Ухвала суду № 87587086, 13.02.2020, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження № 2-в/225/24/2020

Єдиний унікальний номер № 225/587/20

Дзержинський міський суд Донецької області

УХВАЛА

Іменем України

13 лютого 2020 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Соляник А.В.,

за участю

секретаря Пузиревської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області питання щодо можливості часткового відновлення повністю втраченого судового провадження в цивільній справи, закінченій ухваленням рішення,

ВСТАНОВИВ:

22.01.2020 року заявник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", звернувся до суду із заявою про заміну стягувача по справі № 2-1983/2011 за позовом за Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, закінченій ухваленням рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 16.11.2011 року.

Оскільки у заявника виникла необхідність в заміні стягувача, тому суд своєю ухвалою від 27.01.2020 року призначив справу в частині вирішення судом питання щодо можливості відновлення повністю втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-1983/2011 за позовом за Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, закінченій ухваленням рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 16.11.2011 року.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 № 27/0/38-14 дана заява підлягає розгляду Дзержинським міським судом Донецької області.

Належно повідомлені сторони в судове засідання не з`явилися з невідомих причин, заяву про причини неявки або про розгляд справи у їх відсутності суду не надавали, тому суд розглядав справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 488 ЦПК України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення, або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно ст. 489 ЦПК України, втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Згідно ч.ч.1,2 ст.493 ЦПК України, при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги:

1) частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо);

2) документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів;

3) матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи;

4) будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи;

5) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень;

6) дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі;

7) будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 494 ЦПК України, на підставізібраних іперевірених матеріалівсуд постановляєухвалу провідновлення втраченогосудового провадженняповністю абов частині,яку,на йогодумку,необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

Із змісту заяви вбачається, що в провадженні Ленінського районного суду м. Донецька знаходилась цивільна справа № 2-1983/2011 за позовом за Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька по цивільній справі № 2-1983/2011 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк`в особі Донбаської філії ПАТ «Кредитпромбанк» (п/рахунок НОМЕР_1 в Донбаській філії ПАТ «Кредитпромбанк», МФО 335593, код ЄДРПОУ 25098916) стягнена заборгованість за кредитним договором № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. в сумі 85601,38 гривень, а також судовий збір у розмірі 856,01 гривень та витрати на інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень.

При вирішенні питання про часткове відновлення втраченого судового провадження в частині ухвалення 16.11.2011 року Ленінським районним судом м. Донецька рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованості за кредитними договорами, судом відповідно до вимог ст. 494 ЦПК України були досліджені матеріали з втраченого судового провадження, а саме: копія Виконавчого листа Ленінського районного суду м. Донецька від 16.11.2011 року про стягнення заборгованості за кредитними договорами в сумі 85601,38 гривень, а також судовий збір у розмірі 856,01 гривень та витрати на інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень. Інших документів, які містилися в матеріалах втраченого судового провадження, сторони суду не надали.

Зважаючи на те, що наявні в справі про часткове відновлення втраченого провадження в частині ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за кредитними договорами представлена копія Виконавчого листа суду є належним та достатнім для відновлення втраченого провадження, суд, перевіривши зібрані матеріали, приходить до висновку про необхідність часткового відновлення втраченого провадження саме в частині ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.12,60,258,259,488,489,493,494,353,354 ЦПКУкраїни, суд

ПОСТАНОВИВ:

Частково відновити втрачене судове провадження по цивільній справі № 2-1983/2011 за позовом за Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в частині ухвалення 16 листопада 2011 року Ленінським районним судом м. Донецька рішення про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Вважати установленим зміст відновленого рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 16 листопада 2011 року по цивільній справі № 2-1983/2011 за позовом за Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (повний текст) в наступній редакції:

«

Справа № 2-1983/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

16.11.2011 р. Ленінський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді: Олещенко Л.Б.

при секретарі: Трофимович Ю.М.

за участю представника позивача: Жидкевич ОСОБА_3 .А.

за участю відповідача: ОСОБА_1

за участю представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк`в особі Донбаської філії ПАТ «Кредитпромбанк`до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк`в особі Донбаської філії ПАТ «Кредитпромбанк`про визнання частково недійсним договору кредиту та застави, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Кредитпромбанк» в особі ДФ ПАТ «Кредитпромбанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості по кредиту. В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідно до кредитного договору № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. позивач надав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти на купівлю автомобіля у розмірі 15 202,80 доларів США, з кінцевою датою погашення 23 жовтня 2014 року. Відповідно до умов кредитного договору заборгованість повинна сплачуватись щомісячно рівними частками шляхом внесення готівкою чи перерахування грошових коштів, але відповідач ОСОБА_1 проводив погашення кредиту не своєчасно, чим порушив умови кредитного договору. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір застави № 9/25ДС/0457/З01/2007-Аклн від 24.10.2007 року, предметом якого є застава автомобіля марки Шевролет Лачетти держ. номер НОМЕР_2 ; та договір поруки № 9/25ДС/0457/П01/2007-Аклн від 24.10.2007 р., згідно з яким відповідачка ОСОБА_2 зобов`язалась солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язання позичальником за кредитним договором. ОСОБА_1 не здійснював погашення кредиту, чим порушив умови кредитного договору. Відповідно до п. 3.9 та п.3.13 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язується сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитами у розмірі подвійної процентної ставки за кожний календарний день прострочки від суми простроченого платежу; штраф у разі ненадання позивачу у строки, встановлені кредитним договором, будь-яких документів обов`язковість надання яких передбачена кредитним договором у розмірі 3% від загальної суми отриманих кредитних коштів. Таким чином станом на 01.07.2011 року загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором становить 85 601,38 гривень. До теперішнього часу заборгованість не погашена, у зв`язку з чим вони вимушені звернутись до суду з цим позовом. Просили стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «Кредитпромбанк`в особі ДФ ПАТ «Кредитпромбанк`заборгованість за кредитним договором № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. в сумі 85601,38 гривень; а також стягнути з відповідачів у солідарному порядку витрати по сплаті судового збору у розмірі 856,01 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень.

В свою чергу відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. з тих підстав, що договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме грошове зобов`язання по кредитному договору було виражене в іноземній валюті, в той час як договори повинні укладатися тільки в гривнях. Банк не має індивідуальної ліцензії на проведення банківських операцій у іноземній валюті. Крім того, відповідач ОСОБА_1 неодноразово надавав суду уточнені зустрічні позовні заяви, та остаточно просив визнати частково недійсним: кредитний договір № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. у частині п. 1.1 –визначення грошового еквіваленту зобов`язання у іноземній валюті у сумі 17561 доларів США; договір застави № 9/25ДС/0457/З01/2007-Аклн від 24.10.2007 р. у частині п. 1.3 –визначення грошового еквіваленту зобов`язання у іноземній валюті у сумі 15202,8 доларів США; змінити обидва договори у частинах доларового визначення грошового еквіваленту зобов`язання на гривневе вираження зобов`язання у національній валюті зі існуючим курсом на момент вчинення –5,05 гривень за 1 долар США, відповідно у сумах: 88683,05 гривень та 76774,14 гривень, в інших частинах оспорюванні договори та у цілому залишити дійсним.

В судовому засіданні представник позивача за дорученням Жидкевич А.А. первісний позов підтримав з тих самих підстав, що зазначені у позові, а зустрічний позов не визнав зазначивши, що валютні ризики, які пов`язані зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе позичальник. Грошові кошти були передані ОСОБА_1 , він їх використав на придбання у власність автомобіля, вини банку у зміні економічної ситуації в державі не має. Відповідно до діючого законодавства індивідуальна ліцензія для надання і одержання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави не потребується. Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, відповідач приймав на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мав будь-яких законних підстав вважати, зо зміна встановленого валютного курсу не настане. Отже ОСОБА_5 , зобов`язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства, тому просив в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов не визнав, оскільки як він вважає, була порушена ст. 524 ЦК України, згідно з якою грошове зобов`язання повинно бути виражено в грошовій валюті України –гривні. Зустрічний позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що між ним та Банком був укладений кредитний договір, де зобов`язання були виражені в іноземній валюті. Кредитні кошти в іноземній валюті він на руки не отримував, а одразу їх перевів у гривні та перерахував для купівлі автомобіля. При укладенні кредитного договору він був ознайомлений з його умовами та погодившись, підписав його. Зазначив, що погашав кредит в доларах США, купував у банку по діючому курсу за гривні долари та вносив їх на погашення кредиту. Просив визнати недійсними п. 1.1 кредитного договору та п.1.3 договору застави, оскільки вважає, що зобов`язання по кредитному договору повинні бути виражені у національній валюті України –гривні, а не у доларах США, оскільки це протирічить чинному законодавству, бо договір укладено на підставі Конституції США. Вважає, що договір необхідно переглянути, виходячи з того же курсу долара, який діяв на момент укладення договору та визначити його зобов`язання у гривневому еквіваленті.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_6 А.Ю. в судовому засіданні первісний позов не визнав, а зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що недійсною є частина кредитного договору щодо іноземної валюти. Мається суперечливість цього правочину, бо не має зобов`язання в кредитному договорі, бо зазначено –«визначити в грошовому еквіваленті», тобто договор не містить вираженого зобов`язання. Вважає, що правочин необхідно привести до вимог законодавства, тобто визначити грошове зобов`язання в національній валюті України - гривні. Всупереч ст.533 ЦК України, зобов`язання виконувались Кабановим в іноземній валюті, тому договір треба визнати в цій частині недійсним, оскільки зобов`язання повинно виконуватися у гривнях.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій просила справу розглянути у її відсутності.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_1 та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити виходячи з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно кредитного договору № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. позивач надав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15202,80 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у термін до 23.10.2014 р.

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.3 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати заборгованість за кредитом та нараховані відсотки за користування кредитом щомісячно рівними частками шляхом внесення готівкою чи перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 24.10.2007 р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №9/25ДС/0457/П01/2007-Аклн, як форма забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Згідно п. 1.1 вказаного договору ОСОБА_2 солідарно у тому ж обсязі і на тих же умовах відповідає перед позивачем по зобов`язанням ОСОБА_1 № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р.

Банк свої зобов`язання за кредитними договорами виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 15202,80 доларів США, що підтверджується квитанцією № BUY_717_28.

Проте відповідач ОСОБА_1 платежі в погашення кредиту та сплати відсотків за його користування здійснював з порушенням умов кредитного договору, що призвело до створення простроченої заборгованості.

Відповідно до п. 3.9 кредитного договору ОСОБА_1 за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів за користування кредитами зобов`язується сплачувати пеню за кожен день прострочки у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5 Кредитного договору, від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 3.13 кредитного договору ОСОБА_1 повинен сплатити штраф за ненадання Банку у строки, встановлені кредитним договором, будь-яких документів обов`язковість надання яких передбачена кредитним договором у розмірі 3% від загальної суми отриманих кредитних коштів.

Так, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сума заборгованості по кредиту складає з наступного: прострочена заборгованість за кредитом –1539,58 доларів США, що еквівалентно 12 273,07 гривень; заборгованість по кредиту, строк сплати якої ще не настав –7239,24 доларів США, що еквівалентно 57 709,05 гривень; прострочена заборгованість по відсоткам –276,25 доларів США, що еквівалентно 2 202,18 гривень; заборгованість по відсоткам –89,98 доларів США, що еквівалентно 717,29 гривень; заборгованість за пенею –1792,59 гривень; штраф (передбачений п. 3 .13 кредитного договору)–10 907,20 гривень, загальна сума заборгованості складає 85601,38 гривень (а.с.5-6).

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов`язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов`язання та валюту виконання зобов`язання.

Відповідно із ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 192 ЦК України, грошовою одиницею України є гривня., ст. З Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України`та ст.3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошів в Україні`гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України —гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання з іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймаєтться на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства.

Так, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю`від 19 лютого 1993 року № 15-93, який з урахуванням припису ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті КМУ розуміються операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов`язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов`язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

У своєму зустрічному позові ОСОБА_1 наполягає, що сторони при вчиненні правочину, тобто, при укладенні кредитних договорів не досягли загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, адже припустили суперечливість нормам ч. 1 ст. 524 ЦК України. Однак, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю`не містить заборони надання кредитів в іноземній валюті.

Одночасно, ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю`передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання Генеральної та Індивідуальної ліцензій, які надаються виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності`ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст. 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність`документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якій вказано, що національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування.

Згідно зі ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов`язаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.

Підпунктами в, г, ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю`індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на такі здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Згідно із п.п. в, г ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

—надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

—використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб`єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Окрім того, згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до законодавства (п. 3 ст. 215 ЦК України), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Також у ЦК України зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Але, кредитний договір в ніякому разі не міг бути укладено без визначення в ньому суми грошових коштів.

Так у відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг`від 12.07.2001 р. зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. Таким чином, поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність`від 07.12.2000 р.).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 розраховував отримати кредитні кошти на споживчі цілі, які ним і було отримано.

Таким чином, відповідно до норм ст. ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 32, 44 Закону України «Про національний банк України», ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність`ст. ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю`банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог по зустрічному позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За таких обставин з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. в сумі 85601,38 гривень.

Крім того, згідно ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по оплаті судового збору в сумі 856,01 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., оскільки з причини невиконання відповідачами взятих на себе обов`язків, позивач змушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

На підставі ст. ст. 192, 215, 217, 524, 526, 530, 553, 554, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10,11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк`в особі Донбаської філії ПАТ «Кредитпромбанк» (п/рахунок НОМЕР_1 в Донбаській філії ПАТ «Кредитпромбанк», МФО 335593, код ЄДРПОУ 25098916) заборгованість за кредитним договором № 9/25ДС/0457/2007-Аклн від 24.10.2007 р. в сумі 85601,38 гривень, а також судовий збір у розмірі 856,01 гривень та витрати на інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Донбаської філії ПАТ «Кредитпромбанк`про визнання частково недійсним: договору кредиту від 24.10.2007 року № 9/25ДС/0457/2007-Аклн, в частині п.1.1 та договору застави від 24.10.2007 року № 9/25ДС/0457/З01/2007-Аклн в частині п.1.3 із зміненням цих пунктів на гривневе вираження зобов`язання у національній валюті, відповідно у сумах 88683,05 гривень та 76774,14 гривень –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10- денний строк з дня його проголошення.

Суддя: Л. Б. Олещенко»

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання ЦПК України в редакції від 03.10.2017 (п.15.5ч.1РозділуXIІІ Перехідних Положень ЦПКУкраїни).

Суддя