Рішення № 87574872, 06.02.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/7793/19

Провадження № 2/265/425/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

06 лютого 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Міхєєвої І.М.

за участю секретаря Красноухова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 21.04.2016 року у розмірі 26027,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21.04.2016 року з відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13540 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг та тарифів банку викладених на банківському сайті. У порушення ст.ст. 526,527,530 ЦК України та умов договору відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 15.07.2019 має заборгованість в загальній сумі 26027,43 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 16370,82 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 7107,32 грн.; заборгованості за відсотками 833,70 грн.; штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500 грн. - фіксована частина та 1215,59 грн. - процентна складова. Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 26027,43 грн., судовий збір в сумі 1921 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в письмовій заяві на адресу суду просив розглянути справу без виклику сторін, не заперечує проти винесення заочного рішення у справі.

Відповідач у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомлено.

На підставі ст. 247 ч.2 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін без фіксування судового засідання звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи в їхній сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов АТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка 21.04.2016 року підписана сторонами, а також Умов та правил надання банківських послуг, та «Тарифів банку», які викладені на банківському сайті: www. privatbank.ua, між відповідачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит на суму 13540 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

На підтвердження заявлених вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано ксерокопія першої сторінки анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна Голд»; Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.(а.с.8-26).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15.07.2019 року становить - 26027,43 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту 16370,82 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 7107,32 грн.; заборгованості за відсотками 833,70 грн.; штрафів відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500 грн. - фіксована частина та 1215,59 грн. - процентна складова. (а.с.7).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору, банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, на які посилається позивач та які містяться в матеріалах справи, у підрозділі Преамбула зазначено, що нижченаведені умови є новою редакцією підрозділу Умов та Правил надання банківських послуг та починають діяти для Клієнта по чинним кредитам з моменту направлення ним повідомлення про зміну умов договору в порядку та на умовах, визначених законом України «Про споживче кредитування» та цим Умовам та правилам. (а.с.23 зворот).

При цьому долучений до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить посилання на банківський сайт, за допомогою якого можливо б було встановити актуальність вказаних умов на день підписання сторонами анкети-заяви. Не містять зазначені умови і дати та підпису відповідача ОСОБА_1 (а.с.10 -26).

В той же час, відповідно до п. 2.1.1.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг, які були актуальні станом на дату підписання сторонами анкети-зави та розміщених на банківському сайті https://privatbank.ua/terms, (PB_ukr_july_august2016.pdf ), Для надання послуг Банк видає Клієнту Картку, її вид визначений у Пам`ятці Клієнта / Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якого Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення Договору є дата отримання Карти, зазначена в Заяві. Договір укладається терміном на п`ять років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не відмовилася від договору, він продовжується на такий же термін.

Отже, невід`ємною частиною укладання кредитного договору, згідно Умов та Правил є Пам`ятка клієнта, Довідка про умови кредитування і Заява про видачу кредиту. Проте такі документи в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з першої сторінки копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 21.04.2016 року, остання не містить даних про предмет договору, а саме які саме банківські послуги надавалися банком відповідачу. Стверджуючи про укладення з відповідачем кредитного договору, банк не надав суду дані про узгоджену між сторонами суму кредиту, дані про видачу кредитної картки, її виду, номеру та строку дії, інформацію про бажання клієнта отримати відповідну картку, не зазначена в ній і процентна ставка за користування кредитом.

Відсутні у анкеті-заяві, також й умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Таким чином, будь-які належні та допустимі докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 13540 гривень та користування ним кредитними коштами матеріали справи не містять.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів і не відповідає вимогам, які висуваються до бухгалтерських документів у п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30.12.1998 року щодо належних відомостей і даних про дату, місце і час складання первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківських операцій та правильність її оформлення; посади, прізвища та підписи осіб, які складали виписку.

Тому вказаний розрахунок у розумінні ст.ст. 77,79,80 ЦПК України не є належними, допустимими і достатніми для підтвердження підстав заявленого позову.

Будь яких доказів, про укладення між сторонами кредитного договору 21.04.2016 року, окрім ксерокопії першої сторінки Анкети-заяви, яка містить виключно анкетні данні ОСОБА_1 , розрахунку заборгованості за кредитним договором; витягу з тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, суду першої інстанції не надано.

Наведене свідчить, що отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами в розмірі 13540 гривень на підставі анкети-заяви від 21.04.2016 року не підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, дослідивши зібрані у справі докази окремо й в їх сукупності, суд вважає, що жоден із наданих позивачем доказів не містить ні підтвердження факту надання кредитних коштів відповідачу (у готівковій або безготівковій формі), ні факту видачі відповідачу відповідного платіжно-кредитного інструменту (платіжної картки), ні наявності заборгованості по них.

Доказів про ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та правилами надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, суду не надано, і їх наявність в матеріалах справи, не має правового значення для правильного вирішення спору за встановлених судом обставин, в тому числі щодо відсутності доказів на підтвердження отримання позичальником указаної в позовній заяві кредитної картки та кредитних коштів в зазначеному в позові розмірі.

За приписами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин. Які мають значення для вирішення справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному стані, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому суд також звертає увагу на процесуальний обов`язок позивача вчасно надавати до суду першої інстанції належні і допустимі докази, що передбачено ст. 83 ЦПК України. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, ч. 4 ст. 83 ЦПК України.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, ч. 8 ст. 83 ЦПК України.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог і стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Отже, в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд керувався правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року провадження № 6-16цс15 та Верховного Суду від 03 липня 2019 року справа № 342/180/17 та в Постанові Донецького апеляційного суду по справі 265/2893/19.

Керуючись 16, 525, 526, 530, 610, 611, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4,6,10,12,13,81-83,141,247,263-264,268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» , юридична адреса: м.Київ, вул..Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_1 , МФО 305299.

Відповідач: ОСОБА_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 .

Суддя: І. М. Міхєєва