Рішення № 87586980, 13.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7641/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в якому позивач просить:

визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-2681-50/67 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровський області, код ЄДРПОУ 39394856 у сумі 15819, 54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Відповідно до п. 4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року, платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області сформувало вимогу про сплату боргу ( недоїмки ) від 12.11.2018 року №Ф - 2681-50/67 за сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка була направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення 13.03.2019 року повернуто за зворотною адресою з відміткою Укрпошти «за закінченням встановленого строку зберігання», таким чином відповідно вимог п.5 розділу VI Інструкції №499, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-2681-50/67 ГУ ДФС у Дніпропетровській області вважається врученою.

У постанові про відкриття виконавчого провадження від 05.07.2019 року № 59468695 в якому зазначається про вимогу стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ГУ ДФС у Дніпропетровській області боргу в сумі - 15 819, 54 грн. та стягнути з боржника виконавчий збір/основу винагороду приватного виконавця у розмірі - 1 581, 95 грн.

З цієї вимогою позивач не погоджується, адже вважає, що відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про фізичну особу саме, як підприємця ОСОБА_1 відсутні. Тобто, вимога ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу ( недоїмки ) від 12.11.2018 року № Ф -2681 -50/67 за сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є незаконною, адже такої особи як ФОП ОСОБА_1 - не існує.

Про відкрите виконавче провадження від 05.07.2019 року № 59468695 позивач дізнався лише після того, як вирішив продати свій автомобіль, проте не зміг, адже на нього рухоме та нерухоме майно накладений арешт за вимогою від 12.11.2018 року № Ф- 2681-50/67 про сплату боргу (недоїмки).

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 20.12.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАС України, без призначення судового засідання.

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Копія ухвали від 20.12.2019 року по справі №420/7641/19 отримана представником Головного управління ДФС у Дніпропетровській області 03 січня 2020 року.

20.01.2020 року за вх. №ЕП/500/20 Головним управлінням ДФС в Дніпропетровській області надано відзив на адміністративний позов.

Відзив обґрунтованим наступним.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (частина 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Враховуючи зазначені зміни у статті 7 Закону №2464, починаючи з 01.01.2017, у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом №2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою.

На підставі вищенаведеного 09.02.2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у сумі 8448, 00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування.

Заборгованість виникла у зв`язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску за 2017 рік та 2018 рік в тому числі: за 2017 р. (704 грн. * 12 місяців = 8 448 грн.), за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457, 18 грн. ( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819, 06 грн. х 3 = 2457,18 грн.), за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457, 18 грн. Таким чином, нараховано за 4 квартали 2018 року 2457,18 грн. х 3 =7371,54 грн.

Загальна сума боргу ( недоїмки) за вказаними нарахуваннями становить 15 819,54 грн; нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. та нарахування за 2018 рік у сумі 7371,54 грн.

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2681-50/67 від 12.11.2018 року, яку надіслано рекомендованим листом позивачу.

Відповідно до облікових даних ІТС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 з 26.04.2000 року перебуває на обліку як фізична особа - підприємець В ГУ ДФС у Дніпропетровській області у "0" стані ( платник податків за основним місцем обліку), у господарській діяльності застосовує загальну систему оподаткування.

Станом на 01.10.2019 року в ІТС "Податковий блок" відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом №755, що позивачем як фізичною особою - підприємцем припинено підприємницьку діяльність.

Слід зазначити, що позивачем не було надано до контролюючого органу будь-яких відомостей про зміну даних, які вносяться до облікової картки, у порядку передбаченому ст.70 Податкового кодексу України.

ОБСТВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - далі), ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З 26.04.2000 року позивач перебував на обліку як фізична особа - підприємець в ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Відомості щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 до контролюючого органу не надходили.

12.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області винесена вимога №Ф-2681-50/67, відповідно до якої заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені складає 15819,54 грн. (а/с. 13).

Вимога від 12.11.2018 року направлена на поштову адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення від 13.03.2019 року повернуто за зворотною адресою з відміткою Укрпошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Супровідним листом від 20.12.2019 року за вих. №19/41672 на адресу ОСОБА_1 та Головного управління ДФС у Дніпропетровській області направлена Постанова про відкриття виконавчого провадження.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір в даній справі виник у зв`язку із формуванням та направленням податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) через несплату єдиного соціального внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ЄСПЛ, розглядаючи податкові спори, застосовує ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка гарантує право на мирне та вільне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.2. ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-12 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідачем не надано доказів внесення відомостей щодо позивача до реєстру страхувальників.

Згідно п.4 ч.1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою (п.4 ч.1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

З матеріалів справи вбачається, що 26.04.2000 року згідно з облікових даних ІТС "Податковий блок" позивача зареєстровано фізичною особою підприємцем.

У картці реєстраційних даних не міститься відмітки про припинення позивачем підприємницької діяльності.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою відповідно до ч.8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

В матеріалах справи наявний Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006089625 від 13.12.2019 року, , який підтверджує відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Ракітенко С.М.

За результатами безкоштовного пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за запитами 2285300777 (РНОКПП позивача) та за ПІБ позивача, жодної інформації не знайдено.

06.12.2016 року Законом України № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набувають чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Як зазначає відповідач, заборгованість виникла у зв`язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску за 2017 та три квартали 2018 року.

Тобто, податковий орган нараховує заборгованість починаючи тільки з 01.01.2017 року, тобто після набрання чинності Законом України №1774.

Відповідно до ч.3 розділу 6 Порядку стягнення заборгованості з платників Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4 (відносно позивача), 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 ч.3 розділу 6 №449).

Тобто, із зазначеного вбачається, що вимога про сплату боргу формується за сукупності підстав - актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Суд критично ставиться до наданої відповідачем копії картки платника податків (витяг з АІС ДФС України «Податковий блок»), оскільки, в ній відображені лише операції з 09.02.2018 року по 30.10.2018 року, а загальна сума заборгованості складає 15819,54 грн., хоча при розрахунку заборгованості податковим органом врахована несплата внеску і за 2017 рік.

Єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 % до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Так, відповідачем у відзиві розраховано, що мінімальна сума єдиного внеску для за 2017 рік складатиме 704 грн., відповідно за 2017 рік заборгованість по несплаті внеску складає 704 грн.*12 міс. та дорівнює 8448 грн.

Єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 % до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Так, відповідачем у відзиві розраховано, що мінімальна сума єдиного внеску для за 2017 рік складає 8448 грн.

За 1 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата за 2018 рік - 3723 грн. *22% дорівнює 819,06 грн., 81906 грн. * 3 місяці дорівнює 2457, 18 грн.).

За 2 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн.

За 3 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн.

Сума боргу зазначена у вимозі від 12.11.2018 року №Ф-2681-50/67 становить 15819,54 грн. (сума заборгованості за 2017 рік - 8448,00 грн. та сума заборгованості за період 2018 року - 7371,54 грн.)

Згідно п.1 розділу 7 Фінансові санкції Інструкції №449 передбачає, шо за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Суд акцентує увагу відповідача, що ним не надано до суду розрахунок санкцій, відповідно до Інструкції №449.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області не доведено наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а відтак, винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) у сумі 23785,08 гривень підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, яка пов`язана з поданням позову та ведення у справи у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Статтею 132 КАС України передбачено, що до витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати професійну правничу допомогу.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено:

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).

27.01.2020 року за вх. №3668/20 представником відповідача надано заперечення щодо відшкодування витратна професійну правничу допомогу, в яких зокрема зазначено, що позивачем не надано жодних письмових доказів чи пояснень щодо понесених витрат.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №815/1479/18 (провадження № №К/9901/23194/19):

"Для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою".

Натомість, в матеріалах справи на підтвердження надання правової допомоги наявний лише ордер серії ОД №500316 від 13.12.2019 року, крім того, належне обґрунтування стягнення судових витрат на правничу допомогу також відсутнє.

Окрім зазначеного, суд звертає увагу на постанову від 06.11.2019 року по справі №817/66/16 в якій Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного правового висновку:

« 75. Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону № 5076-VI дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.

76. Таким чином, оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов`язком, передбаченим законом».

З урахуванням викладеного, стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є неможливим.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (п.3, п.4 ст. 90 КАС України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).

З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Головного управління Дніпропетровській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору (за задоволену вимогу), оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була «неминучою», так як сплати судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 12,139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2681-50/67 від 12 листопада 2018 р. Головного Управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу в сумі 15819,54 гривень.

Стягнути з Головного управління ДФС в Дніпропетровській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за:

квитанцією №71671 від 13.12.2019 року у сумі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку: НОМЕР_2, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Головне управління ДФС в Дніпропетровській області, адреса: ЄДРПОУ: 39394856, 49600, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.