Рішення № 87552694, 13.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року Справа № 160/11260/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.10.2019 р. №362-19; зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач, який є громадянином Сирійської Арабської Республіки, 04.07.2019р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, 06.11.2019р. позивачем було отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 04.11.2019р. №12-19 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.10.2019р. № 362-19. Позивач вважає таке рішення необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

14.11.2019р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

У зв`язку з виправленням позивачем вказаних в ухвалі суду від 14.11.2019 р.недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 р. у даній справі відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання письмового відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову. Також, даною ухвалою витребувано у Державної міграційної служби України додаткові докази та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області.

16.12.2019р. позивачем до суду було надано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2019р. відмовлено у задоволенні даного клопотання.

На виконання вимог ухвали суду від 03.12.2019 р. на адресу суду 28.12.2019р. надійшли додаткові докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.10.2019 р. № 362-19, відносно громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, разом з відзивом відповідачем до суду надано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Однак, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2020р. у задоволенні даного клопотання було відмовлено.

Третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, належним чином повідомлене про розгляд справи, проте, письмових пояснень до суду надано не було.

10.02.2020р. позивачем було надано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що оскаржуване рішення було прийнято необґрунтовано, безз дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1., є громадянином Сирійської Арабської Республіки, за етнічним походженням араб, мусульманин - суніт за релігійним переконанням, не одружений, 04.07.2019р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що не може повернутися до Сирії, у зв`язку з тим, що боїться смерті, оскільки в Сирії війна, а також боїться того, що його можуть примусово забрати служити до армії, хоча він невійськовозобов`язаний, бо є єдиним сином у сім`ї.

За результатами розгляду вказаної заяви - анкети позивача, на підставі співбесід, інформації по країні походження та інших матеріалів ГУ ДМС в Дніпропетровській області складено висновок від 19.09.2019р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .

З урахуванням інформації зазначеної у висновку ГУДМС України в Дніпропетровській області, відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 23.10.2019р.№362-19.

Повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 04.11.2019р. №12-19, в якому зазначено, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.10.2019р.№362-19, позивач отримав 06.11.2019р.

Позивач не погоджується з прийнятим Державною міграційною службою України рішенням від 23.10.2019р.№362-19, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, врегульовано нормами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Так, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. №3671-VI (далі - Закон України №3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 статті 1 Закону України №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Так, ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України №3671-VI, передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч.1 та ч. 7 ст.7 Закону України №3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. 45 та п. 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Так, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

В свою чергу, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09. 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . у Сирії, у місті Соломія в області Хама, де прожив 2-3 роки після народження, а потім із сім`єю переїхав жити до Саудівської Аравії . До Сирії позивач зі своєю сім`єю їздив щороку влітку на канікули, проте, після початку війни у Сирії перестав туди літати. В Україну позивач приїхав у 2012 році з Саудівської Аравії з метою навчання на стоматолога. з 2012р. до 22.05.2019р. навчався у навчальних закладах України у м. Львів та м. Дніпро (НУ Львівська політехніка, Львівський національний медичний університет ім..Данила Галицького, Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини), на канікулах часто їздив до Саудівської Аравії, також виїжджав до Лівану (транзитна країна). В Саудівській Аравії залишилися проживати батько та сестри позивача. У 2017 році позивач виїжджав до Сирії на похорони своєї матері та проживав у м. Соломії приблизно 3 місяці. У зв`язку з відрахуванням із Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, за порушення умов контракту, 22.05.2019р. посвідку позивача було скасовано. Не маючи інших законних підстав на перебування в Україні та не залишивши територію України, позивач став проживати на території України нелегально.

У позовній заяві позивач зазначив, що через громадянську війну в Сирії, побоювання стати жертвою переслідувань та загрозу життю, безпеці та свободі, позивач не може повернутися до країни його громадянської належності. Також, позивач наголошував на тому, що у випадку повернення до Сирії, він може бути призваний до лав армії і буде змушений вбивати своїх громадян, що суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам. Крім того, у Сирії його можуть переслідувати антиурядові та терористичні сили через його небажання брати участь в війні на їх боці.

Суд зазначає, що особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні докази, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Проте, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що позивач під час перебування в країні походження зазнавав чи буде зазнавати будь-які переслідування за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Як вбачається з протоколу співбесіди від 12.09.2019р. позивач пояснив, що останній раз був у Сирії влітку 2017 року, де провів там приблизно 3 місяці, весь час знаходився у м. Саламія, вдома, спілкувався з друзями, більше нічого не робив. Відвідавши місце поховання його матері, позивач не одразу повернувся до України, оскільки було літо, а в Україні на той час не було що робити, крім того, він 9 років не був вдома.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що жодних загроз або переслідувань в останній своїй поїздці до Сирії позивач не зазнав.

Також, позивач не надав доказів того, що його батько та дві сестри,які проживають в Саудівській Аравії, або інші родичі, які проживають в Сирії зазнали будь-яких побоювань або переслідувань, загрози своєму життю в країні його громадської належності. В протоколі співбесіди від 11.07.2019р. позивач зазначав про відсутність погроз, переслідувань та застосування фізичного насилля до нього та його родичів.

Крім того, судом встановлено, що позивач 28.10.2012 р. прибув до України з Саудівськоєї Аравії легально, однак вперше із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 04.07.2019 р.Тобто, позивач в порушення вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», не звертався за міжнародним захистом майже 7 років після прибуття в Україну.

Отже, дані обставини вказують на необґрунтованість ймовірних побоювань позивача зазнати переслідування у Сирії, та на відсутність першочергової потреби саме у міжнародному захисті.

Суд вважає, що факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів причини звернення позивача вказані в заяві - анкеті, та свідчить про те, що дане звернення до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області обумовлене лише потребою у легалізації на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду зокрема, висловленого у постанові від 14.03.2018 р. по справі №820/1507/17.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначалось про поверхневу та необ`єктивну перевірку інформації, яку позивач надав під час звернення із заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, дані доводи позивача спростовуються матеріалами справи, зокрема наявною копією особової справи позивача, що була надана відповідачем, та міститься в матеріалах судової справи.

Аналізом наданої позивачем інформації разом з інформацією по країні походження не підтверджується наявність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної та не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Судом під час розгляду справи не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності.

Крім того, слід враховувати, що пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача є законним та обґрунтованим, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав з Сирії від небезпеки, рятуючи своє життя, а приїхав до України з Саудівської Аравії, де проживав зі своєю родиною, добровільно з метою покращення рівня життєвих умов та навчання.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим , суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9, код ЄДРПОУ - 37508470), третя ооба, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7, код ЄДРПОУ - 37806243) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) М.В. Дєєв

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді І.В. Калита

13.02.2020

Рішення не набрало законної сили 13 лютого 2020 р.

Помічник судді І.В. Калита