Ухвала суду № 87555639, 12.02.2020, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/279/17

1-кп/171/88/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Семенової Н.М.

за участю секретаря судового засідання – Ровної Н.А.

прокурора - Свиридюк О.О.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Апостолове кримінальне провадження за №12013040410000281 від 04.02.2013 року, яке надійшло з Апостолівського відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровській області за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.175 КК України, суд-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Апостолівського районного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження № 12013040410000281 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.382, ч.1 ст.175 КК України.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого продовжувався, так ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2019 року строк запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено до 15 лютого 2020 року.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

До суду прокурором подано клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на термін 60 днів, яке підтримав в судовому засіданні, оскільки строк тримання під вартою закінчується, але на теперішній час судовий розгляд не завершено, ризики не зникли, обвинувачений тривалий час переховувався від органів досудового слідства, у зв`язку з чим постановою від 15.10.2014 року досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинене, а ОСОБА_1 було оголошено у розшук у зв`язку із ухиленням від кримінальної відповідальності, у період часу з 15.10.2014 року по 15.02.2017 року ОСОБА_1 знаходився у розшуку, більш м`який запобіжний захід не забезпечить запобігання вказаних ризиків.

Обвинувачений ОСОБА_1 , заперечував щодо задоволення даного клопотання прокурора, оскільки він вже тривалий час перебуває під вартою та максимальний термін покарання який йому загрожує він відбув.

Вислухавши учасників судового засідання, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 до 15 лютого 2020 року, суд вже враховував, що останній обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину. Також судом вказувалися такі ризики, як можливість переховування від суду, ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на достовірність показань свідків у кримінальному провадженні, ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Проте в подальшому обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою, посиланням на тяжкість злочину, суд вважає безпідставним. При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України», де зокрема зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Однак сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою.

Таким чином, суд робить висновок, що суворість покарання, яке може бути призначено за пред`явленим обвинуваченням, не може бути достатньою підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 . Крім того, у кримінальному провадженні вже допитані всі свідки та потерпілі, досліджені письмові матеріали справи.

Суд також вважає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, а тримання обвинувачених під вартою протягом розгляду кримінального провадження в суді не повинно свідчити про фактичне відбуття можливого покарання призначеного у майбутньому.

При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Відповідно до змісту ч.5 ст.199 КПК України, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

На теперішній час суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 має місце мешкання в АДРЕСА_1 , що можливо перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під домашнім арештом за вказаною адресою.

Під час судового розгляду суду не надано будь-яких доказів того, що ризики, які враховувалися під час попереднього продовження строку тримання під вартою, не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою. Окрім того суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 тривалий час знаходиться під вартою, а остаточне рішення по справі не винесено.

Відповідно до ч.2 ст.318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає, що для розгляду справи існує необхідність в застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу, який би був достатнім для забезпечення прибуття його за викликом до суду для участі у судовому розгляді і таким заходом забезпечення на сьогоднішній день з урахуванням вже досліджених доказів цілком обґрунтовано може бути цілодобовий домашній арешт.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

На думку суду, під час судового розгляду обвинуваченим доведено відсутність ризиків, якими раніше обґрунтовувалося прийняття рішення щодо продовження строків застосованого відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та можливість зміни відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, що забезпечить виконання останнім належної процесуальної поведінки.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

При цьому у відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України суд, під час дії запобіжного заходу, вважає необхідним покласти на ОСОБА_1 виконання наступних обов`язків: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) не відлучатися із міста Кривого Рогу без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.331, 369, 392 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань №3» на цілодобовий домашній арешт строком до 11 квітня 2020 року.

Заборонити ОСОБА_1 цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , окрім часу, необхідного для лікування в медичних закладах системах охорони здоров`я.

У відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_1 виконання наступних обов`язків: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) не відлучатися із міста Кривого Рогу без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 положення ч.5 ст.181 КПК України, згідно якої, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Контроль за виконанням цієї ухвали в частині зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 покласти на Саксаганський ВП Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області, якому направити копію цієї ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, а ОСОБА_1 підлягає звільненню з під варти в залі суду.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала в частині зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 оскарженню не підлягає.

Суддя: Семенова Н. М.