Рішення № 87586238, 29.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006091

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Кедик М..В.,

секретар судового засідання Курпіта П.І.,

за участю:

представник позивача Пашковський Я.В.,

представник відповідача Квасниця Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування рішень, податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату недоїмки, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Львівській області, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 13.06.2019 № 12 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” у розмірі 170,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 11, яким донараховано штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 5100,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 10, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 142 222,25 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 11.06.2019 № Ф-8 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 264 462,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 79 338,60 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 7 щодо донарахування штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 604 551,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007391307 щодо донарахування сум платежів по військовому збору та штрафних санкцій у розмірі 54 135,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007381307 щодо донарахування сум платежів по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та штрафних санкцій у розмірі 1 711 027,52 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007341307 щодо донарахування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн;

- визнати припиненим публічне обтяження - податкову заставу, яка була зареєстрована 01.10.2019 № 27052914, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (податкові застави) - невизначене майно, майно згідно з актом опису від 25.09.2019 № 3149/10/13-01-51-08.

Ухвалою судді від 25.11.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 09.12.2019 суддя відкрила провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначила підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 22.01.2020 суд на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України замінив відповідача його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Ухвалою від 22.01.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа. Стверджує, що відповідач не навів в акті перевірки доказів використання позивачем прийомів і методів, притаманних підприємницькій діяльності, які б вказували про намір ОСОБА_1 отримувати дохід від продажу збудованих житлових будівель. Вважає, що відповідач не довів обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, та зобов`язували б його подавати декларацію про доходи за 2016-2018 рр. одержані як суб`єктом підприємницької діяльності, а тому висновки акту перевірки є необгрунтованими. Також звертає увагу, що оскільки в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на замовника-позивача, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, що підтверджується договорами купівлі-продажу, не вважається операцією з першого постачання житла та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 17.01.2020 (вх. № 2826), у якому зазначає, що відповідно до зібраної інформації, яка отримана для проведення перевірки, платник податків - фізична особа ОСОБА_1 протягом перевіряємого періоду отримував доходи від провадження господарської діяльності, які згідно з Кодексом підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи. Зокрема, платник податків - фізична особа ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж об`єктів нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) фізичним особам. Стверджує, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб позивача, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. Отже, визначаючи позивачеві податкові зобов`язання, податковий орган виходив з того, що діяльність позивача, яка полягала у послідовному будівництві об`єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв`язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість. Відтак оскаржені рішення винесені правомірно і підстав для їх скасування немає.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заперечені, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ГУ ДФС у Львівській області у період з 15.04.2019 по 19.04.20119 провело документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, про що 26.04.2019 склало акт № 657/13.7/1832101934 (далі – акт перевірки).

Згідно з актом перевірки, відповідач встановив порушення позивачем:

- п. 167.1 ст. 167, п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 1368822,52 грн, в тому числі за 2016 рік на 582648,14 грн, за 2017 рік на 359514,02 грн, за 2018 рік на 426660,36 грн;

- п. 4 ч. 1 ст. 4, абз. 1 п.2 ч. 1 ст. 7, абз. 1 ч. 5 ст. 8, абз. 3, абз. 5 ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум отриманого доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 264462,00 грн, в тому числі за 2016 рік на 264462,00 грн;

- п. 187.1 ст. 187, п. 200.1, п. 200.2 п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 11.07.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 1713777,80 грн, в тому числі за вересень 2016 року на суму 250254,60 грн, за грудень 2016 року на суму 254420,00 грн, за березень 2017 року на суму 241304,80 грн, за червень 2017 року на суму 63220,80 грн, за вересень 2017 року на суму 944191 грн, за грудень 2017 року на суму 59325 грн, за березень 2018 року на суму 27896,60 грн, за вересень 2018 року 602199,20 грн, за грудень 2018 року на суму 26228,60 грн;

- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в частині порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних за період з січня 2017 року по грудень 2018 року.

- пп. 1.2, 1.3, 1.6 п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX, пп. 163.1.1 гт. 163.1 ст.163, пп.164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено військовий збір за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 43308,00 грн, в тому числі за 2016 рік на 0,00 грн, за 2017 рік на 133,00 грн, за 2018 рік на 43175,00 грн;

- пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в частині порушення строків подання податкової декларації з податку на додану вартість за липень-грудень 2016 року, січень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року;

- п. 3.2 р. ІІІ Наказу Міндоходів України від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ч. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 (із змінами та доповненнями), в частині порушення строків подання звітів щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2016 рік;

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 177.5 та п. 177.11 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в частині порушення строків подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за період 2016-2018 роки;

- п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в частині ненадання книги обліку доходів і витрат за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та інших документів, що підтверджують результати здійснення господарської діяльності.

В акті перевірки податковий орган встановив, що відповідно до зібраної інформації, яка отримана для проведення перевірки, платник податків - фізична особа ОСОБА_1 протягом перевіряємого періоду отримував доходи від провадження господарської діяльності, які згідно з Кодексом підлягають включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи. Зокрема, платник податків - фізична особа ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж об`єктів нерухомого майна (квартири та нежитлові приміщення) фізичним особам.

Набуті у власність об`єкти житлової та нежитлової нерухомості ОСОБА_1 продавав фізичним особам шляхом нотаріального посвідчення договорів.

Отже, будівництво та систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю.

Згідно з відомостями ЦБД ДРФО ДФС України за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 фізична особа - платник податку ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ) отримав дохід від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна в сумі 10527419,00 грн за ознакою доходу « 104». Зокрема згідно з інформацією, наданою приватними нотаріусами, які посвідчували договори купівлі-продажу нерухомого майна, фізична особа ОСОБА_1 отримав дохід за 2016 рік в загальній сумі 4481903,00 грн, за 2017 рік в загальній сумі 2763444,00 грн, за 2018 рік в загальній сумі 3282072,00 грн.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідач виніс:

- рішення від 13.06.2019 № 12 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” у розмірі 170,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 11, яким донараховано штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 5100,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 10, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 142 222,25 грн (з них за податковим зобов`язанням 1 713 777,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 4284444,50 грн);

- вимогу про сплату недоїмки від 11.06.2019 № Ф-8 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 264 462,00 грн;

- скасувати рішення № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 79 338,60 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 7 про донарахування штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 604 551,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007391307 про донарахування сум платежів по військовому збору у розмірі 54135,00 грн (з них за податковим зобов`язанням 43308,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 10827,00 грн);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007381307 про донарахування сум платежів по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та штрафних санкцій у розмірі 1 711 027,52 грн (з них за податковим зобов`язанням 1 268 822,52 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 342205,00 грн);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007341307 про донарахування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн;

Не погодившись із винесеними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив їх до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Отже, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 ГК України громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява № 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява № 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Виходячи із цього суд наголошує на тому, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2016 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.

Відповідно до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст.172 ПК України під час час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту "а" пункту 172.5 статті 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов`язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об`єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України.

Вказана обставина про сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна вказується в самому акті перевірки від 26.04.2019 № 657/13.7/1832101934.

Саме в такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов`язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2016-2018 роках об`єктів нерухомого майна.

У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов`язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства випливає, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Як уже зазначалося вище ОСОБА_1 є фізичною особою та не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Усі договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, у зв`язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 1368822,52 грн, в тому числі за 2016 рік на 582648,14 грн, за 2017 рік на 359514,02 грн, за 2018 рік на 426660,36 грн, є помилковим за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.

Посилання відповідача на те, що діяльність позивача щодо продажу об`єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Отже, порушення вимог ст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що ОСОБА_1 у спірний період здійснював підприємницьку діяльність, відповідно до класифікації видів економічної діяльності за КВЕД, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 396 - 68.10 - купівля та продаж власного нерухомого майна, що згідно національного класифікатора включає купівлю та продаж власного нерухомого майна: багатоквартирних будівель і житла; нежитлових будівель, у т.ч. виставочних залів, складських приміщень, магазинів і торгових центрів; земельних ділянок.

Суд вважає необґрунтованою вказану позицію відповідача, оскільки будівництво всіх типів житлових будівель, а саме: багатоквартирних будівель, у т.ч. багатоповерхових та реконструкції, реставрації та ремонту житлових будівель, то йому має передувати наперед наявний намір будівництва чи реконструкції або реставрації декількох будівель, з яких кожен розцінюється як один об`єкт; купівлі та продаж власного нерухомого майна передбачає систематичний продаж нерухомості (різних об`єктів) та продаж цих же об`єктів.

При цьому, відповідач не надав до суду доказів вчинення позивачем вказаних дій, що, в свою чергу, вказує на недоведеність на необґрунтованість вказаної позиції відповідача.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_1 вимог пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України, яким передбачено обов`язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, то суд зазначає, що вказана норма застосовується також виключно щодо фізичних осіб-підприємців, яким ОСОБА_1 не є, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами статті 177 ПК України та зобов`язували б позивача подавати декларацію про доходи, одержані як суб`єктом підприємницької діяльності в порядку п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Отже, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 0007381307 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007341307, то суд зазначає таке.

За змістом п.п. "а" п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Тобто, обов`язок вести облік доходів і витрат виникає лише у разі, якщо є обов`язок у платника податків подавати податкову декларацію.

Разом із тим, порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) визначений статтею 179 ПК України.

Згідно з п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. У той же час положеннями п. 179.2 ст. 179 ПК України передбачено, що відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до вимог п. 172.2 ст. 172 ПК України здійснив сплату податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5%.

Виходячи з викладеного, у позивача був відсутній обов`язок подавати податкову декларацію, як наслідок - вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Крім того, обов`язок вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару згідно п. 177.10 ст. 177 ПК України належить фізичним особам-підприємцям, яким позивач не зареєстрований.

З огляду на це, оскаржене податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007341307, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п. 3.2 р. ІІІ Наказу Міндоходів України від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ч. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 (із змінами та доповненнями), в частині порушення строків подання звітів щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2016 рік, а також порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 4, абз. 1 п.2 ч. 1 ст. 7, абз. 1 ч. 5 ст. 8, абз. 3, абз. 5 ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум отриманого доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на загальну суму 264462,00 грн, в тому числі за 2016 рік на 264462,00 грн, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, яка дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в акті перевірки за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 встановлено заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в загальній сумі 264462,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що позивачем було занижено чистий оподатковуваний дохід на загальну суму 4481903,0 грн.

Отже, підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.06.2019 № Ф-8 та рішень від 13.06.2019 № 12 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, від 11.06.2019 № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску слугували твердження податкового органу про занижено суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд дійшов висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржених вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007391307, яке прийняте відповідачем у зв`язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає таке.

З 01.01.2015 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки відповідачем зазначено, що позивач порушив пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в сумі 43308,00 грн.

Так, зокрема, податковим органом зауважено, що заниження ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на суму 10527419,00 грн призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності.

На підставі такого висновку відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007391307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 54135,00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 43308,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10827,00 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на суму 10527419,00 грн.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0007391307.

Щодо висновків відповідача щодо необхідності позивачу зареєструватися платником податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платниками податку на додану вартість є особи, визначені в п. 180.1 ст. 180 ПК України, до яких, зокрема, відносяться: 1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Положенням п. 181.1 ст. 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Водночас, відповідно до п. п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника. Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування. Тобто, подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/1513/17.

Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло були оформлені на позивача, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податку на додану вартість, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Щодо позовної вимоги про визнання припиненим публічного обтяження - податкової застави, яка була зареєстрована 01.10.2019 № 27052914, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (податкові застави) - невизначене майно, майно згідно з актом опису від 25.09.2019 № 3149/10/13-01-51-08 суд зазначає таке.

Згідно з Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави) № 63134956 від 15.11.2019, зареєстровано публічне обтяження - податкова застава від 01.10.2019 № 27052914 на підставі ст. 88, 89 ПК України, на невизначене майно, майно згідно акту опису № 3149/10/13-01-51-08/336 від 25.09.2019, рішення про опис майна в податкову заставу № 38792/10/50.17-15 від 08.09.2019.

Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова застава – спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений Податковим кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Згідно з п. 87.2 ст.87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Положеннями ст. 89 Податкового кодексу України врегульовано питання виникнення права податкової застави.

Згідно з п. 89.3 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Водночас, припинення податкової застави визначено ст. 93 ПК України.

Відповідно до вказаної норми ПК України, майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є визнання припиненим публічного обтяження - податкової застави, яка була зареєстрована 01.10.2019 № 27052914, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (податкові застави) - невизначене майно, майно згідно з актом опису від 25.09.2019 № 3149/10/13-01-51-08/336, рішенням про опис майна в податкову заставу від 08.08.2019 № 38792/10/50.17-15.

Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв`язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов`язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов`язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а отже охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Водночас, при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 13.06.2019 № 12 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 11.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 10.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату недоїмки від 11.06.2019 № Ф-8.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 9 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 7.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 0007391307.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 0007381307.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 11.06.2019 № 0007341307.

Визнати припиненим публічного обтяження - податкової застави, яка була зареєстрована 01.10.2019 № 27052914, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (податкові застави) - невизначене майно, майно згідно з актом опису від 25.09.2019 № 3149/10/13-01-51-08/336, рішенням про опис майна в податкову заставу від 08.08.2019 № 38792/10/50.17-15.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10 373,60 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кедик М.В.