Рішення № 87556934, 04.02.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/3263/16-ц

Провадження № 2/0182/392/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.02.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

24 січня 2006 року між ПАТ Комерційний Банк «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, згідно з умовами якого, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

У порушення ст.ст. 526,527,530,1054 ЦК України та умов Договору відповідач зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконав, станом на 28 лютого 2015 року заборгованість відповідача за Договором склала 13 726 грн. 90 коп., яка складається з наступного:

- 2 298,44 грн. - заборгованість за кредитом ;

- 11 428,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Від цієї суми позивачем віднімається сума у розмірі 3 043,21 грн., яка була задоволена за судовим наказом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2008 року та стягнута з відповідача на користь позивача, різниця становить 10 683,69 грн.

А також штрафи відповідно п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 534,18 грн. - штраф (процентна складова).

Отже заборгованість до стягнення становить 11 717,87 грн.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 11 717,87 грн. та понесені ним судові витрати у розмірі 243,60 грн.

Ухвалою суду від 03 липня 2015 року вказану позовну заяву прийнято до свого провадження та призначено до розгляду (а.с. 35).

Ухвалою суду від 07 жовтня 2015 року вказану справу направлено за підсудністю до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 47).

07 лютого 2017 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 , надійшли заперечення на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності (а.с. 60-61), згідно яких відповідач та його представник з позовними вимогами не погоджуються і вважають, що слід відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з наступних підстав.

24 січня 2006 року ОСОБА_1 отримав платіжну картку ПАТ КБ «ПриватБанк», на якій було встановлено кредитний ліміт. Відповідно наданого розрахунку заборгованості 11 липня 2007 року ним було сплачено 1 356 грн. на погашення на той час існуючої заборгованості у розмірі 1 230, 09 грн. та сплачені відсотки у сумі 60,28 грн.

15 липня 2007 року йому, згідно наданого розрахунку нараховують суму у розмірі 189,93 грн., та потім 16 липня 2007 суму у розмірі 2 146,93 грн.

На суму заборгованості у розмірі 2 146,93 грн. у подальшому Банком здійснено нарахування відсотків за прострочення повернення даної суми грошових коштів.

У подальшому оплати від нього не надходили. У довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карти клієнта ОСОБА_1 від 30 січня 2006 року зазначено строк дії кредитної картки 01/09, тому вважає, що строк, передбачений ст. 257 ЦК України позивачем при зверненні до суду з цим позовом 09 квітня 2015 року пропущений.

Крім того, посилався, що 17 вересня 2008 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено судовий наказ про стягнення з нього заборгованості за договором б/н від 24 січня 2006 року, тобто скористався правом щодо звернення до суду в межах строку позовної давності, що свідчить про обізнаність позивача про порушення свого права та необхідність звернутися до суду за його захистом.

Враховуючи викладене, просить суд застосувати позовну давність до вказаного позову та відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення боргу.

В матеріалах справи наявні пояснення представника позивача Жовтяк О.В. від 20 лютого 2017 року (а.с. 69-73), згідно яких остання просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, адже строк дії картки до 01/13 року, тобто до 31 січня 2013 року, а позивач звернувся до суду у квітні 2015 року, тобто в межах строків. До пояснень додано довідку про те, що ОСОБА_1 за договором б/н від 24 січня 2006 року було надано кредитну картку № НОМЕР_1 з датою відкриття 31 січня 2006 року, терміном дії 01/13 (а.с. 74).

В матеріалах справи наявні додаткові заперечення представника позивача ОСОБА_2 на позовну заяву з додатками, що надійшли 11 грудня 2017 року (а.с. 85).

Також наявні додаткові пояснення представника позивача Жовтяк О.В. , що надійшли на адресу суду 04 січня 2018 року (а.с. 104-105), в яких зазначено, що 28 вересня 2010 року відповідач звертався до Банку з заявою про перевипуск картки, тобто надання нової картки з новим строком дії. На підтвердження перевипуску картки представником позивача до пояснень додано фото клієнта з паспортом та копією паспорта, завіреною 28 вересня 2010 року (а.с.106-107).

Крім того, у матеріалах справи наявні додаткові заперечення на письмові пояснення позивача (а.с. 115), що надійшли від представника відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 24 вересня 2019 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до свого провадження.

Ухвала суду від 24 вересня 2019 року була надіслана сторонам у справі.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, надала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає у повному обсязі. (а.с. 132).

Представник відповідача ОСОБА_2 також надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. (а.с. 122).

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 24 січня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач посилався, що кредитний договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.

Згідно вказаної заяви відповідачу було надано кредитну картку універсальна с сумою кредитного ліміту 2 300,00 грн., зі строком дії, що відповідає строку дії картки, з порядком погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 10 на звороті).

До позову представником позивача було додано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 (картрахунок НОМЕР_1 від 30 січня 2006) містить інформацію про те, що 30 січня 2006 року здійснено старт карткового рахунку, договір SAMDN22000005518461, відповідач отримав картрахунок НОМЕР_1; 07 лютого 2006 року відбулося встановлення кредитного ліміту у розмірі 2300,00 грн.; 24 грудня 2008 року відбулося збільшення кредитного ліміту, встановлено кредитний ліміт у розмірі 3800,00 грн.; 10 січня 2009 року відбулося зниження кредитного ліміту, встановлено кредитний ліміт у розмірі 2300,00 грн. та 24 січня 2009 року відбулося останнє встановлення кредитного ліміту, встановлено кредитний ліміт у розмірі 2300,00 грн (а.с. 9). Також згідно вказаної довідки строк дії кредитної картки 01/09.

Також представником позивача в обґрунтування позовних вимог додано розрахунок заборгованості станом на 28 лютого 2015 року, згідно якого станом на 28 лютого 2015 року заборгованість відповідача за Договором склала 13 726 грн. 90 коп., яка складається з наступного: 2 298,44 грн. - заборгованість за кредитом; 11 428,46 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Цю суму заборгованості позивачем зменшено на суму 3 043,21 грн., яка була задоволена за судовим наказом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2008 року з відповідача на користь позивача, різниця становить 10 683,69 грн.

А також штрафи відповідно п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 534,18 грн. - штраф (процентна складова).

Тобто сума до стягнення за розрахунками позивача становить 11 717,87 грн.

Згідно копії судового наказу, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 17.09.2008 року по цивільній справ № 2н-2294/08, стягнуто з ОСОБА_1 на корить ЗАТ КБ «ПриватБанк» 3 043 грн. 21 коп. заборгованості за договором б/н від 24.01.2006 року, а також 25,50 грн витрат по сплаті судового збору, інформаційно-технічних послуг у сумі 15 грн., а всього 3 083 грн. 61 коп. (а.с. 5).

Статтями 526, 530, 610 ЦК України, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, щодо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за Кредитним договором від 24 січня 2006 року на загальну суму 11 717,54 грн., просив суд стягнути складові його повної вартості, зокрема, 10 683,69 заборгованості за кредитом та заборгованості про процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 534,18 грн. - штраф (процентна складова).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 24 січня 2006 року та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 9.12 згаданих Умов, та зазначено про автоматичне пролонгації дії договору на той же строк, якщо протягом вказаного строку одні зі сторін не проінформує іншу про припинення дії Договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті:https://privatbank.ua/terms/розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 24 січня 2006 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 09 квітня 2015 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, щонайбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для застосування до правовідносин сторін Умов та Правил банківських послуг.

Судом також встановлено, що у зв`язку зі зверненням Банку до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська суду у 2008 році з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості у розмірі 3 043,21 грн. у справі № 2н-2294/08 змінився строк виконання основного зобов`язання та припинилось право кредитора на нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, згідно наданих суду пояснень, представник позивача підтвердила, що вищевказаним наказом Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська суду було стягнуто з відповідача 3 043,20 грн., до цієї суми входило тіло кредиту та самі відсотки (а.с. 80).

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даному випадку позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2008 році звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 24 січня 2006 року.

Після вимоги щодо дострокового повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з відповідача тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та інших складових кредитного договору.

Виходячи із вищенаведеного, суд приходить до висновку, що при зверненні позивача з заявою про видачу судового наказу до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та за результатами розгляду заяви отримання відповідного судового наказу від 17.09.2008 року про стягнення з відповідача боргу у вигляді тіла кредиту та відсотків за користування ним, позивач втратив право на стягнення процентів за користування кредитом, визначених умовами кредитного договору, у такому випадку має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, однак позивач таких вимог не заявляв.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

В той же час відповідач по справі заявив про застосування позовної давності.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд виходить з наступного.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу.

Отже за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, черговими платежами впродовж строку кредитування, тому перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як на це посилається позивач.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

До матеріалів позову представником позивача було додано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування, з якої вбачається, що строк кредитної картки, наданої відповідачу становить 01/09 (а.с. 9).

Суд критично оцінює надану згодом представником позивача Довідку без дати та вихідного номеру, а також не завірену належним чином, згідно ч. 2 ст. 95 ЦПК України, оскільки вона суперечить змісту вищевказаної довідки щодо терміну дії кредитної картки, зазначає термін дії 01/13 без відповідних доказів та відомостей про перевипуск вказаної кредитної картки відповідача.

Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування, що додано було до позову, яка надає інформацію про строк кредитної картки, наданої відповідачу до 01/09 представником позивача спростовано не було.

Посилання представника позивача у подальшому про перевипуск кредитної картки відповідача 08.09.2010 року суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів цього матеріали справи не містять, а фото відповідача з паспортом не може буди достатнім доказом такого первипуску та судом не приймається.

Отже судом встановлено, що строк дії кредитної картки, наданої відповідачу становить 01/09, оплати по кредиту після 11 липня 2007 року відповідачем добровільно не здійснювалися.

Крім того, строк позовної давності переривався у зв`язку зі зверненням Банку до суду з завою про видачу судового наказу у 2008 році і саме з цього часу строк позовної давності почав перебіг заново. В той же час Банк звернувся до суду з даним позовом до відповідача 09 квітня 2015 року, тобто з пропуском строків позовної давності.

В той же час суд приходить до висновку, що підстави для застосування позовної давності не можуть бути застосовані, так як встановлено підстави для відмови в позові, що відповідає практиці Верховного Суду.

Відповідно до п.134 Постанови ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність,суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Отже, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приват Банк» слід відмовити у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, витрати по справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 207, 251, 253, 256-258, 261, 267, 525, 526, 610-612, 625, 629, 634, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 13.02.2020 року.

Суддя: О. В. Рунчева