Рішення № 87550962, 12.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11901/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-159761-50 від 22.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 02.07.2002 по 31.03.2006 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Бердичеві в Житомирській області та отримувала пенсію за віком, однак після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» скористалася правом на отримання 40% його пенсії та з 01.04.2016 почала отримувати пенсійне забезпечення у зв`язку із втратою годувальника. При цьому, зазначає, що у період з 19.03.1993 до 04.01.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на облік, як платник єдиного внеску, а з 01.01.2012 перейшла на спрощену систему оподаткування. Наголошує, що 02.11.2019 отримала сформовану відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки), з якою не погоджується, оскільки є пенсіонером за віком, при цьому отримує пенсійне забезпечення по втраті годувальника та не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок.

Ухвалою судді від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, поновлено строк звернення до суду та відкрите спрощене позовне провадження у справі з викликом осіб. Розгляд справи призначено на 19.12.2019.

19.12.2019 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю. Вказує, що на момент виникнення заборгованості позивач була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, а встановлені законом пільги щодо сплати обов`язкового платежу, у вигляді єдиного соціального внеску набули чинності лише з 2018 року, а тому остання не позбавлена обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску за 2017 рік.

В судовому засіданні, призначеному на 19.12.2019 представник позивача просила позов задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у ньому та наданих усних поясненнях, в свою чергу представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні за безпідставністю.

Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 19.12.2019 постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-84в від 13.12.2019, № 01-01в від 02.01.2020 суддя Єфіменко О.В., у період з 28.12.2019 до 13.01.2020 перебувала у щорічній відпустці.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторін, які беруть участь у справі, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 19.08.1993 зареєстрована як фізична особа-підприємець, та з 31.01.1995 взята на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005089462 від 20.11.2019 (а.с.18-23)

З 01.01.2012 позивач перейшла на спрощену систему оподаткування за ставкою єдиного податку 20% до розміру мінімальної заробітної плати, про що свідчить копія свідоцтва платника єдиного внеску серії Б №695469 від 01.01.2012 (а.с.24).

Позивач з липня 2002 року до 31.03.2006 перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду м.Бердичеві Житомирської області та отримувала пенсію за віком, а з 01.04.2006 та по даний час отримує пенсію по втраті годувальника.

22.08.2019 Головним управлінням Державної фіскальної служби в Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-159761-50 на суму 9266,65 грн (а.с.25), яка була отримана позивачем 02.11.2019, про що свідчать відомості офіційного сайту "Укрпошта" щодо відстеження поштового направлення, які містяться в матеріалах справи (а.с.26).

07.11.2019 ОСОБА_1 звернулася із заявою до Бердичівського управління Головного управління держаної податкової служби у Житомирській області, в якій просила надати роз`яснення стосовно існуючого боргу в сумі 9260 грн по сплаті єдиного внеску (а.с.28).

За результатами розгляду заяви позивачу надіслано лист про надання інформації №2979/14/06-30-50-33 від 13.11.2019 (а.с.29), з якого слідує, що борг позивача утворився по несвоєчасній сплаті ЄСВ за 2017 рік в розмірі 8448 грн і не підлягає скасуванню.

Позивач вважає, що дана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню, оскільки обов`язок для сплати єдиного соціального внеску у неї відсутній, так як є пенсіонером за віком, та отримує пенсію по втраті годувальника, а тому не погоджуючись із оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Частиною другою ст.2 Закону № 2464-VI передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

При цьому, пунктом другим частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Поряд із цим, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).

За приписами п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст.4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

В силу приписів абз.22 ст.1 цього ж Закону, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

При цьому, зміст Закону №1058-IV вказує на те, що члени сім`ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону №1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.

Серед непрацездатних членів сім`ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Разом з тим, абз. 17 статті 1 Закону №1058-IV також визначено, що непрацездатними особами визнаються особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Аналіз вищевказаних норм, дає підстави для висновку, що досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Отже, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.

В той же час, редакція ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI з 01.01.2018 (внесені зміни, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII) отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 з липня 2002 року до 31.03.2006 перебувала на обліку в Управлінні пенсійного фонду м.Бердичеві Житомирської області та отримувала пенсію за віком, що підтверджується копією довідки Ф31659/02.4 від 14.11.2019 (а.с.17) та копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2002, які містяться в матеріалах справи (а.с.13).

Таким чином, позивач з липня 2002 року являється пенсіонером за віком.

Після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 , як член сім`ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 40% пенсії чоловіка, а тому з 01.04.2006 по даний час, отримує пенсію по втраті годувальника, про що свідчить довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №3032 від 05.11.2019 (а.с.15).

З огляду на викладене, слід відмітити, що позивач є пенсіонером за віком з липня 2002 року, при цьому отримує пенсію по втраті годувальника, правом на яку остання скористалася, як член сім`ї померлого, а відтак на позивача розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною 4 статті 4 Закону 2464-VI.

Отже, ОСОБА_1 є застрахованою особою у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що у свою чергу, виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення останньої від сплати такого внеску.

Крім того, Верховний Суд неодноразово вирішував питання про можливість звільнення від сплати єдиного внеску пенсіонерів, які одночасно мають право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до інших законів і обрали призначення пенсії за спеціальним законом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №814/779/17 зазначено, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону N 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Таким чином, сплата єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку може здійснюватися лише на добровільних засадах, а тому позивач набула права на пільги щодо сплати єдиного соціального внеску з моменту досягнення нею пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку вона отримує на даний момент.

Поряд із цим, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача у відзиві на позов, щодо зобов`язання сплати позивачем обов`язкового платежу у вигляді єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне за 2017 рік, оскільки, як вказує представник відповідача, встановлені законом пільги набули чинності з 01.01.2018 та вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, з 01.01.2018 редакція ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI лише отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати єдиного внеску. Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу – 22.08.2019) діяла вже норма ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Проте, контролюючим органом під час формування спірної вимоги не було враховано ту обставину, що позивач є пенсіонером за віком, а тому винесена вимога про сплату боргу №Ф-159761-50 від 22.08.2019 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положення статті 139 КАС України, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 768,40 грн судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 133302. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника, 7, м.Житомир 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу, винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області, про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) від 22.08.2019 №Ф-159761-50 у розмірі 9266,65 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його складення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.02.2020.

Суддя О.В. Єфіменко