Постанова № 8758501, 26.02.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

Справа №2а-14327/09/10/0170 09:48 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшкової І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Зуєв Д.М., представник по довіреності №2 від 04.01.2010 року;

від відповідача - Тарасенко О.В., представник по довіреності №18/10-0 від 10.01.2010 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кабардаха"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Кабардаха" 07 грудня 2009 року звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0022852303 від 13.11.2009 року на суму 308800грн.00коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.11.2009 року працівниками податкового органу було проведено перевірку позивача, за результатами якої перевіряючи дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій. Позивач зазначає, що грошові кошти, отримані за 04.11.2009 року, були оприбутковані в касовій книзі в повному обсязі, вся сума надійшла до каси підприємства, що відображено в касовій книзі, здана до банку. Також позивач зазначає про відсутність порушення з його боку в частині відображення суми виручки в книзі обліку розрахункових операцій, оскільки денні звіти за 03, 04, 05 листопада 2009 року були вклеєні в КОРО. Позивач вважає, що працівниками відповідача було порушено порядок проведення перевірки, встановлений ст.11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 05.12.1990 року №509-ХІІ, за 10 днів перед початком перевірки позивача не було попереджено про її проведення; під час проведення перевірки працівникам позивача не вручено наказ про проведення позапланової перевірки.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.12.2009 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду. Ухвалою суду від 26.02.2010 року допущено заміну відповідача по справі - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим - її правонаступником - Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав і вважає прийняте рішення про застосування фінансових санкцій законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані у судовому засіданні 01.02.2010 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність застосування фінансових санкцій тим, що під час проведення перевірки позивача встановлено порушення пп.2.6 п.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), у вигляді не оприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій. Відповідач вважає, що позивач повинен був здійснити оприбуткування грошових коштів як шляхом підклеювання звітів, так і шліхом здійснення відповідних записів в КОРО. Крім того, відповідач зазначає, що перевірка позивача була проведена з дотриманням вимог діючого законодавства на підстави направлень на проведення перевірки та плану-графіку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Кабардаха» (код ЄДРПОУ 25124832, юридична адреса: 95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Внешня, буд.2) зареєстровано як юридична особа 02.09.1997 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.22), Довідкою з ЄДРПОУ (а.с.23) та Статутом позивача (а.с.24-28). Позивач є платником податків та зборів, на час розгляду справи перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що підтверджено матеріалами справи, та представниками позивача і відповідача не оспорювалось і не заперечувалось.

Судом встановлено, що працівниками Державної податкової адміністрації в АР Крим Мисенко О.О. та Сандригайло Д.О. 05 листопада 2009 року проведена перевірка за дотриманням позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій на складі, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Внешня, буд.2, де здійснює господарську діяльність позивач. Належність даного господарського об’єкта позивачу підтверджена матеріалами справи та представниками позивача і відповідача під час розгляду справи не оспорювалось і не заперечувалось.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірку було проведено на підставі направлень на проведення перевірки №4685/23-3 та №4686/23-3 від 05.11.2009 року та графіку контрольно-перевірочної роботи відділу контролю за розрахунковими операціями управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Сімферополі на листопад 2009 року, затвердженого начальником ДПІ у м. Сімферополі АР Крим Назарчуком В. (а.с.43-44).

Суд зазначає, що в акті перевірки наявна відмітка про те, що перевіряючими про проведення перевірки внесено запис до журналу реєстрації перевірок контролюючих органів (а.с.41). Як свідчать матеріали справи перевірка проводилась у присутності директора Маришова Олександра Стефановича, що підтверджено актом перевірки (а.с.41-42) та представниками позивача і відповідача не оспорюються і не заперечується.

За результатами перевірки складено акт №002568 від 05 листопада 2009 року (а.с.41-42), в якому зафіксовано наступні обставини: під час проведення перевірки перевіряючими встановлено факт проведення розрахункової операції з застосуванням реєстратора розрахункових операцій під час продажу товару за ціною 666грн.00коп. (вугілля антрацит дрібний 900 кг за ціною 740грн.00коп. за тонну на суму 666грн.00коп.), продавцем було видано розрахунковий документ. Сума грошових коштів на місці проведення розрахунків – 28710грн.00коп. – не відповідає сумі грошових коштів, що зазначена в денному звіті РРО – 28152грн.96коп., невідповідність без врахування покупки склала 557грн.04коп. Перевіряючими в акті перевірки вказано про неоприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій та/або в касовій книзі підприємства в день їх надходження: згідно контрольної стрічки за 04.11.2009 року і фіскального звітного чеку №1798 в 17:30 підприємством здійснювалась діяльність і сума продаж за реалізацію товару склала 61760грн.00коп.; однак розділ 2 книги обліку розрахункових операцій не заповнено і касова книга підприємства за 04.11.2009 року не заповнена; перевіряючими зазначено про встановлення не оприбуткування суми 61760грн.00коп.

На підставі викладеного, під час проведення перевірки працівники відповідача дійшли висновку про порушення позивачем вимог пункту 13 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 р. №265/95-ВР (надалі –Закон про РРО), а саме: невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО; пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), - неоприбуткування готівкових грошових коштів в книзі обліку розрахункових операцій.

Як свідчить надпис на акті перевірки директор Моришов О.С. з актом перевірки ознайомлений, отримав другий екземпляр акту, що підтверджено його підписом з зазначенням дати. Суд зазначає, що на останній сторінці акту перевірки заперечення працівника позивача на акт перевірки відсутні.

Судом встановлено, що на підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК прийнято, зокрема, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0022852303 від 13 червня 2009 року, яким до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 308800грн.00коп. (а.с.39) за порушення вимог абзацу 3 пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320) – фінансова санкція застосована відповідно до ст.1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми (61760,00 Х 5).

Вказане рішення було вручено позивачу 13.11.2009 року, що підтверджено підписом уповноваженої особи на корінці рішення (а.с.38).

Суд зазначає, що в матеріалах справи також наявне рішення відповідача №002284303 від 13.11.2009 року про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2785грн.20коп. за порушення вимог п.13 ст.3 Закону про РРО – штрафна санкція застосована на підставі ст.22 Закону про РРО. Разом з тим, позивачем під час розгляду даної адміністративної справи не повідомлено суду про невідповідність даного рішення вимогам діючого законодавства, не заявлено позов про його визнання протиправним та скасування, а також не повідомлено суд про невідповідність висновків акту перевірки в частині порушення позивачем вимог п.13 ст.3 Закону про РРО фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача №002284303 від 13.11.2009 року про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2785грн.20коп.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність нарахування та стягнення позивачем фінансових санкцій за порушення абз.3 п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за №40/10320), на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки” від 12.06.1995 року №436/95 за рішенням від 13 листопада 2009 року №0022852303 року судом встановлено наступне.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (надалі - Положення №637) визначено порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями).

Відповідно до пункту 2.6 п.2 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися (абзац 1 пункту).

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів (абзац 2 пункту 2.6).

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзац 3 пункту 2.6).

Відповідно до п.3.2. Положення №637 касові операції, що проводяться відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” оформляються згідно з вимогами цього Закону.

У ст.1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” встановлено, що за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки до юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Суд зазначає, що під час перевірки позивача відповідачем встановлено, що за 04.11.2009 року у позивача відсутні записи в КОРО - в розділі 2 про облік руху готівки та сум розрахунків за фіскальними чеками.

Проте, проаналізувавши матеріали справи, надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що не можна вважати суму у розмірі 61760грн.00коп. такою, що була не оприбуткована виходячи з наступного.

Суд зазначає, що на час розгляду справи позивачем надано суду копії касової книги за 04.11.2009 року, відповідно до якої за 04 листопада 2009 року оприбуткована в касі виручка в сумі 61760грн.00коп., з урахуванням залишку на цей день – здано до банку 60550грн.00коп. (а.с.20); здача вказаної суми до банку також підтверджена випискою банку за 04 листопада 2009 року (а.с.53).

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки сума у розмірі 61760грн.00коп. була проведена позивачем через РРО відповідно до вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операції у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, що підтверджується фіскальним звітним чеком №1798 на суму 61760грн.00коп. (а.с.15). Також позивачем відповідно до вимог п.7.5 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №614 від 01.12.2000 року, фіскальні звітні чеки підклеювались до КОРО - зокрема чек №1798 від 04.11.2009 року був підклеєний на відповідній сторінці КОРО, що підтверджено також актом перевірки (в пункті 2.12.12 акту перевірки, в якому зазначається інформація про друкування на РРО фіскальних звітних чеків та їх зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, вказано про те, що вказані чеки позивачем печатаються та зберігаються). Зазначені обставини також підтверджені наданою позивачем під час розгляду справи копією книги ОРО (а.с.15).

Таким чином, судом встановлено, що сума у розмірі 61760грн.00коп. оприбуткована позивачем та була облікована в його податковому та бухгалтерському обліку.

Більш того, суд зауважує, що проведення суми у розмірі 61760грн.00коп. через РРО, зазначення її в фіскальній пам’яті РРО, відображення на роздрукованих та збережених фіскальних звітах, робить неможливим ухилення позивача від сплати податків.

За таких умов стає зрозумілим, що припис п.2.6. Положення №637 щодо необхідності запису сум отриманої готівки у книзі обліку розрахункових операцій набуває суто формальне значення, що пов’язане з дотримання порядку її ведення.

Отже, суд зазначає, що відсутність запису отриманої позивачем готівки у розмірі 61760грн.00коп. у КОРО, при наявності роздрукованого та збереженого фіскального звітного чеку, означає виключно порушення позивачем порядку ведення КОРО, а не його ухилення від оподаткування зазначеної суми.

Більш того, суд звертає увагу відповідача на те, що одним з основних принципів адміністративного судочинства є пропорційність, тобто дотримання необхідного балансу між будь–якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване судове рішення. Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані не обхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш “шкідливі” засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, з приводу чого слід врахувати наступне.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст.19 Закону України „Про міжнародні договори України”).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що ст.1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі „Шмалько проти України” Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мирне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації оспорюваного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.

У справі „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що застосування на підставі рішення від 13 листопада 2009 року №0022852303 фінансових санкцій до позивача у сумі 308800грн.00коп. за порушення вимог Положення №637 слід кваліфікувати як таке, що порушує принцип пропорційності, а матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів.

В силу викладеного, суд приходить до висновку, що в умовах відсутності такої шкоди чи загрози її завдання, до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції. Слід також враховувати, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намір позивача приховувати доходи, отримані за продаж товарів, в наслідок чого на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13 листопада 2009 року №0022852303 є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що до позивача застосовані фінансові санкції на підставі Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95.

Однак, суд зауважує, що зазначений Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 встановлює відповідальність за порушення порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, порушення суб'єктами господарської діяльності норм з регулювання обігу готівки, в тому числі встановлює застосування фінансових санкцій за неоприбуткування готівки у каси.

Суд зазначає, як встановлено вище, позивачем було порушено порядок ведення КОРО.

Суд зауважує, що відповідальність за порушення встановленого порядку використання КОРО встановлена Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 року №265/95-ВР.

Отже, за таке правопорушення застосування Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року №436/95 є необґрунтованим.

Стосовно підстав проведеної перевірки суд зазначає наступне:

Загальні підстави та порядок проведення перевірок встановлені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про РРО контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 16 Закону про РРО контролюючі органи мають право відповідно до законодавства здійснювати планові або позапланові перевірки осіб, які підпадають під дію цього Закону. Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 розділу 3 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків (додаток 1 до наказу ДПА України від 27.05.2008 р. №355) працівниками органів ДПС здійснюються відповідно до щомісячних планів органу ДПС планові перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі, а також операцій купівлі-продажу іноземної валюти (далі - розрахункові операції) та касових операцій, а також наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій та позапланові перевірки у випадках, передбачених законодавством. Перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій проводяться групою у складі не менше двох посадових осіб органів ДПС за наявності у них службових посвідчень та направлення на перевірку (примірна форма направлення наведена в додатку 8 до Методичних рекомендацій). Направлення виписується окремо на перевірку кожного суб'єкта господарювання у 2-х примірниках (один з яких оформлюється на бланку органу ДПС), що скріплюються гербовою печаткою і підписуються керівником органу ДПС.

Судом встановлено, що перевірка здійснювалась працівниками податкового органу на виконання затвердженого у встановленому порядку плану та на підставі направлень. Під час розгляду справи представником відповідача також надано суду копії направлень, які містять підпис працівника позивача про отримання одного примірника направлення, при цьому проставлення особистого підпису працівником позивача на перших примирниках направлень позивачем не оспорюється.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджено, що перевіряючі до початку проведення перевірки зробили відмітку про її проведення в журналі реєстрації перевірок позивача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений фактичний допуск перевіряючих до проведення перевірки та складення акту перевірки.

Суд зазначає, що пунктами 3.7 та 3.8 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків за результатами проведеної перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів та ліцензій посадовими особами органу ДПС складається акт за формою, встановленою ДПА України. Акт перевірки складається на бланку органу ДПС, за рішенням якого було призначено і проведено перевірку, та реєструється у цьому органі ДПС.

Суд зазначає, що акт перевірки від 05.11.2009 року було складено на бланку ДПА в АР Крим, працівники якої проводили перевірку; після проведення перевірки акт було передано до ДПІ у м. Сімферополі та зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується копією акту, що надана представником відповідача під час розгляду справи (а.с.41-42). При цьому матеріалами справи підтверджено, що працівники податкового органу були допущені працівником позивача до перевірки, надали йому на підтвердження своїх повноважень направлення на проведення перевірки.

Таким чином, на підставі наданих позивачем та відповідачем під час розгляду справи документів суд приходить до висновку, що працівниками податкового органу, що проводили вказану перевірку, були виконані всі вимоги Закону про РРО та Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків. Матеріалами справи підтверджено надання позивачу належним чином оформлених направлень на проведення перевірки, вручення других примірників направлень працівнику позивача, складення акту перевірки, що свідчить не тільки про допуск позивачем до проведення перевірки, але й про її проведення належним чином.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про порушення перевіряючими під час проведення перевірки вимог Закону про РРО.

Крім того, суд не приймає до уваги заперечення позивача стосовно недотримання під час проведення перевірки та оформлення акту перевірки вимог ст.11-1, 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, оскільки наведеними позивачем нормами врегульовано порядок проведення перевірок фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, тоді як проведена перевірка є перевіркою за дотриманням позивачем діючого законодавства під час здійснення розрахункових операцій.

Крім того, суд також не приймає до уваги доводи позивача про невідповідність проведеної перевірки вимогам ст.ст.11-1 та 11-2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” з огляду на те, що надання позивачу перед початком проведення перевірки наказу про її проведення та направлень на перевірку є умовою для проведення планової або позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, що передбачає перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), тоді як фінансові санкції за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій не є податком або збором.

У даному випадку проведена саме планова перевірка по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового і безготівкового обігу позивача. Вказана перевірка проведена відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Частиною 1 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Оскільки в даному випадку була проведена планова перевірка в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що не є перевіркою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), то доводи позивача про порушення податковим органом порядку проведення перевірки не ґрунтуються на приписах законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок.

Під час судового засідання, яке відбулось 26 лютого 2010 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст.163 КАСУ постанову у повному обсязі складено 03 березня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0022852303 від 13.11.2009 року, прийняте стосовно Приватного підприємства «Кабардаха».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Кабардаха» (код ЄДРПОУ 25124832; 95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Внешня, буд.2) судовий збір в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                         Кудряшова А.М.