Рішення № 87551021, 07.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 лютого 2020 року Справа № 280/5756/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року № Ф-472-56 в сумі 9921,29 грн.

Ухвалою суду від 25 листопада 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 04 грудня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою судді від 09 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 09 січня 2020 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 12 вересня 2007 року ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, та перебуває на спрощеній системі оподаткування третьої групи. Видом господарської діяльності позивача є діяльність у сфері права, КВЕД 69.10. Вказує, що з 27 березня 2008 року позивач здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3263. Зазначає, що 03 вересня 2019 року позивач отримав Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року № Ф-472-56, в якій ГУ ДФС у Запорізькій області повідомило про те, що станом на 31 липня 2019 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 9921 грн. 29 коп. Позивач звертає увагу, що з 2007 року і до теперішнього часу діяльність у сфері права, КВЕД 69.10, є видом господарської діяльності ОСОБА_1 . Всі передбачені податки і внески сплачуються вчасно і у встановленому законом розмірі. Зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», тому до позивача не можуть застосовуватись положення частини 3 статті 5 3акону України № 2464. На думку позивача, оскільки він перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, він повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності. Враховуючи зазначене вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року № Ф-472-56 на суму 6551,59 грн., винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№203 від 02 січня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є ФОП, у тому числі ФОП - платники єдиного податку та особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Враховуючи зазначене, якщо ФОП (крім ФОП, які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу) одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують ЄВ у розмірі 22% бази нарахування, визначеної статтею 7 Закону № 2464, як ФОП (залежно від обраної системи оподаткування) та як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в термін, встановлений абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону № 2464 для зазначених категорій платників. Вказує, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований у Мелітопольському управлінні фізичною особою-підприємцем з 12 вересня 2007 року, та має ознаку незалежної професійної діяльності з 23 лютого 2018 року. Отже, керуючись чинним законодавством, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 449 від 20 квітня 2015 року, у зв`язку з наявністю у Позивача недоїмки з єдиного внеску, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області виставлено вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року №Ф-472-56 на загальну суму 9921,29 грн., за формою та у строки, визначені законодавством. Враховуючи вищевикладене, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року № Ф-472-56 законною, та такою що не підлягає скасуванню.

Просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 12 вересня 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В03 НОМЕР_2 .

Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи, код господарської діяльності згідно з КВЕД - 69.10 «діяльність у сфері права».

Відповідно до копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3263, виданого 27 березня 2008 року, ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність.

Податковим органом, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи доходів і зборів 16 серпня 2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-472-56 на суму 9921 грн. 29 коп.

Відповідно до розрахунку заборгованості по єдиному внеску по ФОП ОСОБА_1 , наданого відповідачем, сума боргу позивача складається із: сум єдиного внеску за IV квартал 2018 року, I та II квартали 2019 року у загальній сумі 9005,81 грн., та із суми штрафних санкцій та пені відповідно до рішення від 06 грудня 2018 року №0186605607 у сумі 915,48 грн.

Позивач оскаржив вищевказану вимогу до Державної податкової служби України, проте Рішенням про результати розгляду скарги №4889/6/99-00-08-06-01 від 09 жовтня 2019 року вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-472-56 від 16 серпня 2019 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

На погоджуючись з вимогою № Ф-472-56 від 16 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для формування спірної вимоги стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку нараховувати та сплачувати ЄСВ окремо як ФОП, та окремо як самозайнята особа – адвокат.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Згідно пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, відповідно до положень частини 4 пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09 грудня 2011 року, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (далі- Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 4, пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону №2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24 листопада 2014 року.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення частини 3 статті 5 Закону № 2464.

Такі висновки суду підтверджуються також пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець із зареєстрованими видами діяльності.

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи, має основний вид економічної діяльності 69.10 «діяльність у сфері права».

Суд наголошує, що одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-472-56 від 16 серпня 2019 року в частині нарахування позивачу єдиного внеску за IV квартал 2018 року, I та II квартали 2019 року у загальній сумі 9005,81 грн. - винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

В той же час суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-472-56 від 16 серпня 2019 року в частині суми 915,48 грн. не підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що податковим органом 16 грудня 2018 року винесено рішення №0186605607 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 750,00 грн. та нараховано пеню у розмірі 165,48 грн. Таким чином загальна сума податкових зобов`язань за вказаним Рішенням склала 915,48 грн.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

За приписами пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Суд звертає увагу, що рішення №0186605607 від 16 грудня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивачем не оскаржено, доказів протилежного сторонами не надано, отже є узгодженим.

Доказів сплати суми податкового зобов`язання 915,48 грн. за вищевказаним рішенням позивачем також не надано.

За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За правилами пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Таким чином, оскільки сума податкових зобов`язань 915,48 грн., визначена податковим органом у рішенні №0186605607 від 16 грудня 2018 року, є узгодженою та несплаченою у встановлені чинним законодавством строки, тому в цій частині податкова вимога не підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б в повному обсязі доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення в повному обсязі, а тому заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16 серпня 2019 року № Ф-472-56 в сумі 9005,81 грн.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 697 грн. 48 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 лютого 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов