Рішення № 87555105, 13.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 лютого 2020 року справа №640/9195/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)прозобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії, встановивши розмір підвищення як інваліду війни ІІІ групи 200 відсотків мінімальної пенсії за віком

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку пенсії як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9195/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

У позовній заяві позивач також просив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження та про відмову у задоволенні відповідного клопотання.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 29 січня 2018 року.

За результатами розгляду звернення позивача від 10 квітня 2019 року відповідачем надано відповідь від 24 квітня 2019 року №87649/02/В-5894, у якій повідомлено, що згідно з пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05 жовтня 2005 року №2939-ІV, пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, починаючи з 01 січня 2006 року, підвищуються у розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншого чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 12- цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Стаття 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» установлює, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

При цьому, положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII, що передбачали підвищення пенсії інвалідам війни в розмірі 200 відсотків мінімальної пенсії за віком - інвалідам ІІІ групи, втратили свою чинність з 1 січня 2006 року, в зв`язку із внесенням змін до Закону.

Так, згідно з пунктом 28 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чинного на момент виникнення спірних відносин, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, станом на дату призначення позивачу пенсії та подальшого перерахунку пенсії були чинними положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які передбачали підвищення пенсії особам з інвалідністю III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щодо доводів позивача про недопустимість обмеження конституційного права позивача на відповідний життєвий рівень, суд зазначає наступне.

Статтями 21, 22 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини нерушимі. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути відмінені. При прийнятті нових законів або внесенні змін в існуючі Закони не допускається звуження змісту і об`єму існуючих прав і свобод.

З огляду на статтю 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом.

У своєму рішенні Конституційний суд України від 11 жовтня 2005 року роз`яснив, що Конституційним Судом України неодноразово розглядались проблеми, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, недопустимість обмеження конституційного права громадян на відповідний життєвий рівень і сформулював правову позицію, у відповідності з якою Конституція і закони України виділяють деякі категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту від держави. До таких відносяться громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними Законами. В рішеннях Конституційного Суду України визначено, що пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і невід`ємною частиною конституційного права.

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих; прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб та існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, «що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».

Проте, суд зазначає, що під час виходу позивача на пенсію державою було гарантовано належний рівень пенсійного забезпечення, зокрема, право на підвищення до пенсії як інваліду війни 3 групи в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому не вбачає звуження прав позивача у межах спріних правовідносин.

Таким чином, правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, встановивши розмір підвищення як інваліду війни ІІІ групи 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, відсутні, що вказує на безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).

Суддя В.А. Кузьменко