Рішення № 87576558, 27.01.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8426/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді – Мисько Х.М..,

при секретарі – Волошин Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (адреса: 79019, м. Львів, пр. Чорновола, буд.39; код ЄДРПОУ: 35009232) про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення коштів.

В обгрунтовання заявленого позову покликається на те, що на розгляді у Галицького районного суду м. Львова перебувала кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1,3 ст. 197-1 КК України. Вироком суду від 24 листопада 2015 року його визнано винним та звільнено від кримінальної відповідальності за злочин у зв`язку із закінченням строків давності. На вказаний вирок було подано апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2017 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а вирок першої інстанції без змін. В подальшому було подано касаційну скаргу, за наслідками якої Верховним судом 12 вересня 2018 року його касаційну скаргу задоволено, вирок Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2015 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30.06.2017 скасовано, а справу скеровано на нове розслідування. Оскільки розгляд касаційної скарги проходив довго, відповідачем було стягнуто з нього витрати за проведення експертизи у кримінальній справі, а саме 470,76грн., 47,07 грн. виконавчого збору та 169,90 грн. витрати виконавчого провадження. Вважає, що оскільки вирок у кримінальній справі скасований, то стягнення які були здійсненні виконавчою службою підлягають поверненню.

Ухвалою суду від 04 листопада 2019 року у справі відкрито провадження та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не прибув, подав письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав, просив задоволити з мотивів наведених у ньому.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений. Відповідачу надіслана судова повістка за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи. Відзиву на позовну заяву, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача до суду не надходило.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Тому згідно з ст. 223 ЦПК України суд вважає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається зі змісту ст. 51, 175 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Звертаючись до суду із позовом про в стягнення коштів, позивач визначив як відповідача Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Разом із цим, Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області є неналежний відповідач, у нього відсутня належна цивільна процесуальна правоздатність. Оскільки, механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Державної виконавчої служби України (протиправність дій, бездіяльності посадових осіб якого доводиться позивачем) та орган Казначейської служби (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

При цьому, позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача не заявлялось.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що Галицький відділ державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 23, 48, 51, 81, 175, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення коштів – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.01.2020 року.

Суддя Х.М. Мисько