Рішення № 87572661, 05.02.2020, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/16369/19

пр. № 2/759/1194/20

05 лютого 2020 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретарів судового засідання - Горло Н.М., Волошина А.О.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Гончаренка С.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКРОУ КАПІТАЛ" про припинення зобов`язань за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 09.09.2019 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКРОУ КАПІТАЛ" про визнання договору кредиту та договору іпотеки припиненими, обґрунтовуючи вимоги тим, що 24.07.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСКРОУ КАПІТАЛ" надіслало йому вимогу про сплату боргу по кредитному договору, укладеному між ним та АТ «Дельта Банк». Вважаючи такі дії ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» незаконними, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просить суд визнати припиненими зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами у зв`язку з пропущенням позивачем строків позовної давності та невідповідністю розрахунків позивача дійсним обставинам, а також дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою суду від 10.09.2019 р. позовну заяву залишено без руху та надано строк усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказу сплати судового збору у спосіб подання відповідної заяви та долучення оригіналу квитанції, та копій додатків до позовної заяви для відповідача зазначених в позовній заяві через канцелярію суду, або направити засобами поштового зв`язку протягом визначеного строку (а.с.37-38).

20.09.2019 року позивач усунув недоліки, зазначені в ухвалі суду від 10.09.2019 року, про що подав відповідну заяву через канцелярію суду.

Ухвалою суду від 23.09.2019 р. у справі відкрито провадження, яке постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження (а.с.43-44).

15 жовтня 2019 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.47-49).

Ухвалою від 20.11.2019р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду (а.с.75-76).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив обставини викладені в заяві.

Представник відповідача не визнав позовні вимоги та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

30.08.2007р. між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк» був укладений кредитний договір. Того ж дня, 30.08.2007р. між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк» був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до умов даного договору позивач отримав кредит, який зобов`язувався повернути у передбачений договором строк та сплатити відсотки за його користування (а.с.15-26).

Позивач у позовній заяві визнає, що не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» укладено договори №1548/К купівлі-продажу прав вимоги та договір відступлення прав вимоги від 09.07.2019р. за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки (а.с.9-14). Дана обставина позивачем не заперечується.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк/термін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1049 ЦК України зобов`язує позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 вказаної статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу щодо позики.

Позивач у позовній заяві доводить, що строк виконання зобов`язань щодо повернення ним кредиту згідно з кредитним договором наступив з 05.10.2015р., тобто з моменту коли він перестав сплачувати чергові платежі за кредитом. Вважає, що позовна давність за даною вимогою минула 05.10.2018р. в порядку ст.257 Цивільного кодексу України.

З цього приводу суд констатує наступне. З наявних у справі доказів вбачається, що кредитний договір укладений 30.08.2007р. строком до 30.08.2017р.

В пункті 10.5 кредитного довогору зазначено, що даний договір діє з дня його підписання і до повного виконання зобов`язань за даним договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В частині першій статті 575 Цивільного кодексу України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язань визначені в статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.

Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання, іпотека не припинається, якщо основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, є невиконаним.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статті 599 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 3 та частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Строк дії Іпотечного договору не закінчується та іпотека не припиняється у разі невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором з повернення кредитної заборгованості, прийнятої боржником за договорами переведення боргу, оскільки це зобов`язання є основне і було забезпечене іпотечним договором.

Крім того, частиною третьою статті 1049 вказаного Кодексу передбачено, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Враховуючи, що кредитний договір та договір іпотеки не припинили своєї дії, як і не припинилась і сама іпотека, оскільки Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності для звернення до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки.

Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висвітленою в постановах від 13.03.2018 у справі №910/8698/17 та від 17.01.2018 у справі №910/27064/15.

Вимоги позивача також ґрунтуються на тому, що в зв`язку з дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» неправомірно надіслано на адресу позивача вимогу про усунення порушення (іпотечне повідомлення) з попередженням про звернення стягнення на іпотечне майно в порядку ст.ст. 37-38 Закону України «Про іпотеку».

Водночас суд констатує, що згідно п.1 Закону про мораторій протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

У частинах першій - третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Зі змісту наявного у справі договору іпотеки вбачається, що задоволення вимог може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Зі змісту даного договору іпотеки у ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ», як нового кредитора та іпотекодержателя виникло право вимагати повернення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору, укладеного між позивачем та банком.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас даний Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодатевця без згоди останнього на таке відчуження.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 ., не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Дане підтверджується правовою позицією Верховного Суду, висловленою у Постанові №802/1340/18а від 20.11.2019р.

Суд також констатує, що передбачений законом мораторій не поширюється на направлення вимоги кредитора про виконання основного зобов`язання боржником.

Стосовно доводів позивача про те, що вимога ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ» на адресу Позивача надіслана з пропущеним строком позовної давності суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вимога ТОВ «ЕСКРОУ КАПІТАЛ», яка надіслана на адресу позивача не може вважатись зверненням до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відтак положення про позовну давність на таку вимогу товариства не поширюються.

Крім того, за правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Отже, Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням, цей Закон не передбачає.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Дане підтверджується висновком Верховного Суду зробленим у справі №921/247/17-г/16 від 04.04.2018.

Крім того, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання припиненим зобов`язання в зв`язку з невідповідністю грошових розрахунків товариства дійсності є недоведеними. Позивач не надав жодного доказу у підтвердження своєї позиції з цього приводу, що в силу 81 ЦПК України, є його обов`язком. Відтак, суд вважає дані доводи недоведеними.

Згідно ст.593 ЦК України право застави припиняється у разі 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

В свою чергу за ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її ; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Отже, вимоги позивача не є обґрунтованими та не підтверджуються доказами по справі, а тому не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову за необґрунтованістю, суд, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладає судові витрати на позивача, тому позовні вимоги у частині стягнення з відповідача сплаченого судового збору задоволенню також не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 1054, 1055, 1056-17 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСКРОУ КАПІТАЛ" про припинення зобов`язань за кредитним договором, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 13.02.2020 року.

Зазначити дані позивача: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає в АДРЕСА_2 ;

Зазначити дані відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСКРОУ КАПІТАЛ", код ЄДРПОУ 42136722, місцезнаходження: 03062, м.Київ, пр-т Перемоги, 65 офіс 459-Г.

Суддя Бабич Н.Д. .