Рішення № 87552583, 04.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року Справа № 160/11892/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2019 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (вул.Жуковського, буд.39/41, м.Дніпро, 49005; код ЄДРПОУ 42788347) з вимогами:

- визнати дії Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації в сумі 284,40 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 неправомірними;

- зобов`язати Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з урахуванням отриманої суми, одноразову компенсацію призначену за втрату здоров`я як інваліду ІІ групи у розмірі 45 мінімальний заробітних плат, згідно абз. 2 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та має ІІ групу інвалідності. Починаючи з 01.01.2015 року виплата одноразової компенсації здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а до 01.01.2015 року має застосовуватися ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як інвалідність встановлена позивачу до прийняття постанови. Всупереч наведеному, відповідачем виплачена компенсація у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 року № 836, що на думку позивача, є неправомірним.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 24.12.2019 року подано відзив на позовну заяву (вх.. № 75671/19), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради з 21.03.2005 року як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалід 2-ї групи згідно Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1998 року № 796-ХІІ, отримує допомогу на оздоровлення згідно постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та інші допомоги (компенсації) передбачені чинним законодавством України. 21.03.2005 року ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про виплату йому компенсації за встановлення другої групи інвалідності. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції чинній станом на 2005 рік) було передбачено, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Підпунктом „е" пункту першого постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», одноразова компенсація інвалідам III групи - учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС була передбачена у розмірі 28440 тис. карбованців, а згідно Указу Президента України від 25.08.1996 р. № 762/96 „Про грошову реформу в Україні" - ця сума становить 284 грн. 40 коп. Пунктом 1 Положення «Про порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям за втрату годувальника», затвердженого наказом МНС України від 31 грудня 1996 року № 28, було передбачено, що одноразова компенсація інвалідам II групи виплачується у розмірі 284,40 грн. Як вбачається з довідки про отримання допомоги від 03.09.2019 року № 886/05-30, зазначену суму в розмірі 284,40 грн. ОСОБА_1 було виплачено в повному обсязі у квітні 2005 року.

08.01.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, згідно якої відповідач посилається на норми Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції яка не діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Вказує, що згідно з даними Міністерства фінансів України розмір мінімальної заробітної плати в Україні у період з 01.04.2005 р. по 30.06.2005 р. становив 290 грн. Таким чином, відповідно до вимог ст. 48 Закону №796-ХІІ на момент виплати позивачу у квітні 2005 року одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, як інваліду II групи, складала 45 мінімальних заробітних плат, тобто 45х290грн.= 13050,00 грн.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія номер НОМЕР_2 від 08.12.2015 року, та має ІІ групу інвалідності що підтверджується посвідченням серія номер НОМЕР_3 від 06.11.2015 року, а також випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 013922 (ступінь втрати працездатності 75 % з 21.10.2015 року).

На підставі вказаних документів позивач 09.08.2019 року звернувся до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому одноразову компенсацію у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Листом від 19.08.2019 року № 1748/01-15 відповідач, розглянувши звернення ОСОБА_1 , повідомив останнього, що одноразова компенсація при встановленні позивачу інвалідності, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нарахована у квітня 2005 року, відповідно до заяви від 21.03.2005 року, в розмірі 284,40 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 28.02.1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ) тощо.

Згідно частини першої статті 48 Закону №796-ХІІ (в редакції чинній на момент встановлення позивачу інвалідності), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах, зокрема інвалідам ІІ групи - 45 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року №76-VIII внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та вказану статтю викладено у наступній редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Таким чином, починаючи з 01.01.2015 року виплата одноразової компенсації здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що розмір одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначається Кабінетом Міністрів України.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції чинній, що діяла на момент виплати коштів позивачу) встановлено розміри виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи": одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачуються в таких розмірах: інвалідам II групи - 28440 тис. карбованців.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 „Про грошову реформу в Україні" українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.

Отже, 28440 тис. карбованців дорівнює 284,40 гривень.

Як вбачається з пояснень сторін, сума коштів, що виплачена ОСОБА_1 складає саме 284,40 грн., що відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836. Натомість доказів виплати ОСОБА_1 45 мінімальних заробітних плат відповідачем не надано.

Суд зазначає, що встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України, а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік.

При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, оскільки ані Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" установлено з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць.

Отже 45 мінімальних заробітних плат становлять 11790 гривень.

При цьому, виплата позивачу одноразової компенсації у сумі 284,40 грн., як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду, захворювання якого пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже, оскільки у 2005 році встановлення ІІ групи діяла норма Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", редакція якої передбачала виплату одноразової компенсації для інвалідів ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, натомість виплата одноразової компенсації у розмірі, що передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 є необґрунтованою, оскільки необізнаність позивача про надане йому право на отримання одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як це передбачено у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, яка діяла на момент встановлення позивачу інвалідності, не позбавляє його можливості отримати відповідні грошові кошти.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.05.2008 року (справа 5-р/2018) наголошує на конституційному обов`язку держави стверджувати і забезпечувати права і свободи людини та вважає за необхідне розвинути і конкретизувати сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень частини 3 статті 22 Основного Закону України. Положення частини 3 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових Законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. А отже, не допускається зменшення розміру відповідної одноразової допомоги (компенсації) постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 в той час, коли на момент встановлення інвалідності та проведення виплат, діяла статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як відповідачем мали бути застосовані норми Закону, адже він має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення даного позову, оскільки дії Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової компенсації є неправомірними.

Щодо доводів відповідача, проте що Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради не є належним відповідачем у справі, суд вказує, що ОСОБА_1 звертався з заявою про виплату одноразової компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, та рішенням Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, викладеним в листі від 19.08.2019 року № 1748/01-15, було відмовлено у такій виплаті.

Не згода з рішенням Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, викладеним в листі від 19.08.2019 року № 1748/01-15, і стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для задоволення даного позову, оскільки дії Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової компенсації, є неправомірними.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової компенсації в сумі 284,40 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836.

Зобов`язати Центральне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову компенсацію, згідно ч. 1 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 45 мінімальний заробітних плат, з урахуванням отриманих сум, а саме у сумі 11505 гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 04 лютого 2020 року.

Суддя Е.О. Юрков