Рішення № 87555088, 12.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2020 року м. Київ № 640/21448/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С»

до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу від 01 листопада 2019 року

№ 1731,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «С.К.С» (далі по тексту - позивач, ТОВ «С.К.С») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управлінняДержавної податкової служби у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд скасувати наказ від 01 листопад 2019 року № 1731 про проведення фактичної перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 05.11.2019 на підставі наказу № 1731 від 01 листопада 2019 року посадовими особами відповідача здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «В-5» (п`ятий поверх) для проведення фактичної перевірки позивача. Під час ознайомлення з наказом позивачем було встановлено, що останній не відповідає вимогам податкового законодавства в частині призначення та проведення податкової перевірки, у зв`язку з чим наказ № 1731 від 01 листопада 2019 року підлягає скасуванню.

03 грудня 2019 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки процедуру щодо призначення перевірки посадовими особами контролюючого органу дотримано відповідно до вимог Податкового кодексу України. Також, відповідач зазначив, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій він просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

01 листопада 2019 року на підставі п.п. 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17, 191.1.18, 191.1.19, 191.1.20 п. 191.1 ст. 191, п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено наказ № 1731 від 01.11.2019 про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С» (код ЄДРПОУ 38591109) за адресою: м. Харків, в`їзд 2-й Вологодський, буд. 2, літ. «В-5» (п`ятий поверх), з 04.11.2019 тривалістю не більше10 діб.

Як вбачається зі змісту наказу, метою проведення перевірки є: здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» у сфері роздрібної та оптової торгівлі.

На підставі наказу ГУ ДПС у Харківській області від 01 листопада 2019 року № 1731 відповідачем 01 листопада 2019 року видано направлення на проведення перевірки № 327 ОСОБА_1 , № 328 ОСОБА_2

05 листопада 2019 року на підставі оскаржуваного наказу відповідачем здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , літ. «В-5» (п`ятий поверх) для проведення фактичної перевірки позивача.

Однак, позивачем відмовлено відповідачу у допуску до проведення фактичної перевірки, у зв`язку з тим, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам діючого податкового законодавства України. У зв`язку з відмовою позивача у допуску відповідача до проведення фактичної перевірки, останнім складено акт «Про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення фактичної перевірки ТОВ «С.К.С» від 05.11.2019.

Вважаючи оскаржуваний наказ від 01 листопада 2019 року № 1731 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, який, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпунктів п.п. 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17, 191.1.18, 191.1.19, 191.1.20 п. 191.1 ст. 191 Податкового кодексу України, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу:

здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;

здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

організовують роботу, пов`язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями і пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;

забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів.

забезпечують контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

Так, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктів 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись зазначеною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, підставою для призначення фактичної перевірки стали підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначеними підпунктами передбачено, такі підстави для її проведення, як:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Виходячи з аналізу вказаних норм, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення статей 75-81 Податкового кодексу України, суд зазначає, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абзаці 3 пункту 81.1 статті 81 цього Кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

На обґрунтування своїх тверджень, суб`єктом владних повноважень надано лист Державної податкової служби України № 4040/7/99-00-04-01-02-17 від 30.10.2019, з якого вбачається, що за наслідками аналізу наявної інформації щодо обсягів придбання та реалізації підакцизних товарів у оптових мережах встановлено, що TOB «С.К.С» (код 38591109) протягом 2019 року здійснювало закупівлю великих обсягів алкогольної продукції з метою подальшої її реалізації. Але, відповідно до поданої звітності, у суб`єкта господарювання станом на 01 жовтня 2019 року обліковуються значні обсяги алкогольної продукції (у тому числі пива). Крім цього, за наявною інформацією, суб`єктом господарювання надаються послуги по зберіганню алкогольних напоїв, які належать іншим підприємствам, діяльність яких пов`язана з оптовим продажом підакцизних товарів.

Однак, в оскаржуваному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, крім як на норми, що регулюють питання призначення перевірки, що не свідчить про наявність інформації, яка може слугувати підставою для його прийняття та необхідності здійснювати податковий контроль у формі фактичної перевірки.

Зі змісту наданого відповідачем до суду листа Державної податкової служби України № 4040/7/99-00-04-01-02-17 від 30 жовтня 2019 року не вбачається, що він містить інформацію, яка може слугувати підставою для прийняття наказу про проведення фактичної перевірки та необхідності здійснювати податковий контроль у формі фактичної перевірки.

У зв`язку з цим, з оскаржуваного наказу неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача, та чи дійсно в наявності була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 18 травня 2018 року у справі № 813/3977/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 820/4895/18 та від 05 березня 2019 року у справі № 820/4893/18.

Таким чином, ГУ ДПС у Харківській області не доведено наявність підстав, у контексті розуміння підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, для проведення фактичної перевірки позивача.

Зазначені обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням Податкового кодексу України щодо його змісту, що додатково свідчить про наявність підстав для його скасування.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов до висновку про непідтвердження відповідачем допустимими доказами факту наявності підстав для включення ТОВ «С.К.С» до переліку суб`єктів господарювання для проведення фактичних перевірок, і як наслідок, про протиправність оспорюваного наказу.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, згідно з вимогами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд наголошує, що встановлені Главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення.

Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 Податкового кодексу України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

Згідно абзацу 2 підпункту 5.4 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Згідно абзацом 3 підпункту 3.1 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

З огляду на викладене, в даній справі також підлягає застосуванню Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 справа № 1-6/2018, яким сформовано правову позицію щодо верховенства права: «Основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

У Доповіді «Верховенство права», яка схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини».

Вказане також узгоджується і з сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі»: «Суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (п. 73)».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у контролюючого органу підстав для проведення фактичної перевірки позивача.

Враховуючи викладене, наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 01 листопада 2019 року № 1731 не відповідає вимогам податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов ТОВ «С.К.С» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачена сума судового збору у розмірі 1 921,00 грн підлягає стягненню на корить позивача.

Керуючись вимогами статей 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 01 листопада 2019 року № 1731.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.К.С» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, 35, код ЄДРПОУ 38591109) сплачений судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова