Рішення № 87550253, 11.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5457/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Токмілової Л.М.

за участі:

секретаря судового засідання - Сердюк І.С.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Афанасьєвої І.Г.,

свідка - ОСОБА_2 ,

свідка – ОСОБА_3 ,

свідка – ОСОБА_4 ,

свідка – Грамма О. ОСОБА_5 .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Одеської області (Код ЄДРПОУ 03528552, адреса: м. Одеса, Пушкінська 3) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що його звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області за власним бажанням. Однак, позивач вказує, що наказ, яким його звільнено є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки заява про звільнення за власним бажанням подавалася позивачем не у добровільному порядку, а під тиском керівництва прокуратури Одеської області, текст якої був надиктований начальником відділу по роботі з кадрами ОСОБА_2 . Крім того, позивач у своїй позовній заяві вказує, що Прокуратурою Одеської області порушено вимоги КЗпП та не додержано процедуру звільнення.

20.09.2019 р. ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

01.10.2019 р. позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.

Ухвалою від 07.10.2019 р. судом визнано поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з вказаним адміністративним позовом. Відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - за правилами спрощеного позовного провадження.

08.11.2019 р. за вх.№ ЕП/8659/19 відповідачем подано відзив на позовну заяву , в обґрунтування якого вказано, що наказ прокурора області щодо звільнення ОСОБА_1 з посади, яку він обіймав, та з органів прокуратури на підставі власноруч написаної заяви про звільнення за власним бажанням узгоджується з вищезазначеними нормами Закону № 1697-VІІ. На думку відповідача, порушення своїх трудових прав, яке ОСОБА_1 вбачає в тому, що прокуратурою області не дотримано положення ст. 38 КЗпП України, а заява про звільнення за власним бажанням подавалася ним під тиском з боку керівництва прокуратури області, є надуманими. Так, зазначає, що позивачем самостійно виявлено бажання звільнитись з займаної посади.

Ухвалою суду 05.12.2019 року розгляд справи № 420/5457/19 вирішено продовжувати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та продовжено строк підготовчого провадження строком на 30 діб.

26.12.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 працював в органах прокуратури України з 01.07.2011 р. на різних посадах до 24.10.2017 р.

Наказом прокурора Одеської області від 29.07.2016 № 1789к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області.

Наказом прокурора Одеської області від 24.10.2017 р. № 1934к згідно якого, керуючись ст. 11, ст. 58 Закону України «Про прокуратуру» звільнено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частиною другою наведеної статті передбачено, що захист прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист порушених прав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.

Враховуючи, що професійна діяльність прокурорів є публічною службою, на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суд також зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України “Про оплату праці” зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру".

Частина 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" визначені загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Статтею 222 КЗпП України визначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип презумпції невинуватості є обов`язковим для будь – яких суб`єктів владних повноважень (справа “Аллене де Рібемон проти Франції”).

Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.

Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов`язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

У разі відсутності підстав для юридичної відповідальності працівника прокуратури керівником органу прокуратури до нього може бути застосований такий захід морального впливу, як застереження про припинення неетичної поведінки з попередженням про можливість застосування дисциплінарного стягнення, про що оголошується колективу прокуратури чи відповідного структурного підрозділу та складається протокол (стаття 30 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури).

В судовому засіданні представник прокуратури надав суду пояснення, що фактичною підставою для звільнення позивача слугував факт наявності у ОСОБА_1 кримінального провадження. Попри це, такого зв`язку не доведено й в ході судового розгляду справи.

В даному випадку суд враховує, що згідно п.9 ч.2 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

Отже прокурор, приймаючи рішення, може діяти з певною свободою розсуду, тобто обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Законодавством не передбачено автоматичної відповідальності прокурора, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов`язків, які в свою чергу підлягають встановленню та підтвердженню належними та допустимими доказами.

Пунктом 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачено обов`язок керівника сприяти працівнику відповідної прокуратури у вжитті заходів до спростування неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію. Вжиттю таких заходів повинно передувати повне та ретельне дослідження поширених обставин, чого в даному випадку здійснено не було.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження. Так, в рішенні у справі Lingens v.Austria, Європейський Суд зазначив, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддасться доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

В рішеннях Європейського Суду у справі Oberschlick v. Austria, Prager and Oberschlick v. Austria висловлено позицію, що журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних.

При дотриманні умов § 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі Handyside v.United Kingdom).

Як встановлено судом, з наданих під час розгляду справи позивачем пояснень, 24.10.2017р. ОСОБА_1 знаходився на своєму робочому місці у прокуратурі Одеської області за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська 3 та виконував свої службові обов`язки, приблизно о 15:00 до його службового кабінету зайшов прокурор Одеської області ОСОБА_6 , який на той час обіймав цю посаду, з метою спілкування з приводу проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР за № 12017160000000782 від 19.09.2017 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

В ході усної бесіди ОСОБА_6 висловлював ОСОБА_1 претензії з приводу нібито вчинення слідчими СУ ГУ НП в Одеській області протиправних дій при проведенні обшуку по вищевказаному кримінальному провадженню, в якому ОСОБА_1 був процесуальним керівником. Наприкінці спілкування ОСОБА_6 наказав позивачу не покидати приміщення прокуратури Одеської області та сказав, що через деякий час повідомить про рішення стосовно ОСОБА_1 .

Через деякий час, позивача викликано до службового кабінету ОСОБА_6 (також, за словами позивача, на той час у приймальній кімнаті стояли працівники мого ж відділу, а саме прокурор відділу ОСОБА_7 та начальник відділу Коробко Ю.В.) які повідомили, що їх також викликано до приймальні прокурора області з того ж питання, що й позивача.

Прокурор області ОСОБА_6 наказав позивачу написати заяву про звільнення за власним бажанням, без пояснення причин.

Начальник відділу по роботі з кадрами прокуратури Одеської області ОСОБА_2 надала позивачу аркуш паперу та почала диктувати текст заяви про звільнення.

Після передання всіх матеріалів наглядових проваджень та матеріалів кримінальних проваджень, які перебували у службовому кабінеті позивача та після закінчення процедури звільнення позивач отримав свою трудову книжку та покинув приміщення прокуратури Одеської області.

Під час розгляду справи, відповідачем не доведено які саме дії позивача стали підставою для наказу ОСОБА_6 про звільнення позивача. Також, відповідачем не доведено, що будь які дії могли б свідчити про ганебну поведінку позивача, отже підстав вважати, що позивачем порушено Присягу працівника прокуратури, а відповідно наказ прокурора Одеської області № 1934к від 24.10.2019 р. про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із зазначених норм процесуального закону, суд зазначає, що предметом оскарження до адміністративного суду може бути рішення суб`єкта владних повноважень, як форма акту індивідуальної дії. Ознаками рішення є те, що вони звернені до окремого визначеного суб`єкта із чітким формулюванням конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами владних повноважень, який прийняв такий акт; породжують для суб`єкта звернення певні права та/або обов`язки (створює юридичний стан, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин); виникнення на їх підставі конкретних правових відносин, обумовлених цими актами.

Вирішуючи спір, суд зважає, що в силу вимог ст..45 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.77 КАС України означає абсолютний і безумовний обов`язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд враховує, що прокуратурою Одеської області, яка заперечує проти задоволення адміністративного позову, не надано суду доказів, які б підтвердили ту суттєву обставину, що позивач порушив ст.19 Закону України “Про прокуратуру”, Присягу працівника прокуратури, ст.ст. 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Отже, суд дійшов висновку, що позивача звільнено з порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним із основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004).

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)” та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 “Право на працю”.

Згідно статті 24 “Право на захист у випадках звільнення” з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В даному випадку питання звільнення працівника прокуратури за усним наказом керівника з примусом написання заяви про звільнення, в повній мірі порушує загальні норми трудового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку, що за змістом статті 235 Кодексу законів про працю України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Так, суд враховує абз.3 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, де зазначено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України і у його постанові від 4 листопада 2014 року (справа № 21-426а14).

Враховуючи вищевикладене, суд, визнаючи протиправним та скасовуючи наказ прокурора Одеської області №1934к від 24.10.2017 р. про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області, беручи до уваги висновки Верховного Суду України, вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області або рівнозначній посаді з 24.10.2017 р.

В рішенні у справі “П`єрсак проти Бельгії” ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Відповідно до п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (далі – Інструкція № 58), записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі – Порядок № 100).

Із пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Згідно довідки № 153 від 20.12.2019 р. (т.2, а.с. 4) за підписом першого заступника прокурора області Гончарова Р.В. та головного бухгалтера Слісаренко А.О., середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяця роботи перед звільненням (серпень, вересень) складала 42934,47 грн.; середньоденна – 998,48 грн.

Враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 24.10.2017р. по 03.02.2020 р. у розмірі 568135,12 грн.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/6583/14 від 15.02.2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 77, 90, 139, 242-246, , 255, 295, 297, 371 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Одеської області (Код ЄДРПОУ 03528552, адреса: м. Одеса, Пушкінська 3) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Одеської області від 24.10.2017 р. № 1934к про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області.

Поновити молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2017 р. до 03.02.2020 року на підставі довідки про доходи від 20.12.2019 року №153.

Постанова суду в частині поновлення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області та в частині стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 11.02.2020 року.

Суддя Л.М. Токмілова

.