витрат на відрядження у розмірі 1889,56 грн, з яких: 139,56 грн за проїзд до м. Львова згідно проїзного документа АЛ №337840 від 12 травня 2019 року, 550 грн за найм житла у м. Льовові з 12 травня 2019 року по 13 травня 2019 року та 1200 грн недоплати за найм житла у м. Львові з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року з розрахунку 550 грн за добу, а не 450 за добу, як розрахував відповідач.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі – Закон №580-VIII).

Статтею 75 Закону №580-VIII передбачено обов`язок поліцейських проходити, зокрема, підвищення кваліфікації за відповідним напрямом службової діяльності.

Відповідно до Закону №580-VIII та з метою визначення особливостей направлення в службові відрядження поліцейських наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 серпня 2017 року №672, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2017 року за №1042/30910, затверджено Інструкцію про службові відрядження поліцейських у межах України (далі – Інструкція №672).

Згідно пункту 2 розділу І Інструкції №672 службовим відрядженням вважається поїздка поліцейського за наказом, підписаним керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до їх компетенції, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції №672 при направленні поліцейського у службове відрядження видається наказ, підписаний керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до розподілу функціональних обов`язків (посадових інструкцій). У наказі зазначаються пункт призначення, найменування органу поліції, у тому числі його територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення), куди відряджено працівника, строк та мета відрядження.

За приписами пунктів 1, 3, 4, 8 розділу ІІІ Інструкції №672 поліцейському, який направляється у службове відрядження, видається посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи "Відрядження" (далі - картка АІС "Відрядження") (додаток 1), які оформлюються відрядженою особою. Орган (підрозділ) поліції самостійно забезпечує виготовлення бланків посвідчень про відрядження. На бланку посвідчення про відрядження проставляється відповідні серія та номер. Виїзд поліцейського у службове відрядження без посвідчення про відрядження не дозволяється. Посвідчення про відрядження підписується керівником органу поліції або його першим заступником, заступниками відповідно до їх компетенції та скріплюються гербовою печаткою. Поліцейський, який виїжджає у службове відрядження, зобов`язаний у підрозділі документального забезпечення органу (підрозділу) поліції отримати посвідчення про відрядження, заповнити всі його реквізити, після чого у разі необхідності подати талон посвідчення про відрядження до бухгалтерської служби органу (підрозділу) поліції для отримання авансу. Усі витрати на службове відрядження відшкодовуються лише за наявності оригіналів документів, що засвідчують вартість цих витрат.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №672 витрати на службове відрядження відшкодовуються відповідно до постанови КМУ N 98 та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за N 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року N 362) (із змінами).

При цьому згідно пункту 14 розділу ІІІ Інструкції №672 розміри добових витрат та гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу визначаються відповідно до додатка 1 до постанови КМУ N 98.

Так, пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" передбачено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, зокрема, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті); на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях.

Згідно Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) в Україні складає 600 грн.

Пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції №672 передбачено, що фактичний час перебування в службовому відрядженні визначається за наявними відмітками в посвідченні про відрядження, засвідченими підписами керівників та печаткою органів (підрозділів) поліції, куди відряджений поліцейський, а також за місцем проходження служби. Відмітки в посвідченні про відрядження засвідчуються печаткою. У разі відсутності відміток про вибуття з місця постійної служби, прибуття у відрядження та повернення з відрядження добові витрати не відшкодовуються.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків про те, що поліцейські зобов`язані проходити підвищення кваліфікації, у зв`язку з чим вони можуть вибувати у службове відрядження на певний строк до іншого населеного пункту поза місцем їх постійної служби на підставі наказу уповноваженої особи, в якому, зокрема, зазначається строк відрядження. Такому поліцейському видається посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи "Відрядження". В посвідченні про відрядження проставляються відмітки, що засвідчуються підписами керівників та печаткою органів (підрозділів) поліції куди відряджений поліцейський, а також за місцем проходження служби, і за якими визначається фактичний час перебування поліцейського в службовому відрядженні. Водночас поліцейському за наявності оригіналів документів, що засвідчують вартість понесених ним витрат на службове відрядження, відшкодовуються такі. До витрат на службове відрядження належать, зокрема, витрати на проїзд до місця відрядження і назад та на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях, при цьому гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) складає 600 грн.

Як вбачається з наказу Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області від 10 травня 2019 року №305 «Про відрядження» позивача було відряджено в м. Львів з 13 травня 2019 року.

Згідно наявних відміток у талоні про відрядження №1386 від 11 травня 2019 року та посвідченні про відрядження №1386 від 11 травня 2019 року, виданого на підставі вказаного вище наказу, строк відрядження з 13 травня 2019 року, позивач вибула з м. Чернівці 13 травня 2019 року та прибула до м. Львова 13 травня 2019 року.

За таких обставин та враховуючи наведені вище норми, суд приходить до висновку про те, що фактичний час перебування позивача у службовому відрядженні починається з 13 травня 2019 року, а тому саме з указаної дати позивач має право на відшкодування понесених витрат на відрядження за наявності оригіналів відповідних документів.

Поряд з цим безпідставними є доводи позивача про те, що такий час починається з 12 травня 2019 року з посиланням, при цьому, на наказ ГУНП в Чернівецькій області від 30 липня 2019 року №488 «Про внесення змін до наказу №305 від 10 травня 2019 року», оскільки такий наказ було визнано недійсним та скасовано наказом ГУНП в Чернівецькій області від 14 січня 2020 року №17 «Про скасування наказу». Тобто наказ від 10 травня 2019 року №305 «Про відрядження» є чинним в попередній його редакції.

Враховуючи наведене, суд вважає правомірною відмову відповідача відшкодувати позивачу понесені нею витрати на проїзд 12 травня 2019 року з м. Чернівців до м. Львова вартістю 139,56 грн та витрати за 1 добу проживання у м. Львові з 12 травня 2019 року по 13 травня 2019 року у розмірі 550 грн.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львова в розмірі 689,56 грн (139,56 грн + 550 грн) є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Водночас, на переконання суду, такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги, які стосуються відшкодування понесених позивачем витрат на відрядження за найм житла у м. Львові з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року з розрахунку 550 грн за добу, а не 450 грн за добу, як помилково розрахував відповідач, оскільки позивачем були сплачені кошти в межах граничної суми витрат на найм житлового приміщення за добу (600 грн), визначеної в Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98, яка підлягає застосуванню до даних спірних відносин відповідно до пунктів 9 та 14 розділу ІІІ Інструкції №672.

Факт сплати позивачем коштів за найм житла у м. Львові з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року з розрахунку 550 грн за добу підтверджується як наявними у справі матеріалами, так і не заперечувався відповідачем.

Таким чином, розмір недоплати відповідачем позивачу понесених витрат на відрядження (за найм житла) становить 1200 грн ((550 грн - 450 грн) х 12 діб).

При цьому, як вбачається зі змісту листа від 27 серпня 2019 року №972/123/01/26-2019 та відзиву на позовну заяву, в обґрунтування своєї позиції щодо правомірності відшкодування позивачу понесених нею витрат на найм житла у м. Львові з розрахунку 450 грн за добу, відповідач посилався на Доручення Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018 «Про впорядкування окремих питань, пов`язаних із службовими відрядженнями працівників органів, закладів, установ поліції», згідно якого граничні суми витрат на найм поліцейськими житла у місті Львові було обмежено до 450 грн за добу.

Між тим, указані посилання є безпідставними, виходячи з наступного.

Так, згідно матеріалів справи Дорученням Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018 «Про впорядкування окремих питань, пов`язаних із службовими відрядженнями працівників органів, закладів, установ поліції» керівникам структурних підрозділів центрального органу управління поліції, головних управлінь Національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві, міжрегіональних територіальних органів, закладів та установ, що належать до сфери управління національної поліції України, у межах наданих повноважень доручено забезпечити: 1) перегляд запланованих до кінця року службових відряджень на відповідність пов`язаних з ними витрат наявним кошторисним призначенням, обґрунтування їх необхідності; 2) планування службових відряджень і витрат, пов`язаних з ними, лише в межах бюджетних асигнувань, передбачених кошторисом органу, закладу, установи; 3) мінімізацію витрат на службові відрядження шляхом оптимізації кількісного складу відряджених працівників та строку їх перебування у службовому відрядженні, зменшення витрат на оплату проїзду, наймання житла (обмеження витрат на найм житлових приміщень у межах України: до 500 грн (без урахування ПДВ) – місто Київ; до 450 грн (без урахування ПДВ) – міста Дніпро, харків, Одеса, Львів; до 400 грн (без урахування ПДВ) – інші населені пункти) та інших витрат, пов`язаних із службовим відрядженням; витрати на найм житла можуть бути збільшені до визначених постановою Кабінету Міністрів України граничних сум лише у випадку погодження ДФЗБО щодо наявних відповідних бюджетних асигнувань на покриття таких витрат; 4) недопущення виплати поліцейським добових у дні, коли вони забезпечуються харчуванням за рахунок держави (у передбачених законодавством випадках); 5) недопущення виникнення не бюджетної заборгованості відшкодування витрат, понесених під час службового відрядження працівниками органу, закладу, установи; 6) проведення з особовим складом додаткових навчань з питань дотримання фінансової дисципліни при здійсненні видатків під час службових відряджень, звітування за використані кошти, а також користування відповідними безкоштовними та загальнодоступними електронними ресурсами в мережі Інтернет (Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сервіси бронування та продажу квитків https://booking.uz.gov.ua) з метою перевірки підтверджуючих документів; 7) призначення працівників, відповідальних за належну підготовку та перевірку документів щодо службових відряджень до передачі їх до фінансових підрозділів.

Отже, із змісту вказаного Доручення вбачається, що керівникам головних управлінь Національної поліції в областях було доручено забезпечити мінімізацію витрат на службові відрядження шляхом, зокрема, зменшення наймання житла (обмеження витрат на найм житлових приміщень) у межах України: до 450 грн (без урахування ПДВ) м. Львів.

Поряд з цим суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №59 від 13 березня 1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за №218/2658 (далі – Інструкція №59), на яку також міститься посилання в Дорученні Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018, керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати (у тому числі на оплату вартості послуг із здійснення Інтернет-замовлення та придбання електронних проїзних документів на транспортні засоби). Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Таким чином, на виконання вищезазначеного доручення Голови Національної поліції України керівники головних управлінь Національної поліції в областях повинні були запровадити обмеження витрат на найм житла під час відрядження шляхом видання відповідного наказу (розпорядження). Тобто, вказані обмеження на витрати під час відрядження мали бути запровадженні керівником ГУНП в Чернівецькій області, яке є окремою юридичною особою, має власні рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України та є розпорядником коштів, які на них знаходяться.

Проте, відповідачем в ході розгляду даної справи не надано відповідного наказу чи розпорядження керівника ГУНП в Чернівецькій області щодо запровадження обмеження витрат на найм житла під час відрядження поліцейських названого управління у межах України. При цьому, як у листі від 27 серпня 2019 року №972/123/01/26-2019, так і у відзиві з посиланням на пункт 5 розділу І Інструкції №59 зазначено, що обмеження були фактично встановлені лише на підставі самого Доручення Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018.

За таких обставин, обмеження витрат на найм житла під час відрядження поліцейських, які перебувають на службі в ГУНП в Чернівецькій області, відповідно до Доручення Національної поліції України від 26 листопада 2018 року №14306/01/29-2018 «Про впорядкування окремих питань, пов`язаних із службовими відрядженнями працівників органів, закладів, установ поліції» фактично впроваджено не було.

Відтак, безпідставними є посилання відповідача на правомірність застосування указаного Доручення в спірних правовідносинах, в яких, як уже зазначалось вище, належить застосовувати положення такого нормативно-правового акту як постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №98 та Додатку 1 до цієї постанови.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача коштів за найм житла у м. Львові з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року з розрахунку 550 грн за добу. Натомість відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність невиплати позивачу заборгованості на суму 1200 грн ( (550 грн - 450 грн) х 12 діб або ж 1889,56 грн (заявлена у позові сума) - 689,56 грн (розмір коштів, правові підстави для стягнення яких відсутні)).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львова в розмірі 1200,00 грн, що становить недоплату за найм житла у м. Львові з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно частин першої та сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Як вбачається зі змісту позову, позивач просить суд стягнути на свою користь судові витрати по справі, в тому числі документально підтверджені витрати на правову допомогу адвоката за рахунок бюджетних коштів відповідача.

Так, згідно наявної у справі квитанції від 09 грудня 2019 року №92, позивачем за звернення до суду з цим позовом було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що становить мінімальний розмір судового збору за звернення до адміністративного суду з такого роду позовними вимогами відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» та з урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у виді судового збору в розмірі 768,40 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, то такі задоволенню не підлягають, оскільки на їх підтвердження позивачем не було надано жодних належних доказів (зокрема, квитанції про оплату за надану професійну правничу допомогу у цій справі, акту виконаних адвокатом робіт тощо).

Керуючись статтями 2, 5, 72-77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість по відшкодуванню витрат на відрядження до м. Львова в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 лютого 2020 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Головна, 24, ЄДРПОУ 40109079).

Суддя О.П. Лелюк