Рішення № 87588130, 13.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 р. № 520/12167/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд :

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019р. № Ф-141621-17, видану Головним управлінням ДПС у Харківській області, про сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в сумі 25 601,70 грн. станом на 31.10.2019р.;

- стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 всі судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01.07.2007 на умовах безстрокового трудового договору працює у Державному підприємстві "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" на посаді головного юрисконсульта. Роботодавець нараховує та сплачує єдиний внесок з нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати. Таким чином, позивач не здійснювала професійної діяльності (зокрема адвокатської діяльності), не отримувала будь-яких доходів як самозайнята особа, а тому у контролюючого органу не було підстав для прийняття оскаржуваної вимоги.

Через канцелярію суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому з позовними вимогами не погодився, зазначив, що діяв на підставі вимог чинного законодавства.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №35 від 10.09.2008 позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що видано свідоцтво № 1579 від 15 вересня 2008.

ОСОБА_1 перебуває на обліку Київського управління ГУ ДПС у Харківській області як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат з 05.04.2011 року.

Судом встановлено, що 08.11.2019 року позивачем отримано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року №Ф-141621-17 про сплату заборгованості з ЄСВ в сумі 25 601,70 грн. станом на 31.10.2019 року.

Вважаючи вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” №2464-VІ, згідно частин 2 та 3 ст. 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.8 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до п.п.2 п.1 ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Згідно п.5 ч.1 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Вказане повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).

Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно положень ст. 13 вказаного вище Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.01.2017 по 01.10.2019 нараховано сукупний дохід у сумі - 336 574,51 грн. З цього сукупного доходу проведено такі нарахування: ЄСВ - 74 046,44 грн., ПДФО - 60 583,42 грн., військовий збір - 5 048,68 грн., що підтверджено копією довідки, виданої Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України № 46 від 13.11.2019 року.

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів того, що позивач здійснювала з 01.01.2017 по 01.10.2019 р.р., незалежну професійну діяльність, та отримувала дохід від такої діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з 01.01.2017 по 01.10.2019 року позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у позивача, як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Відсутність у позивача доходу від здійснення адвокатської діяльності за період з 01.01.2017 по 01.10.2019року відображена позивачем у податковому звіті.

Поряд з цим, єдиний внесок за ОСОБА_1 в період 01.01.2016 по 01.10.2019 року було сплачено роботодавцем останнього – Державним підприємством "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України", що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 01.01.2017 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, як зазначалось вище, в силу п.5 ч.1 ст.4 цього Закону необхідною ознакою самозайнятої особи як платника єдиного внеску є отримання доходу від провадження незалежної професійної діяльності.

Отже, між нормами п.5 ч.1 ст.4 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 наявна певна колізія.

Згідно з пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд зазначає, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відтак, з огляду на норми Закону № 2464-VІ у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування за період з 01.01.2017 по 01.10.2019 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 25 601.70 грн.

Такий висновок суд узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.11.2018 по справі № 820/1538/17, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Судом встановлено, що в інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 нарахований єдиний соціальний внесок, як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) за 2018 рік: 02.05.2018 р. нараховано за 2017 рік в розмірі 8 448 грн., 19.04.2018 р. - 2 457,18 грн. - за 1 квартал 2018 р., 19.07.2018 р. - 2457,18 грн. за 2 квартал 2018 р., 21.10.2018 р. - 2457,18 грн. за 3 квартал 2018 р., 21.01.2019 р. - 2457,18 грн., 19.04.2019 р. - 2 754, 18 за 1 квартал 2019 р., 19.07.2019 р. - 2 754,18 грн. за 2 квартал 2019 р., 21.10.2019 р. - 2 754,18 грн. за 3 квартал 2019 р.

Станом на 31.10.2019 р. сума боргу з єдиного внеску склала 25 601,07 грн., на яку 05.11.2019 відповідачем було винесено вимогу № Ф-141621-17.

Враховуючи відсутність підстав для нарахування позивачеві єдиного внеску, суд приходить до висновку про те, що спірна вимога від 05.11.2019 № Ф-141621-17 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку , що позовні вимоги належить задовольнити .

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-141621-17, видану Головним управлінням ДФС у Харківській області, про сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в сумі 25 601,70 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768.40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.