Рішення № 87550919, 12.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11750/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не передачі земельної ділянки в оренду на 49 років для сінокосіння згідно із заявою ОСОБА_1 від 25.03.2019 за кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, прийнятої на тридцять п`ятій сесії сьомого скликання від 21.08.2019 №1145;

- зобов`язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області передати земельну ділянку в оренду терміном на 49 років для сінокосіння ОСОБА_1 за його заявою від 25.03.2019 за кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем до селищної ради було подано заяву про передачу земельної ділянки в оренду. Рішенням 35-ї сесії VII скликання Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 було відмовлено у її задоволенні. Позивач вважає таку відмову протиправною та безпідставною, а тому просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву від 13.12.2019. В обґрунтування якого вказано, що земельна ділянка за кадастровим номером 1820980300:05:000:0226 була передана в комунальну власність селищної ради без встановлення цільового призначення "для сінокосіння", що унеможливлює її передачу за договором оренди.

03.01.2020 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява по справі №240/11750/19.

Ухвалою суду від 17.01.2020 заяву ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту наданих матеріалів судом встановлено, що позивач звертався до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області із заявою від 25.03.2019, в якому просив передати в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га (а.с.8).

Згідно з п.40 рішення 35 сесії VII скликання Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області "Про розгляд заяв громадян на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду" від 21.08.2019 № 1145, відповідач за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.03.2019 за вхідним номером №Г-896 про передачу в користування на умовах договору оренди землі, земельної ділянки для сінокосіння площею 10,3513 га за кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, відмовив позивачу у передачі в користування на умовах договору оренди землі, земельної ділянки для сінокосіння, у зв`язку з тим, що відповідно до класифікації цільових призначень, землі з цільовим призначенням "для сінокосіння" відносяться до водного фонду; вказана земельна ділянка передавалась до комунальної власності селищної ради, як землі сільськогосподарського призначення без встановлення її цільового призначення "для сінокосіння" (а.с.9).

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому п."а" ч.3 ст.22 ЗК України у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Застосовуючи ст. 123 ЗК України до спірних правовідносин, судом враховується, що згідно з ч. 1 цієї статті надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

При цьому, ч.3 ст.123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У рішенні Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 у задоволенні заяви ОСОБА_1 , відмовлено з тих підстав, що позивач, обравши у своєму клопотанні формулювання "для сінокосіння" фактично порушує питання стосовно земельної ділянки водного фонду, у той час як земельна ділянка, кадастровий номер якої ОСОБА_1 зазначив у своїй заяві від 25.03.2019, передавалась до сільської ради як земля сільськогосподарського призначення.

Пунктами "б" та "в" ч.1 ст.5 ЗК України встановлено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст.2 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частинами 1, 3 та 5 статті 16 Закону №280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Аналіз норм чинного законодавства та обґрунтування підстав відмови ОСОБА_1 у рішенні Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 дозволяють суду дійти висновку, що такі підстави відмови у передачі земельної ділянки є надуманими, та такими, що суперечать положенням ч.3 ст.123 ЗК України.

Так, питання класифікації земель, в першу чергу, врегульовано Земельним кодексом України.

За змістом частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 2 статті 22 ЗК України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що позивач у своїй заяві вказав кадастровий номер земельної ділянки, яку він бажав отримати в оренду, зазначення ним формулювання "для сінокосіння" не є таким, що вказує на його намір отримати земельну ділянку з цільовим призначенням - землі водного фонду. Доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820980300:05:000:0226 відносилась до земель водного фонду відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься. Натомість, питання належності даної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення ніким не оспорюється.

Крім того, передбачена законодавцем можливість передачі землі сільськогосподарського призначення у власність або користування для сінокосіння та випасання худоби не обумовлена необхідністю використання лише обов`язково сукупно цими двома потребами, а не виключає й альтернативного вибору між цими способами використання землі.

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для сінокосіння згідно із заявою ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, якими можуть бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підстав відмови у такій передачі, що передбачені законодавцем у ст.123 ЗК України, відповідачем в оскаржуваній відмові не наведено.

Обставини щодо виконання позивачем вимог ст.123 ЗК України як передумови для вирішення питання про передачу йому в оренду бажаної земельної ділянки (зокрема, щодо необхідності виготовлення проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою, тощо) відповідачем ще оцінені та розглянуті не були, що виключає можливість прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача передати цю земельну ділянку в оренду.

Таким чином, у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача передати позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га в оренду слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на протиправність оскаржуваної відмови, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 березня 2019 року про надання земельної ділянки в оренду для сінокосіння з кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, за результатами розгляду прийняти рішення з урахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі статті 382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 КАС України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області (вул.Митрополита Ілларіона,50, смт.Брусилів, Житомирська обл., 12601, код ЄДРПОУ 04348504) щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області в оренду на 49 років для сінокосіння згідно заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 25 березня 2019 року.

Зобов`язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 березня 2019 року про надання земельної ділянки з кадастровим номером 1820980300:05:000:0226, площею 10,3513 га, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, в оренду для сінокосіння ОСОБА_1 , за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва