Рішення № 87553914, 13.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 лютого 2020 р. справа № 520/12025/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №489821-5806-2038 від 13.03.2019 року про сплату ОСОБА_1 земельного податку у розмірі 80919,94 гривень за 2019 рік.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року відкрито провадження в вказаній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року суд ухвалив перейти до розгляду справи №520/12025/19 в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог п.4 ст.243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС у Харківській області листом від 18.10.2019 у відповідь на його адвокатський запит від 11.10.2019 повідомило, що 13.03.2019 було винесено податкове повідомлення - рішення №489821-5806-2038 про сплату ОСОБА_1 земельного податку у розмірі 80919,94 гривень за 2019 рік. Листом від 29.10.2019 ГУ ДПС у Харківській області йому було повідомлено, що згідно наявної податкової інформації бази даних інформаційного ресурсу ДПС України ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 була зареєстрована як платник земельного податку з 03.12.2013 за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0594 га та за 2015-2019 роки їй було нараховано земельний податок за вказану земельну ділянку відповідно до додатку 2 до рішення 11 сесій Харківського міської ради 7 скликання від 22.02.2017. В той же час, ОСОБА_1 не належить на праві власності та не перебуває у користуванні земельна ділянка площею 0,0594 га за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_1 належать на праві приватної власності нежитлові приміщення, які знаходяться у триповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , в якій крім належних ОСОБА_1 знаходяться нежитлові приміщення, які належать іншим співвласникам. Позивач вважає, що нарахування земельного податку за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам діючого законодавства України, а тому податкове повідомлення-рішення №489821-5806-2038 від 13.03.2019 року підлягає скасуванню. З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Через канцелярію суду 06.12.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством. Відповідно до ІС "Податковий блок" гр. ОСОБА_1 була зареєстрована, як платник земельного податку з 27.09.2013 року за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Площа земельної ділянки становить 0,0594 га. Контролюючим органом визначена сума земельного податку позивачу за 2019 рік у сумі 80919,94грн. (291,18*1,249*1,433*1,06*1*3)*2,74*1%*2,5*3*10006=1362288,49(тариф) земельний податок - 1362288,49*0,0594=80919,94 грн. та винесено відповідне податкове повідомлення-рішення №489821-5806-2038 від 13.03.2019 року на суму зобов`язань по земельному податку за 2019 рік у сумі 80919,94 грн. Враховуючи викладене, ГУ ДПС у Харківській області вважає вимоги безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташовані будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного замельного кадастру. ОСОБА_1 не належить на праві власності та не перебуває у користуванні земельна ділянка площею 0,0594 га за адресою: АДРЕСА_2 . З огляду на викладене позивач вважає, що нарахування земельного податку ОСОБА_1 за земельну ділянку не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача не скористався правом надання заперечень на відповідь на відзив.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву на нього, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п.п.269.1.1 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а в силу вимог п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_1 належать на праві приватної власності нежитлові приміщення, які знаходяться у триповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , за земельну ділянку під яким податковий орган оскаржуваним податковим повідомленням - рішення нарахував земельний податок. При цьому, в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України на нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Підпунктом 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Стаття 270 ПК України закріплює, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Враховуючи приписи пункту 286.6 статті 286 ПК України суд зазначає, що нарахування податку на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, відбувається з урахуванням площі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні співвласників, а також частки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є лише співвласником нежитлових приміщень, які знаходяться у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

Слід відмітити, що оскільки позивач, є лише співвласником нежитлових приміщень, які знаходяться у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2, то нарахування позивачу податку на земельну ділянку, розташовану за зазначеною адресою повинно відбуватися з урахуванням частки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

Суд зазначає, що відповідачем всупереч п.286.6 ст.286 ПК України, при розрахунку земельного податку позивачу, не було встановлено кількість користувачів земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та при визначенні позивачу земельного податку не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що наведені обставини роблять неможливим визначення позивачу в установленому порядку правильної суми плати за землю.

Також, пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.38 Закону України "Про державний земельний кадастр" для здійснення повноважень, визначених законом. органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок. розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

Суд звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Однак, відповідачем для обчислення використано податкову інформацію бази даних інформаційного ресурсу ДПС України ІС "Податковий блок", який не є центральним органом виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. При цьому, як слідує з матеріалів справи та пояснень відповідача, дані державного земельного кадастру при розрахунку відповідачем земельного податку враховані не були, що суперечить п.286.1 статі 286 ПК України.

Таким чином, визначення позивачу розмір земельного податку за 2019 рік оскаржуваним податковим повідомлення - рішення відбулось всупереч вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення №489821-5806-2038 від 13.03.2019 Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Згідно із ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За викладених обставин, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №489821-5806-2038 від 13.03.2019.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відносно питання відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У адміністративному позові, позивач просив суд стягнути з відповідача всі понесені позивачем витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу.

Представник відповідача жодних пояснень стосовно питання відшкодування витрат на правничу допомогу не навів. Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката та здійснення її оплати позивачем підтверджується договором №14/09-2019 від 27.09.2019; додатковою угодою №5 від 03.02.2020 до договору №14/09-2019 від 27.09.2019, меморіальним ордером №@PL465208 від 14.01.2020 на суму 5000,00грн., Актом виконаних робіт №5 від 03.02.2020 до договору №14/09-2019 від 27.09.2019.

З огляду на викладене, представником позивача подано відповідну заяву та докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, які позивач вже сплатив у загальній сумі 5000,00 грн. заздалегідь, тобто до спливу п`яти днів після ухвалення рішення суду та з дотриманням умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

У новій редакції КАС (частина 4, 5 статті 134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №489821-5806-2038 від 13.03.2019 про сплату ОСОБА_1 земельного податку у розмірі 80919,94 гривень за 2019 рік.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 809,20 (вісімсот дев`ять) грн. 20 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 13.02.2020 року.

Суддя Біленський О.О.