Рішення № 87572951, 29.01.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8817/19

Провадження № 2/761/1007/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Притули Н.Г.

при секретарях: Савенко О.І., Осадчук М.І.,

за участі позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, -

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2019 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить стягнути з відповідача на її користь 3% річних в сумі 819 489,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 804 251,00 грн.

Вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27.04.2016 року (справа №757/2129/14-ц) стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за Ѕ частину у спільному майні, що складає 11 153 421,02 грн. та судові витрати у розмірі 3 441,00 грн., а всього 11 156 862,02 грн.

Рішення набрало законної сили та під час примусового виконання рішення суду з відповідача було стягнуто 5 404,11 грн., та залишок невиконаного зобов`язання становить 11 151 457,91 грн.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.05.2017 року стягнуто з відповідача на користь позивача різницю вартості часток у розмірі 2 093 861,00 грн.

Рішення набрало законної сили та під час його примусового виконання борг відповідачем не сплачено, тому існує заборгованість в розмірі 2 093 861,00 грн.

Так як відповідач тривалий час не виконує рішення суду, на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України відповідач має сплатити на користь позивача 3% річних нарахованих на суму 11 156 862,00 грн. за період з 13.10.2016 року по 10.12.2018 року в сумі 722 598,00 грн. та інфляційні за цей же період в сумі 3 426 794,21 грн.

Крім того, 3% річних, нарахованих на суму 2 093 861,00 грн. за період з 26.05.2017 року по 10.12.2018 року в сумі 96 891,00 грн. та інфляційні за вказаний період в сумі 377 457,22 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог на тій підставі, що позивач не звертався до відповідача із вимогою про сплату 3% річних та інфляційних втрат, а тому відсутнє порушене право позивача. Наведені позивачем розрахунки здійснено з помилками. Крім того позивачем не зазначено що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2017 року виконання рішення у справі №757/2129/14 було зупинено та поновлено лише постановою Верховного суду від 06.06.2018 року, а тому у відповідача був відсутній обов`язок по виконанню судового рішення, а тому і відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27.04.2016 року (з врахуванням виправленої описки ухвалою суду від 01.07.2016 року) (справа №757/2129/14-ц) поділене спільне майно подружжя та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за Ѕ частку у спільному майні, що складає 11 153 421,02 грн. та судові витрати в сумі 3 441,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 12.10.2016 року рішення Печерського районного суду м.Києва залишено без змін.

З листа відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби від 22.02.2019 року №2697 вбачається, що виконавчий лист на примусове виконання зазначеного вище рішення суду перебуває на виконанні з 27.12.2016 року (ВП №53196402) та в ході виконання рішення суду 10.10.2018 року на депозитний рахунок Відділу державним виконавцем примусово списано з рахунків боржника кошти в сумі 6 933,62 грн., стягувачу перераховано кошти в сумі 5 404,11 грн. платіжним дорученням №2178 від 11.12.2018 року. Станом на 22.02.2019 року залишок невиконаного боржником зобов`язання становить 11 151 457,91 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25.05.2017 року в порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 різницю вартості часток у розмірі 2 093 861,00 грн. та судові витрати у розмірі 9 597,80 грн.

Так як рішення набрало законної сили, на його виконання видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного Територіального управління юстиції у місті Києві та розпочато виконавче провадження №58019897.

З листа Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного Територіального управління юстиції у місті Києві від 27.02.2019 року вбачається, що станом на 27.02.2019 року заборгованість за виконавчим листом становить 2 093 861,00 грн.

Відповідно до вимог ст.124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб, громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Грошові зобов`язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п`ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

Згідно з цією нормою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов`язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.11.2011 року від 04.11.2011 року, від 30.03.2016 року, від 06.07.2016 року № 6-1946 цс 15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, відступаючи від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року справа № 6-2759цс15 та від 02 березня 2016 року справа № 6-2491цс15, дійшла висновку, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Як встановлено судом, відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджує рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року, яке набрало законної сили 12 жовтня 2016 року, про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за Ѕ частку у спільному майні, що складає 11 153 421,02 грн. та судові витрати в сумі 3 441,00 грн. та рішенням апеляційного суду Київської області від 25.05.2017 року за яким в порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 різницю вартості часток у розмірі 2 093 861,00 грн. та судові витрати у розмірі 9 597,80 грн.

З огляду на те, що ві дповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, так як грошове зобов`язання виникло між сторонами з факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Судом перевірено розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, складені позивачем та встановлено, що такі розрахунки за період з 26.05.2017 року по 10.12.2018 року нараховані на суму боргу 2 093 861,00 грн., а саме: 3% річних - 96 891,00 грн. є правильними. В той же час позивачем не вірно нараховане інфляційне збільшення боргу, яке за вказаний проміжок часу становить 345 742,38 грн. (сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 1,165).

Перевіряючи розрахунки позивача на суму заборгованості 11 156 862,00 грн. варто зауважити, що представником позивача не взято до уваги сплачену суму за виконавчим листом - 5 404,11 грн., яка надійшла на рахунок виконавчої служби 10.10.2018 року, а також суд вважає, що в період нарахування штрафних санкцій не може бути враховано час протягом якого було зупинено виконання рішення суду, а тому розрахунок виглядає наступним чином:

на суму заборгованості 11 156 862,00 грн. за період з 13.10.2016 року по 02.04.2017 року (день який передує зупиненню виконання рішення суду) - 3% річних становить 157 724,41 грн. (172 дні прострочки); інфляційне збільшення за вказаний період становить 1 089 142,86 грн. (сукупний індекс інфляції становить 1,098)

на суму заборгованості 11 156 862,00 грн. за період з 07.06.2018 року (наступний день після прийняття постанови Верховного суду про поновлення виконання рішення суду) по 09.10.2019 року (день який передує зарахуванню на рахунок ДВС суми 5 404,11 грн.) - 3% річних становить 114 625,29 грн. (125 днів прострочки); інфляційне збільшення за вказаний період становить 132 398,48 грн. (сукупний індекс інфляції становить 1,012)

на суму заборгованості 11 151 457,89 грн. (за мінусом суми 5 404,11 грн.) за період з 10.10.2018 року по 10.12.2018 року - 3% річних становить 56 826,61 грн. (62 дні прострочки); інфляційне збільшення за вказаний період становить 348 349,24 грн. (сукупний індекс інфляції становить 1,031)

А всього за вказаний період 3% річних становить - 329 176,31 грн. (157 724,41 грн. + 114 625,29 грн. + 56 826,61 грн.), інфляційне збільшення становить - 1 569 890,58 грн. (1 089 142,86 грн. + 132 398,48 грн. + 348 349,24 грн.)

А всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні в сумі 1 915 632 (один мільйон дев`ятсот п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять дві) гривни 96 копійок (1 569 890,58 грн. + 345 742,38 грн.), 3% річних в сумі 426 067 (чотириста двадцять шість тисяч шістдесят сім) гривень 31 копійку (329 176,31 грн. + 96 891,00 грн.)

Крім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 7, 12, 13, 76-81, 128, 133, 141, 174, 178, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 інфляційні в сумі 1 915 632 (один мільйон дев`ятсот п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять дві) гривни 96 копійок, 3% річних в сумі 426 067 (чотириста двадцять шість тисяч шістдесят сім) гривень 31 копійку та 9 605,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 лютого 2020 року

Суддя: Н.Г.Притула