Рішення № 87587641, 14.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2020 року м. Рівне №460/4002/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського апеляційного суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Рівненського апеляційного суду (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019, виходячи з встановленої мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VІІІ; зобов`язати відповідача видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці без обмеження максимального розміру станом на 01.01.2019, виходячи із посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VІІІ, з відповідною доплатою за вислугу років та із застосуванням коефіцієнту 1.1.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач працював на посаді судді апеляційного суду Рівненської області. 20.09.2016 позивач пішов у відставку. На підставі рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому довідку для перерахування належного позивачу грошового утримання, виходячи із величини мінімальної заробітної плати, а не з із прожиткового мінімуму, проте, відповідач відмовив у наданні такої довідки, посилаючись на пункт 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІ від 06.12.2017. Однак, позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки це порушує конституційне право позивача на отримання гарантованої державою винагороди, оскільки згідно з частиною третьою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в первинній редакції посадовий оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно і з січня 2014 року встановлено 12 мінімальних заробітних плат; а починаючи з січня 2015 року посадовий оклад судді місцевого суду був встановлений у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Тому, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому відповідач зазначив, що з огляду на рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, з 04.12.2018 року посадові оклади суддів місцевого суду за Законом № 2453-VІ мають бути перераховані, виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно, такі зміни вимагають перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, виходячи із суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою. При цьому відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не подало пояснень по суті позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

На підставі постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 у зв`язку з виходом у відставку відраховано зі штату Апеляційного суду Рівненської області з посади судді (наказ голови Апеляційного суду Рівненської області №26 від 19.09.2016).

19 листопада 2019 року позивач звернувся до Рівненського апеляційного суду з заявою про видачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму (а.с. 9).

Відповідач 03.12.2019 надав позивачу відповідь №04.42/1432/2019, де зазначив, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.05.2019 у справі №460/608/19 було видано довідки про суддівську винагороду станом на 05.08.2018, 04.12.2018 та 01.01.2019 для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу. При цьому, суддівська винагорода обчислювалася з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (а.с.10).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 130 Конституції України, встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

За приписами частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, чинного на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 2 розділу XII Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно пункту 23 цього розділу, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Попередньо, частиною третьою статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Проте, рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України зазначено, що положення частини 3, частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, які визнані неконституційними даним рішенням Конституційного суду України, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Проте, частиною третьою «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, суд приходить до висновку, що положення Закону № 1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

Тобто, розмір посадового окладу, та, відповідно, суддівської винагороди діючих суддів визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати, а тому, відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди для розрахунку щомісячного довічного грошового забезпечення позивача, як судді у відставці, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік».

Крім того, суд звертає увагу на те, що положення Закону № 1774-VІІІ, якими заборонено застосовувати при розрахунку посадових окладів показник мінімальної заробітної плати, також не були визнані неконституційними Конституційним Судом України та підлягали застосуванню до спірних відносин.

Таким чином, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, грошове утримання позивача не могло бути розраховане відповідачем виходячи з величини мінімальної заробітної плати.

Також, суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не вирішувалось питання розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постановах: від 26.06.2019 у справі №804/3789/17, від 02.10.2019 у справі №814/1118/17, від 11.02.2020 у справі №200/3958/19-а.

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на встановлення рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/608/19 його права на отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи саме з мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду у справі 460/608/19, не стосувалися питання розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці з величини мінімальної заробітної плати чи прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В межах вказаної адміністративної справи розглядалося право позивача на зарахування до стажу роботи певного періоду роботи ОСОБА_1 юрисконсультом та право на отримання відповідних довідок про суддівську винагороду для перерахунку довічного грошового утримання у зв`язку з певними змінами в законодавстві і, відповідно, зміною розміру складових суддівської винагороди судді.

Враховуючи вищевикладене, відповідач не мав правових підстав для видачі позивачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, у іншому розмірі, який не передбачений Законами України №1402-VIII та № 2453-VI.

Таким чином, вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019, виходячи з встановленої мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VІІІ - задоволенню не підлягають. Щодо іншої частини позовних вимог, вони є похідними, а отже, у їх задоволенні також слід відмовити.

На підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненського апеляційного суду (вулиця Драгоманова, 9, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 42257545) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 14 лютого 2020 року.

Суддя Недашківська К.М.