Рішення № 87553958, 13.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 р. № 520/78/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.07.2019 за №4152;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 17.07.2019 року пенсію за віком ОСОБА_1 , врахувавши стаж роботи за період з 01.03.1983 р. по 01.08.1983 р., з 08.07.1987 р. по 26.11.1987 р., з 18.01.1988 р. по 23.09.1988 р., з 26.09.1988 р. по 20.01.1989 р., з 16.05.1991 р. по 17.08.1993 р., з 20.08.1993 р. по 20.07.1997 р., з 01.02.1989 р. по 30.04.1992 р., з 01.10.1992 р. по 31.12.1992 р., з 01.04.1993 р. по 31.07.1996 р., з 01.11.1996 р. по 28.02.1997 р., з 01.04.1997 р. по 31.05.1997 р., з 25.06.1997 р. по 20.07.1997 р., з 21.07.1997 р. по 31.12.2003р., з 01.01.2004 р. по 03.01.2004 р., та з 04.01.2004 р. по 11.01.2006 р.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.07.2019 за №4152 є незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню

Ухвалою суду від 09.01.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 28.01.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що гримаючи оскаржуване позивачем рішення від 05.07.2019 за №4152, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 17.07.2019 року позивачка - ОСОБА_1 , звернулася до відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 16 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2019 за № 4152 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тобто 26 років.

Зокрема відповідач вважає що загальний стаж роботи ОСОБА_1 склав 24 роки 4 місяці 0 днів.

Також під час розгляду справи судом встановлено, що рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2019 за № 4152 відповідач зазначає, що зарахувати періоди роботи по трудовій книжці з 01.03.1983р. по 01.08.1983р., з 08.07.1987р. по 26.11.1987р., з 18.01.1988р. по 23.09.1988р., з 26.09.1988р. по 20.01.1989р., з 16.05.1991р. по 17.08.1993р., з 20.08.1993р. по 20.07.1997р. немає можливості, оскільки записи в трудовій книжці ОСОБА_1 не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 p., та Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України Міністерства соціального захисту населення України за №58 від 29.07.1993р. "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників". А саме: з 01.03.1983р. по 01.08.1983р. - в даті на звільнення є виправлення не завірене належним чином, з 08.07.1987р. по 26.11.1987р. - неповна дата наказу на звільнення, з 18.01.1988р. по 23.09.1988р. -є виправлення в даті наказу на прийом на роботу, не завірене належним чином, з 26.09.1988р. по 20.01.1989р. - відсутня дата наказу на звільнення з роботи, 16.05.1991р. по 17.08.1993р. - відсутня печатка на виправленні та неповна дата наказу на звільнення, з 20.08.1993 р. по 20.07.1997р. - відсутня печатка та неповна дата на звільнення.

Зарахувати періоди роботи з 01.02.1989р. по 30.04.1992р., та з 01.10.1992р. по 31.12.1992р., з 01.04.1993р. по 31.07.1996р., з 01.11.1996р. по 28.02.1997р., з 01.04.1997р. по 31.05.1997р., з 25.06.1997р. по 20.07.1997р., 21.07.1997р. по 31.12.2003р. на думку відповідача неможливо, оскільки згідно довідки № 397/05.7.20 від 29.07.2019р. відділу забезпечення наповнення бюджету відсутня сплата внесків.

Відповідач вважає, що зарахувати періоди роботи з 01.01.2004 р. по 03.01.2004р., та з 04.01.2004р. по 11.01.2006р. немає можливості, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулася за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат, та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з. 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по ЗО вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивачка повинна відповідати двом умовам — досягти 59 років на момент звернення за призначенням пенсії та мати страховий стаж не менше 26 років.

Згідно зі статтею 62 Закону Про пенсійне забезпечення № 1788-ХПта Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Порядок заповнення трудової книжки в спірні періоди регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 (далі Інструкція про порядок ведення трудових книжок).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.6. Інструкції про порядок ведення трудових книжок - у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 2.8. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запне робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Таким чином суд зазначає, що позивачка не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач при винесені оскаржуваного рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.03.2018 р. по справі №754/14898/15-а, в постанові від 17.07.2018 по справі №220/989/17, в постанові від 25 квітня 2019 року по справі Л°593/283/17 та в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року по справі № 638/18467/15-а.

Щодо незарахування стажу роботи у зв`язку з відсутністю інформації про сплату внесків суд зазначає наступне.

Зарахувати періоди роботи з 01.02.1989р. по 30.04.1992р., та з 01.10.1992р. по 31.12.1992р., з 01.04.1993р. по 31.07.1996р., з 01.11.1996р. по 28.02.1997р., з )1.04.1997р. по 31.05.1997р., з 25.06.1997р. по 20.07.1997р., 21.07.1997р. по 31.12.2003р. на думку відповідача неможливо, оскільки згідно довідки № 397/05.7.20 від 29.07.2019р. відділу забезпечення наповнення бюджету відсутня оплата внесків.

Відповідач зазначає, що зарахувати періоди роботи з 01.01.2004 р. по 03.01.2004р., та з 04.01.2004р. по 11.01.2006р. немає можливості, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Суд зазначає, що несплата роботодавцем перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.

За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах. передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до статті 26 Закону №2464-ІV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Таким чином, обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Слід зазначити, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, несплата роботодавцем перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а та в постанові від 01 листопада 2018 року по справі №199/1852/15-а.

Окремо слід зазначити, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати страхових внесків зобов`язані вчиняти саме територіальні органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року N 121/2001 (чинне на спірний період, далі положення про ПФУ), а саме відповідно до п. З положення про ПФУ основними завданнями Пенсійного фонду України, зокрема є забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 4 положення про ПФУ - Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

- забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування;

- проведення перевірок правильності сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

Відповідно до п. 5 положення про ПФУ - Пенсійний фонд України має право:

1) отримувати безоплатно від органів державної влади. підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ним функцій, передбачених законодавством;

2) проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов`язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

3) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;

5) порушувати відповідно до законодавства справу про банкрутство підприємства, установи, організації або вносити пропозиції щодо скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності в разі систематичної несплати ними страхових внесків;

6) застосовувати фінансові санкції, передбачені законом;

7) стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків;

Таким чином суд зазначає, контроль за своєчасністю та повнотою сплати страхових внесків зобов`язані вчиняти саме територіальні органи Пенсійного фонду України, Пенсійний фонд України та його територіальні органи в спірний період були наділені всіма повноваженнями не тільки щодо контролю за своєчасністю та повнотою сплати страхових внесків, а й повноваженнями стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.07.2019 за №4152.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 17.07.2019 року ОСОБА_1 пенсію за віком, врахувавши стаж роботи за період з 01.03.1983 р. по 01.08.1983 р., з 08.07.1987 р. по 26.11.1987 р., з 18.01.1988 р. по 23.09.1988 р., з 26.09.1988 р. по 20.01.1989 р., з 16.05.1991 р. по 17.08.1993 р., з 20.08.1993 р. по 20.07.1997 р., з 01.02.1989 р. по 30.04.1992 р., з 01.10.1992 р. по 31.12.1992 р., з 01.04.1993 р. по 31.07.1996 р., з 01.11.1996 р. по 28.02.1997 р., з 01.04.1997 р. по 31.05.1997 р., з 25.06.1997 р. по 20.07.1997 р., з 21.07.1997 р. по 31.12.2003р., з 01.01.2004 р. по 03.01.2004 р., та з 04.01.2004 р. по 11.01.2006 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.