Рішення № 87550769, 12.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4824/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/4824/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1789 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1789 Міністерства оборони України (надалі - в/ч А1789, відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію.

В обґрунтування позовних вимог заявник вказує на обставини порушення його прав внаслідок невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену статтею 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період з 2015 року по 2018 рік, на яку він має право як учасник бойових дій.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Після усунення недоліків ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, призначено її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

28.01.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач висловив свої заперечення проти позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 не набув право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, оскільки в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток (а.с. 26-29).

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

Суд розглядає дану справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в межах строку, встановленого статтею 263 цього ж Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з наказом командира в/ч А1789 (по стройовій частині) №190 від 04.10.2018 підполковника ОСОБА_1 заступника командира частини з льотної підготовки військової частини А1789, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.09.2018 №531 відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) з 04.10.2018 виключено зі списків особового складу в/ч А1789 і всіх видів забезпечення (з котлового забезпечення по реактивній нормі) і направлено для зарахування на військовий облік до Миргородського ОМВК Полтавської області (а.с. 34).

19.05.2015 позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 19.05.2015 (а.с. 6).

Згідно з довідкою, виданою 22.01.2020 №55 в/ч А1789 Міністерства оборони України на ім`я ОСОБА_1 , додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, та за період з 01 січня по 04 жовтня 2018 року - 14 діб не надавалась (а.с. 33).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виявилася у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992.

Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 вказаного Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (надалі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтями 1 та 2 цього Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 8 статті 101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки", установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 162 цього ж Закону встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-XII від 22.10.1993 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 101 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 101 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Так, згідно зі статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить на користь висновку про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. При цьому Законом №2011-XII не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону 2011-ХІІ у періоди передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 162 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням в/ч А0820 серії НОМЕР_1 від 19.05.2015 (а.с. 6).

Таким чином, при звільненні з військової служби у в/ч А1789 у запас ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій.

Відтак, у даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої компенсації позивачу саме за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 04.10.2018.

У зв`язку з цим задоволенню також підлягає й похідна від основної вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.

Досліджуючи обставини служби позивача саме у в/ч А1789, який є відповідачем у даній справі, суд встановив, що згідно з витягом із наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.12.2015 №562 §2 підполковника ОСОБА_2 увільнено від займаних посад і призначено до цих самих Сил як, командира авіаційної ескадрильї 831 бригади тактичної авіації повітряного командування "Центр", заступником командира бригади з льотної підготовки 40 бригади тактичної авіації цього самого командування, ВОС - 0612002 у порядку просування по службі (а.с. 39).

А відповідно до наказу командира в/ч А1789 (по стройовій частині) від 01.02.2016 №20, підполковника ОСОБА_2 зараховано з 30.01.2016 до списків особового складу в/ч А1789 та поставлено на всі види забезпечення (а.с. 42).

У зв`язку з цим не підлягають задоволенню аналогічні вимоги позивача за 2015 рік, оскільки, як встановлено судом вище, відповідно до наказу командира в/ч А1789 (по стройовій частині) від 01.02.2016 №20, до списків особового складу в/ч А1789 підполковника ОСОБА_2 зараховано лише з 30.01.2016. До цього моменту позивач у жодних правовідносинах з відповідачем не перебував, а тому й будь-які вимоги, які передують до 2016 року, до вказаного відповідача той заявляти не може.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А 1789 Міністерства оборони України (в/ч А1789, в/м 11, м. Васильків, Київська область, 08606, код ЄДРПОУ 07972947) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1789 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.

Зобов`язати Військову частину А1789 Міністерства оборони України (військове містечко 11, м. Васильків, Київська область, 08606, код ЄДРПОУ 07972947) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.10.2018.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун