Рішення № 87587466, 12.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2020 року м. Рівне №460/3987/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 доУправління Державної міграційної служби України у Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області про:

визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в особі Зарічненського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітній на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

зобов`язання Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в особі Зарічненського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних.

В обґрунтування заявлених вимог (а.с. 4-15) позивач пояснила, що являється матір`ю своєї неповнолітньої доньки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , – та, відповідно до частини 1 статті 242 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), є її законним представником. Тому, по досягненню дитиною 16-річного віку, вони звернулися до УДМС та Зарічненського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області зі спільними письмовими заявами про оформлення та видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (надалі – Положення про паспорт).

Водночас, за результатами розгляду вказаних заяв відповідач відмовив у видачі дитині паспорта у формі книжечки, посилаючись на відсутність у позивача рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання УДМС оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Таку відмову позивач вважає необґрунтованою та протиправною, оскільки вона суперечить положенням чинного національного та міжнародного законодавства, зокрема, Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конституції України та Положенню про паспорт. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що дії відповідача грубо порушують основоположні права її дитини як людини та громадянина України.

З наведених підстав позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позову не визнав, подав відзив на позовну заяву (а.с.37-41), у якому зазначив про безпідставність позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що станом на день виникнення спірних правовідносин, а саме 06.08.2019, на виконання норм Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі – Постанова №302), відповідно до якої прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, тобто паспорта у формі книжечки, з 01.11.2016 припинено. При цьому, згідно абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, видача паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року допускається лише при наявності рішення суду, що набрало законної сили.

Тому, на переконання УДМС, заява про отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки була подана з порушенням норм чинного законодавства, що регулює дані правовідносини. За таких обставин, вона розглянута відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», результатом чого став лист-відповідь від 04.09.2019 №5618-409/5618.1-19 на адресу позивача з роз`ясненнями щодо порядку оформлення та отримання паспорта громадянина України.

Відтак, рішення щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта відповідачем не приймалося у зв`язку з відсутністю правових підстав для вчинення таких дій.

За таких обставин, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів позивача, Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області просило суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У відзиві на позовну заяву відповідачем додатково заявлено клопотання про проведення розгляду судової справи за участю представника УДМС.

Вирішуючи питання проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та інших учасників справи, суд виходить з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), частиною 6 якої визначені випадки, коли суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Тому, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши відсутність потреби додаткового витребування інших доказів для повного та всебічного встановлення обставин справи, керуючись пунктом 2 частини 6 статті 262 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та інших учасників справи. Відтак, у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Разом з тим, 10.01.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с.43-49), в обґрунтування якої позивач додатково пояснила, що за будь-яких обставин не надає згоди на видачу її дитині паспорта громадянина України у формі ID-картки. При цьому вказала, що при зверненні з заявою про видачу дитині паспорта у формі книжечки до УДМС було подано повний пакет документів згідно вимог чинного Положення про паспорт. Однак, вказану заяву в належному порядку відповідачем не розглянуто, чим грубо порушено права дитини та вимоги діючого законодавства України.

З огляду на наведене, позивач просила позов задовольнити з підстав, викладених у поданих нею заявах по суті справи.

Розглянувши подані матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , громадянка України, та ОСОБА_3 , громадянин України, є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17.06.2003 (а.с. 16).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 06.08.2019 неповнолітня ОСОБА_3 разом зі своїми батьками як її законними представниками звернулися до Зарічненського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області та Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області з ідентичними за змістом й формою письмовими заявами про видачу дитині паспорта громадянина України у формі книжечки (а.с. 18-21, 22-25).

При цьому, за змістом поданих заяв батьки та їх неповнолітня дитина вказали, що не мають наміру оформляти для ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки та не надали згоди на обробку своїх персональних даних. Разом з тим, ОСОБА_3 окремо зазначила, що не надає згоди на оформлення їй паспорта у формі пластикової ID-картки та відмовилася від застосування щодо неї будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру (надалі – ЄДДР).

Враховуючи наведене, заявники просили відповідача оформити та видати неповнолітній дитині паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до чинного на день звернення Положення про паспорт.

Водночас, судом встановлено, що листами від 04.09.2019 №5618-409/5618.4-19 (а.с. 26) та від 09.09.2019 №К-230/6/5601-19/5601.8/6410-19 (а.с. 27-28) відповідач, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», повідомив позивачу та неповнолітній ОСОБА_3 про відсутність законних підстав для оформлення та видачі останній паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року в порядку, визначеному Положенням про паспорт. Разом з тим, відповідачем роз`яснено можливість одержання дитиною документа згаданої форми та зразка за наявності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та необґрунтованим, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (…).

Наведене узгоджується зі змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV. якою визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, суд враховує, що у рішенні Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії», ЄСПЛ, поміж іншого, зазначив, що «ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Разом з тим, позивач, обґрунтовуючи свою позицію по суті спору, наголошує, що примушування її дитини до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки є неправомірним втручанням в її особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI.

Суд погоджується з позицією позивача з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 вказано на ознаки цієї типової справи, зокрема:

а) позивач – фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

б) відповідач – територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору – вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та, в силу приписів частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись від можливості встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі – Конвенція).

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За практикою Європейського суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини»). При цьому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»), а під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві, до того ж закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 (надалі – Закон №5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015 (надалі – Порядок №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 Порядку №302, із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992; з 01.11.2016 - оформлення, обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

В силу вимог пункту 3 Порядку №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу й змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; (…)».

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований.

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі – у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативних акти: постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

Як зазначалось судом, відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на наведене, дії УДМС розглядаються судом, як дії держави в цілому. Суд враховує, що такі дії порушують основоположні права громадян, зокрема неповнолітньої ОСОБА_3 , в інтересах якої заявлено позов, тому вони визнаються судом протиправними.

Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача, викладенні у відзиві на позовну заяву, щодо недотримання позивачем та її неповнолітньою донькою форми заяви про видачу паспорта громадянина України, оскільки, відмовивши ОСОБА_3 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, в листах від 04.09.2019 №5618-409/5618.4-19 (а.с. 26) та від 09.09.2019 №К-230/6/5601-19/5601.8/6410-19 (а.с. 27-28) УДМС не вказувало на таку обставину, як на підставу відмови, а відтак, наведені доводи відповідача не впливають на оцінку спірних правовідносин.

Суд також зауважує, що в згаданих вище листах-відповідях Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області та відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про відмову в оформленні та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, зокрема, у зв`язку з відсутністю відповідного рішення суду, що набрало законної сили.

Водночас, зазначені доводи відповідача не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови №302, доповнивши його абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».

Поряд з цим, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, згідно з пунктом 1 якого, цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Таким чином, вказаний Порядок регулює питання оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. При цьому, зазначений нормативний акт лише врегулював окремо визначений в ньому вид правовідносин, а саме: якщо особа вже зверталася до суду та отримала відповідне рішення суду. Однак, у разі, якщо така особа не зверталася до суду з метою вирішення аналогічних спірних правовідносин, це не свідчить про відсутність у неї права на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Як встановлено судом, позивач та її неповнолітня дочка звернулися до відповідача із заявою про видачу паспорта зразка 1994 року у зв`язку з досягненням дитиною 16-річного віку, разом з визначеними пунктом 13 Положення про паспорт документами. Відтак, з поданої заяви чітко вбачається волевиявлення особи на видачу їй паспорта громадянина України саме зразка 1994 року.

З огляду на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт, а також зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача видати дитині паспорт зразка 1994 року з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, оскільки при видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України вказаного зразка (у вигляді паспортної книжечки), паспортний облік останньої здійснюватиметься відповідно до вимог Положення №2503, норми якого взагалі не передбачають застосування засобів ЄДДР.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , серія та номер паспорта: НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 НОМЕР_4 ) до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 6, код ЄДРПОУ: 37829784), про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12 лютого 2020 року.

Суддя Нор У.М.