Рішення № 87584360, 13.02.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 р. Справа№200/13727/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради по не виплаті допомоги при народженні дитини з дати її припинення; зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини та виплатити заборгованість з дати її припинення. Крім цього позивач просить суд звернути до негайного виконання судове рішення у межах суми стягнення за один місяць, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

В обґрунтування позову зазначає, що є батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуває на обліку Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради , як отримувач державної допомоги при народженні дитини. Відповідачем без пояснення причин припинено виплату держаної допомоги при народженні дитини. Вважає такі дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради протиправними та такими, що порушує його права та права його дитини, на підставі викладеного звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду від 16 грудня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, зазначено, що розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України щодо соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджений постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 “Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”. Відповідно до вказаного Порядку (пункт 4) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються за місцем їх фактичного проживання/перебування. незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги.

В 2015 році впроваджено механізм автоматичної звірки з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб.

За даними особових рахунків одержувачів допомог, з кодами видів допомог з усіма причинами зняття з обліку, в яких є особливість «Переселенець з Донецької області», проводиться звірка з Єдиною інформаційною базою даних переміщених осіб.

Якщо довідка в Єдиній інформаційній базі даних переміщених осіб відсутня, або закрита, прописується код особливості «93»(переселенець не зареєстрований), такі особові рахунки не підлягають нарахуванню в поточному місяці та потрапляють в список «Сумнівних особових рахунків» з ознакою «не нараховано».

При нарахуванні основного періоду грудня 2017 особовий рахунок ОСОБА_1 потрапив у список «Сумнівних особових рахунків» з ознакою «не нараховано». Виплата допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 було автоматично припинено з грудня 2017 року.

Згідно з даними Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік внутрішньо переміщених осіб та єдиної Wеb-орієнтованої інформаційної технології формування сегменту «Облік ВПО» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його діти на обліку, як внутрішньо переміщені особи не перебували і не перебувають.

На адресу ОСОБА_3 було направлено лист-виклик за №4073-1, з метою отримання від нього пояснень з приводу надання ним до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини документу сумнівного характеру, а саме довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з внесеними до неї відомостями, які відсутні в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

Для надання відповідних пояснень чи з`ясування причин припинення виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 до департаменту соціального захисту населення не звертався.

При проведенні інвентаризації особових справ та рахунків рахунків отримувачів всіх видів допомог та компенсацій рішенням департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 07.02.2019 особовий рахунок отримувача державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 був знятий з обліку. Крім цього відповідач зазначає про пропуск позивачем звернення до суду встановленого ст. 122 КАС України.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеними особами про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 15 січня 2016 року № 1412026422. Дані обставини підтверджені матеріалами справи.

30.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до уповноваженого управління з питань соціального захисту населення з питання призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Для призначення допомоги надав необхідні документи, передбачені ст. 11 ЗУ “Про державну допомогу сім`ям з дітьми”. Також надав довідку від 15.01.2016 №1412026422 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану на його ім`я, до якої були внесені відомості про його дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4

За відомостями зазначеної довідки, зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2

Рішенням Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 11жовтня 2016 року позивачу поновлено виплату допомогу при народженні дитини з 01.10.2014 року до 31.01.2020 у розмірі 1576,67 щомісячно.

Згідно пояснень відповідача, щодо підстав припинення виплати допомоги з грудня 2017 року особовий рахунок ОСОБА_1 потрапив у список «Сумнівних особових рахунків» з ознакою «не нараховано». Виплата допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 було автоматично припинено з грудня 2017 року. Згідно з даними Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік внутрішньо переміщених осіб та єдиної WеЬ-орієнтованої інформаційної технології формування сегменту «Облік ВПО» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його діти на обліку, як внутрішньо переміщені особи не перебували і не перебувають.

07.02.2019 року відповідачем прийнято рішення про зняття з обліку особового рахунку позивача оскільки згідно бази ВПО не є внутрішньо переміщеною особою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати допомоги при народженні дитини врегульовані Законом України від 21.11.1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” (далі – Закон № 2811).

Відповідно до преамбули Закону № 2811 цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Статтею 1 Закону № 2811 визначено, що громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 3 вказаного закону, відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону №2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Частиною 9 статті 11 Закону №2811 передбачено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Вперше, відповідач, як підставу для припинення виплати позивачу допомоги, зазначив не підтвердження фактичного місця проживання позивача.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші обставини” для припинення виплати допомоги при народженні дитини повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення виплати допомоги при народженні дитини на виконання приписів постанов Кабінету Міністрів України та на результати звірки з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи, втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд зазначає, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.

Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що з урахуванням правової позиції, викладеної судом вище та у зв`язку з тим, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Водночас, відповідно до статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправними дій Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати позивачу державної допомоги при народженні дитини з грудня 2017 року; скасування рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 07.02.2019 року про зняття з обліку особового рахунку позивача та зобов`язання Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити нарахування та виплату державної допомоги при народженні дитини з грудня 2017 року та сплатити заборгованість яка виникла з моменту припинення виплат.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255,258, 262, 293, 295 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 70, ЄДРПОУ 41336065) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини з грудня 2017 року.

Скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 07.02.2019 року про зняття з обліку особового рахунку ОСОБА_1 .

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 та сплатити заборгованість з державної допомоги при народженні дитини за період з грудня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, буд. 26) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2020 року.

Суддя І.В. Буряк