Рішення № 87583627, 13.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 лютого 2020 р. Справа № 120/4257/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

17.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що в жовтні 2019 року звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, за кадастровим номером: 0523981400:03:000:0239, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Наказом №2-23441/15-19-СГ від 03.12.2019 року відповідач відмовив позивачу у наданні такого дозволу. Мотивуючи відмову зазначив, що бажана позивачем земельна ділянка є включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.

На думку позивача, наказ №2-23441/15-19-СГ від 03.12.2019 року прийнято з порушенням вимог ст. 242 КАС України та ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 03.12.2019 року №2-23441/15-19-СГ, який виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, із урахуванням правової оцінки наданої судом в судовому рішенні.

Ухвалою суду від 06.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.10.2019 року на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №59 від 07.06.2018 року, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності внесено до переліку земельних ділянок, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах згідно додатку.

Згідно додатку до наказу №59 від 07.06.2018 року під порядковим номером 16 зазначено частину бажаної позивачем земельної ділянки на території Вербівської сільської ради, площею 2,6614 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим зонуванням №0523981400:03:000:0239.

Вказали, що включення у передбаченому законодавством порядку спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, виключає можливість відчуження цієї земельної ділянки її розпорядником (відповідачем) до завершення торгів.

На підтвердження факту включення бажаної позивачем земельної ділянки до вказаного переліку, відповідачем надано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №59 від 07.06.2018 року та додаток до наказу.

Враховуючи вищевикладене, просили в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

31.10.2019 року позивач звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за кадастровим номером: 0523981400:03:000:0239 для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована за межами села Вербова Томашпільського район Вінницької області.

До клопотання позивачем додано викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області наказом №2-23441/15-19-СГ від 03.12.2019 року відмовило позивачу у наданні такого дозволу. Обґрунтовуючи відмову зазначили, що бажана позивачем земельна ділянка входить до масиву, який є включеним до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ст.134 Земельного кодексу України обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах): земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.1,2 та 3 ст.136 Земельного кодексу України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Аналіз приписів статті 136 Земельного кодексу України свідчить про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

В той же час, із наданих відповідачем доказів судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.06.2018 року №59 до переліку земельних ділянок, право оренди на які можуть бути реалізовано на земельних торгах згідно додатку, включено бажану позивачем земельну ділянку за кадастровим номером: 0523981400:03:000:0239.

Таким чином, враховуючи те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.06.2018 року №59 включає бажану земельну ділянку щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, в силу приписів частини третьої статті 136 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була застосована Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року у справі №815/3059/17(провадження №К/9901/1001/17).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Разом з тим, суд зазначає, що дана відмова не позбавляє позивача можливості набуття права на іншу вільну земельну ділянку державної власності у порядку визначеному ст.116, 118 Земельного кодексу України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстави для відшкодування витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд.63, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення у повному обсязі виготовлено 13.02.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович