Рішення № 87549952, 12.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Справа № 160/172/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому просить:

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року в сумі 132 902,18 грн.

11.01.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07.02.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі № 804/3843/16, яка є такою, що набрала законної сили 31.01.2017 року, та якою зобов`язано Головне управління Держспоживслужби у Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні Держспоживслужби у Дніпропетровській області за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, яку він займав в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, а також, стягнуто з Головного управління Держспоживслужби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2016 року по 18 жовтня 2016 року, до цього часу відповідачем залишається не виконаною. Таким чином, посилаючись на приписи ст. 236 КЗпП України позивач вважає, що стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року, в сумі 132 902,18 грн.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; натомість подав клопотання про закриття провадження у справі, у якому щодо суті пред`явлених вимог своєї позиції не висловив.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі № 804/3843/16, адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, Головного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області про скасування рішення та поновлення на посаді задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області від 01.06.2016 року №47-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, яку він займав в Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області;

- стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2016 року по 18.10.2016 року.

Вказана постанова набрала законної сили 31.01.2017 року.

17.03.2017 року Дніпропетровським окружним адміністративним, судом видано позивачу виконавчі листи у справі № 804/3843/16.

У подальшому, 10.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про примусове виконання рішення у справі №804/3843/16.

11.05.2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Макушевим Є.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №804/3843/16, виданого 17.03.2017 року.

Листом від 12.06.2017 року №11/6493 Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області повідомило Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про неможливість виконання рішення суду у справі №804/3843/16, оскільки, в структурі Головного управління, затвердженою Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 13.03.2017 року, в тому числі, в Управлінні захисту споживачів, така посада та відділ, який позивач займав до звільнення (начальник відділу контролю у сфері послуг), відсутні.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2017 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку судового контролю та визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області щодо невиконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі №804/3843/16, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, яку він займав у Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області. В іншій частині заяви відмовлено.

Листом від 22.01.2018 року за №11.2/1801102 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області повідомлено позивача щодо поновлення на роботі.

Однак, відповідно структури та штатного розпису на 2016 і 2017 роки, затверджених Головою Держпродспоживслужби, посада, яку займав в Державній інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, відсутня, а затверджена посада начальника відділу контролю у сфері торгівлі, робіт та послуг управління захисту споживачів, яка укомплектована з 05.05.2016 року.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VІІІ, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців, остання з яких складається із загальних та спеціальних вимог. Галузь знань спеціальних вимог до посади державної служби категорій «Б» та «В» в управлінні захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, на яку претендує, не передбачає спеціальність та кваліфікацію ОСОБА_1 .

При цьому, згідно трудової книжки заявника, останній займав посаду начальника відділу контролю у сфері послуг Держспоживінспекції у Дніпропетровській області.

Також, у листі звернуто увагу заявника, що на його звернення стосовно працевлаштування було запропоновано наявні вакансії в Держпродспоживслужбі Дніпропетровської області на час звернення (вих. №01/75 від 12.05.2016 року).

Крім того, судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2018 року у справі № 804/8042/17 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, а саме: стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 18.10.2016 року по 05.02.2018 року, в сумі 92 054,16 грн., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 року, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2018 року у справі №804/8042/17 – змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , та визначено розмір – 120 904,48 грн.

Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 160/288/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, а саме: стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 06.02.2018 року по 31.12.2018 року, в сумі 99 951,37 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.08.2019 року, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі №160/288/19 змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , та визначено розмір – 65 100,00 грн.

У зв`язку з тим, що рішення про поновлення на посаді позивача, відповідачем до цього часу так і не виконано, позивач звертається з позовом щодо стягнення з відповідача на його користь заробітної плати за час невиконання рішення про поновлення на роботі за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року, що є предметом даного спору.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) та Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Частиною 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із ч. 3 вказаної статті невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, зазначені норми права передбачають право особи, яку було незаконно звільнено та в подальшому у відношенні до якої роботодавцем було здійснено затримання виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі на отримання саме середнього заробітку за час такої затримки.

Таким чином, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, суд зазначає, що дії позивача в цьому випадку не можуть впливати на обов`язок скаржника щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 у справі № 804/3843/16, яке набрало законної сили, оскільки ані нормами Конституції України, ані нормами КЗпП України не передбачено звільнення від такого обов`язку через поведінку іншого учасника справи.

Щодо визначення розміру середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, хоча й подібні, але не тотожні за своєю правовою природою поняття.

У даному випадку підставою для стягнення коштів є невиконання відповідачем постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі №804/3843/16, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, згідно із положеннями ст. 236 КЗпП.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Так, враховуючи норми абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто - дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (годинна) заробітна плата працівника, яка, згідно п. 8 Порядку № 100, визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку № 3).

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 п. 2 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1398 від 30.07.1999 року).

Останнім абзацем п. 4 Порядку № 100 необхідно вважати його передостанній абзац, оскільки пункт 4 було доповнено новим абзацем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 542 від 29.07.2015, тобто вже після змін, внесених до п. 2 Порядку № 100 згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 1398 від 30.07.1999 року.

Так, вказаною нормою Порядку № 100 передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку подією, з якою пов`язується відповідна виплата, є не звільнення позивача 01.06.2016 року, а невиконання судового рішення про поновлення на роботі, яке відбулось 01.02.2017 року, тобто на наступний день після набрання законної сили постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 року у справі №804/3843/16.

Відповідно, подією, з якою пов`язана виплата середнього заробітку, була саме затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка відбулася 01.02.2017 року і до якої позивач не мав заробітку не з власної вини, а саме за попередні два місяці - грудень 2016 року, січень 2017 року.

Отже, у період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі повинен розраховуватись відповідно до посадового окладу, визначеного позивачу як державному службовцю.

Положеннями ст. 52 Закону України «Про державну службу» визначено критерії від яких залежить розмір посадового окладу державного службовця, віднесення посади до певної групи та юрисдикція державного органу (ч. 1, ч. 2 ст. 52).

Так, відповідно до наказу № 47-к від 01.06.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу контролю у сфері послуг Держспоживінспекції у Дніпропетровській області.

Отже, з метою встановлення розмірів посадового окладу посаду начальника відділу контролю у сфері послуг Держспоживінспекції потрібно віднести до групи 6: посади керівників підрозділів у складі самозайнятих структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади, юрисдикція яких поширюється на територію однієї області (ч. 2, ч. 3 ст. 52 Закону України «Про державну службу»).

Згідно із ч. 3 ст. 52 Закону України «Про державну службу» схема посадових окладів на посадах державної служби визначається щороку Кабінетом Міністрів України. Зокрема, відповідно до схеми посадових окладів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 (в редакції постанови від 06.02.2019 року №102), розмір посадового окладу керівників підрозділів у складі самозайнятих структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади, юрисдикція яких поширюється на територію однієї області, у 2019 році становить 6 480,00 грн.

У січні 2019 року було 21 робочих днів.

Враховуючи, що розмір посадового окладу у січні 2019 року становив 6 480,00 грн., середній заробіток у період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року становить 6 480,00 грн.

Отже, за період січень-грудень 2019 року розрахункова сума середнього заробітку дорівнює 77 760,00 грн. (6 480,00 грн. *12).

Таким чином, за спірний період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі становить 77 760,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що для проведення коригування середньої заробітної плати підвищення посадових окладів повинно відбуватись в розрахунковому періоді або в періоді збереження середнього заробітку.

Розрахунковий період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року не може вважатись періодом, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, оскільки таке збереження має місце в інших випадках, відмінних від затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача суми 77 760,00 грн. за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року, в задоволенні решти позову необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39 А. код ЄДРПОУ 40359593) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року в сумі 77 760 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець