Рішення № 87552570, 13.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року Справа № 160/11181/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АТЛАНТ» до Дніпропетровської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення коригування митної вартості товарів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК АТЛАНТ» (далі – позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці ДФС (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА110000/2019/300019/2 від 14.05.2019 р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110110/2019/00036.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки всі документи, які передбачені законодавством, що підтверджують митну вартість товару були надані позивачем до митного органу, а посилання митного органу на розбіжності та неможливість застосування основного методу не відповідають дійсності. Також, в прохальній частині позову позивач просив суд розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 р., адміністративний позов залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.

У зв`язку з виправленням позивачем вказаних в ухвалі суду від 13.11.2019 р.недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 р., задоволено клопотання про розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, відкрито у справі провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

На виконання вимог ухвали суду від 26.11.2019 р., відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що рішення про коригування митної вартості та картка відмови прийняті митницею відповідно до норм чинного законодавства.

26.12.2019р. від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив та 09.01.2020р. відповідач надав до суду заперечення на відповідь.

У відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ТОВ «ТК АТЛАНТ» з 2016р. здійснює господарську діяльність за такими видами: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31); роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.32); неспеціалізована оптова торгівля (основний) (код КВЕД 46.90), та інші.

Так, між позивачем, Grunntech Gmbh (реєстраційний номер: СН-170.4.011.536-0, Швейцарія, Баарерштрассе 53, 6304, Цуг)(далі - Постачальник) та GRUNNTECH Gmbh (Germany, Haarlachweg, 5, 68163 Mannheim) інжиніринговим та виробничо-технічним підрозділом правовласника товарного знаку «Finwhale» Grunntech Holding AG (далі - Правовласник) було укладено трьохсторонній договір постачання за №7/GR від 12.07.2017р. на придбання автомобільних запчастин.

14.05.2019р.з метою здійснення митного оформлення товару (частини та пристрої для ремонту та обслуговування транспортних засобів цивільного призначення в асортименті, країна виробництва – CN (Китай), позивачем була подана електронна митна декларація від 14.05.2019р. №UA110110/2019/307951, в якій митну вартість товару розраховано за основним методом (за ціною договору).

На підтвердження заявленої митної вартості були надані документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України, а саме: договір поставки №7/GR від 12.07.2017р., інвойс 04К-2019 від 24.04.2019р. до зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі - продажу№7/GR від 12.07.2017р., він і декларацією про походження товару відповідно до МК України; пакувальний лист до інвойсу 04К-2019 від 24.04.2019р.; договір про транспортне експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні 2073 від 06.03.2019р.; автотранспортна накладна CMR0863613 від 08.05.2019р.; рахунок – фактура СФ-0000115 від 08.05.2019р. до договору 2073 від 06.03.2019р.; довідка про витрати на транспортне перевезення вих.№ 158Т-05081/08.05.2019р.; платіжне доручення в іноземній валюті №1 від 06.05.2019р.; договір про надання послуг митного брокера 142019 від 01.03.2019р. та інші.

Проте, Дніпропетровською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UА110000/2019/300019/2 від 14.05.2019 р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110110/2019/00036.

З метою отримання дозволу на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, позивач сплатив фінансові гарантії у грошовій формі та подав нову митну декларацію №UA1101102019308011 від 15.05.2019р. за визначеною відповідачем митною вартістю.

Позивач вважає рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови Дніпропетровської митниці ДФС протиправними, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 року.

Так, положеннями статті 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1, 2 статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з частиною1 статті 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 4 статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 Митного кодексу України).

За змістом частини 2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 Митного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України - у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові, зазначені в цій частині, документи, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Частиною 1статті 54 Митного кодексу Українивстановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 5статті 54 Митного кодексу Українимитний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеномустаттями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6статті 54 Митного кодексу України).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7статті 54 Митного кодексу України).

Відповідно до ч. 1ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьоюстатті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно доглави 4 цього Кодексуабо до суду (частина 2статті 54 Митного кодексу України).

Таким чином, аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченістаттею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018р. в справі №809/1884/16.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 12 ст. 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Отже, для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю у митного органу повинні бути наявними обґрунтовані причини, якими б обумовлювалась неможливість визначення митної вартості товару, що ввозиться, за визначеним декларантом методом, у спірному випадку за ціною договору (основний метод) відповідно до статті 58 Митного кодексу України.

Так, відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до статті 64 Митного кодексу України резервний метод визначення митної вартості товарів полягає в наступному. У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

При цьому, митний орган при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, зокрема, ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, яка, як зазначено вище, визначає підстави, за наявності яких митний орган відмовляє декларанту у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, а відомості, які містяться в ЄАІС ДМСУ, мають допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.

Так, система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (GAТТ).

Відповідно до ч. 2 ст. VII GAТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Так, в обґрунтування прийняття рішення про коригування митної вартості та прийняття картки відмови відповідач зазначив, що позивачем не було надано документів, які підтверджують особу виробника товарів та їх якість, в тому числі сертифікати відповідності. Також, відповідач зазначає про ненадання позивачем до митного оформлення такого доповнення, як заказ покупця до партії товару. Проте, суд звертає увагу на те, що статтею 53 Митного кодексу України, не передбачено подання таких документів, а зазначений заказ не є невід`ємним від договору, не має матеріального стану, та жодним чином не впливає на розрахунок митної вартості оцінюваного товару.

Також, суд не погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що позивач повинен був додати до митної вартості товару вартість навантажувально-розвантажувальних робіт в митному складі UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE" (ul. Bielskio 30 A, Siauliai, Lithuania).

Так, відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що вантажовідправником товару за дорученням Постачальника може бути UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE". Оскільки постачання відбулось з митного складу UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE" саме за дорученням Постачальника, Постачальник самостійно сплачує витрати на навантаження товару, що також передбачено п.3.6 Договору. Таким чином, позивач не має жодних взаємозв`язків із митним складом UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE", в тому числі договірних та не здійснював на його адресу виплат, а отже, немає жодних підстав вважати, що позивач сплачував за навантажувально-розвантажувальні роботи.

Також, як зазначив позивач в позовній заяві, Постачальник на підставі договору із митним складом UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE" (ul. Bielskio 30 A, Siauliai, Lithuania) офіційно користується його приміщеннями та такі приміщення є територією (площею) Постачальника. Зазначена інформація підтверджується листом від Постачальника, який зазначає, що всі витрати на навантаження та розвантаження на території митного складу UAB "SIAULIU TIEКІМО BAZE" сплачуються Постачальником та вже включені у вартість товару.

Крім того, у додатку №1 до договору зазначені ціни, ідентичні тим, що вказані в інвойсі, вони включають в себе витрати на навантажувальні та розвантажувальні роботи, оскільки це передбачено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів позивачем було подано договір транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполучені від 06.03.2019 № 2073.

Так, п. 2.1.5 даного договору передбачено, що замовник ТОВ «ТК Атлант» зобов`язується організувати вантажно-розвантажувальні роботи, оформлення документів на приймання вантажів до перевезення та їх здачу. Однак, на думку відповідача даний пункт договору свідчить про обов`язок сплати за навантажувально-розвантажувальні роботи. Проте, суд вважає дане твердження відповідача необґрунтованим, оскільки жодним пунктом вищевказаного договору не передбачено обов`язок сплачувати такі роботи.

Суд зазначає, що організація таких робіт була здійснена шляхом укладення зовнішньоекономічного договору, яким передбачено, що вказані роботи здійснюються Постачальником. Підприємство організувало ці роботи, проте обов`язок їх здійснити покладений був на Постачальника, а вартість цих робіт включена до вартості товарів, яка була сплачена, а платіжне доручення в іноземній валюті надано митному органу.

Так, умови поставки FCA визначені правилами ІНКОТЕРМС-2010, які полягають у наступному: FCA FREE CARRIER ФРАНКО ПЕРЕВІЗНИК (... назва місця); Термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, що минув митне очищення, для експорту покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов`язання щодо завантаження й розвантаження товару на даному місці. Якщо поставка здійснюється в приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за відвантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, то продавець, як наслідок, за відвантаження товару відповідальності не несе. Даний термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, яка на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити перевезення товару по залізниці, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець довіряє іншій особі, яка не є перевізником, прийняти товар, то продавець вважається виконав свої зобов`язання щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Таким чином, правила FСА не встановлюють обов`язки по навантаженню, розвантаженню, перевантаженню чи інше, однак встановлюють особу, до якої переходять ризики по навантаженню, розвантаженню, перевантаженню та відповідальність за неналежне навантаження, розвантаження, перевантаження.

Суд зазначає, що в укладеному позивачем із контрагентами договорі поставки №7/GR від 12 липня 2017р. (п. 4.1 договору) фактично наявне лише посилання на умови відповідальності за навантаження, розвантаження, перевантаження, тобто за правові наслідки, а не про обов`язки вчинювати чи не вчинювати такі дії. Натомість, відповідні обов`язки визначені учасниками договору у п. 3.6 вказаного договору, де зазначено, що постачальник несе всі ризики та витрати, пов`язані з товаром, до моменту його постачання, а також витрати по навантаженню товару, всі витрати, пов`язані з виконанням митних формальностей для експорту й інші мита, податки та інші збори, які належать сплаті при експорті товару.

Отже, всі витрати на навантаження, вивантаження та обробку товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України понесені постачальником та входять до вартості товару, що оцінювався, з огляду на відсутність доказів протилежного.

Також, відповідач зазначає про те, що до митного оформлення 14.05.2019р. платіжні документи, що підтверджують оплату послуг експедитора не надавалися, не зважаючи на те, що рахунок-фактуру № СФ-0000115 експедитором виставлено 08.05.2019р. Надана довідка від ТОВ «ФОРНАКС» щодо витрат на транспортні перевезення вантажу не є бухгалтерським документом та не передбачена умовами транспортно-експедиційного договору від 06.03.2019р. № 2073. Таким чином, витрати на транспортування не піддаються обчисленню та не підтверджені документально.

Так, у п .4.1 договору від 06.03.2019р. № 2073 зокрема зазначено, що розрахунок здійснюється у безготівковій формі у національній валюті, протягом 3-х днів після отримання копії рахунку Експедитора, товарно – транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отрмання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної якщо в «Замовленнях/Заявках на перевезення» не вказані інші умови оплати за кожне креме перевезення. За домовленістю сторін здійснення розрахунків може бути проведено за ііншими умовами, які фіксуються сторонами у заявках на перевезення. Такі заявки є невід`ємною частиною даного договору.

Суд зазначає, що прядок та строки сплати за послуги не впливають на митну вартість товарів.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017р. № 2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Крім того, Митний кодекс України взагалі не вимагає надання саме первинних або бухгалтерських документів. На підтвердження витрат на перевезення ч. 2 ст. 53 МК України вимагає надання транспортних (перевізних) документів, інших вимог до них не встановлено.

Також, до позовної заяви позивачем були надані копії документів, а саме: митна декларація № UА110110/2018/313297 від 18.09.2018 р.; інвойс 08К-2018 від 30.08.2018 р.; митна декларація № UА110110/2018/316820 від 12.11.2018 р.; інвойс 09К-2018 від 29.10.2018 р.; митна декларація № UА110110/2018/319219 від 17.12.2018 р.; інвойс 10К-2018 від 26.11.2018 р., за якими наприкінці 2018 року позивач імпортував той самий товар за тим самим договором. Так, комерційні умови, умови постачання та інше є також тотожними тим, шо застосовувались у 2019 році та стосуються оскаржуваних рішень.

Суд звертає увагу на те, що митна вартість по вказаним митним деклараціям визначалась за основним методом (за ціною договору) та була прийнята (визнана) відповідачем.

Однак, відповідач не прийняв до уваги визнану ним митну вартість за вказаними деклараціями, чим порушив черговість застосування методів визначення митної вартості та одразу застосував останній метод: г) резервний, замість а) за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Судом встановлено, що відповідач застосував резервний метод визначення митної вартості, використавши цінові бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби та відкоригував митну вартість оцінюваного товару не зазначивши ані обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що прямо вимагається Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», що в свою чергу, впливає на ціну одиниці товару, у зв`язку з чим, суд вважає, що коригування митної вартості здійснене із порушенням встановленого порядку, а сума коригування розрахована була не вірно.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, у зв`язку з чим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3842,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 523 від 18.11.2019р.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 3842,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АТЛАНТ» (49000, м. Дніпро, просп. Б. Хмельницького, буд. 171, код ЄДРПОУ 40246222) до Дніпропетровської митниці ДФС (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 39421732) про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення про коригування митної вартості товарів - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА110000/2019/300019/2 від 14.05.2019 р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110110/2019/00036.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської митниці ДФС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АТЛАНТ» судові витрати у сумі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) М.В. Дєєв

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді І.В. Калита

13.02.2020

Рішення не набрало законної сили 13 лютого 2020 р.

Помічник судді І.В. Калита