Ухвала суду № 87586192, 14.02.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про забезпечення позову

14 лютого 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/617/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання адвоката Алексєєва Олексія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 10 лютого 2020 року надійшла позовна заява адвоката Алексєєва Олексія Ігоровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач, УДМС України в Луганській області), в якій позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати повідомлення про відмову в прийнятті (розгляді) документів від 16.01.2020 № 44011100000194 відповідача;

2) зобов`язати відповідача повторно розглянути пакет документів, що був наданий 16.01.2020 позивачем, для обміну посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням правових висновків суду.

Від представника позивача 13 лютого 2020 року за вх. № 5773/2020 на офіційну електронну адресу суду надійшло клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони УДМС України в Луганській області вчиняти дії щодо примусового видворення громадянки Індії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , до моменту набрання законної сили судовим рішенням у дані справі.

В обґрунтування клопотання про забезпечення адміністративного позову, позивач зазначає, що повідомленням відповідача про відмову в прийняття (розгляді) документів від 16.01.2020 № 44011100000194 позивачу фактично відмовлено у законному перебуванні на території України після 01.02.2020 (дата закінчення терміну дії поточної посвідки на тимчасове проживання позивача).

Відповідно до пункту 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу Державної міграційної служби України.

Тобто, рішення про відмову в оформленні посвідки тягне за собою обов`язок позивача покинути територію України. В іншому випадку, вона вважатиметься такою, що порушує законодавство України. До строку дії посвідки позивача (01.02.2020) об`єктивно було неможливо завершити розгляд судового спору із відповідачем.

Крім того, що позивачем сплачена велика сума коштів за навчання та гуртожиток і вона не має фінансової можливості придбати квитки на літак з метою очікування ухвалення рішення у цій справі за межами України. А навчальний заклад у випадку пропуску позивачем занять відрахує її з освітньої програми без повернення грошей.

Відповідно до частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частинами другою та третьою статті 154 КАС України передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Суд вважає за можливе розглянути заяву без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За своїм змістом забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.

Як слідує з позовної заяви, позивач мала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , дата закінчення строку дії якої 01.02.2020.

З метою продовження строку законного перебування на території України, позивач 16.01.2020 звернулася до УДМС України в Луганській області.

За результатами розгляду звернення позивача УДМС України в Луганській області надало повідомлення про відмову в прийнятті (розгляді) документів від 16.01.2020 № 44011100000194 у зв`язку із несвоєчасною їх подачею.

Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі – Порядок № 322), передбачено порядок дій у випадку прийняття рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання.

Так, згідно з пунктом 1 Загальної частини Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.02.2020 закінчився строк дії посвідки ОСОБА_1 на тимчасове проживання від 29.03.2019 № 800057845, та 16.01.2020 відповідачем прийнято оскаржуване рішення, оформлене повідомленням про відмову в прийнятті (розгляді документів), тобто станом на теперішній час в ОСОБА_1 відсутні законні підстави для тимчасового проживання в України.

Відповідно до пункту 67 Порядку № 322 після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

Пунктом 77 Порядку № 322 визначено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

Враховуючи викладене, становище, в якому знаходиться позивач, яке позбавляє її можливості захистити в повному обсязі свої права та законні інтереси, з урахуванням оскарження позивачем рішення (повідомлення) відповідача про відмову в прийнятті (розгляді) документів, суд дійшов висновку, що надання у подальшому судом оцінки такому рішенню відповідача без вжиття відповідних заходів забезпечення позову не забезпечить реального захисту порушеного права позивача.

Зважаючи на вищевикладене, у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони УДМС України в Луганській області вчиняти дії щодо примусового видворення громадянки Індії ОСОБА_1 , може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, тому клопотання про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 5, 77, 150-154, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката Алексєєва Олексія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Забезпечити адміністративний позов шляхом заборони Управлінню Державної міграційної служби України в Луганській області вчиняти дії щодо примусового видворення громадянки Індії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 360/617/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня підписання ухвали.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

СуддяК.О. Пляшкова