Рішення № 87549860, 12.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 лютого 2020 р. Справа № 120/4108/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – А ОСОБА_2 , позивач ) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування наказу №02-20606/15-19-СГ від 06.11.2019 р. «Про відмову надання дозволу на розробку документації» виданого стосовно ОСОБА_1 щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області;

- зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого йому відмовлено з підстав того, що така перебуває у власності іншої особи.

Разом з тим, позивач зазначає, що доказів, які б вказували, що земельна ділянка, яку він бажає отримати перебуває у власності іншої особи відсутні, а отже спірне рішення є протиправним.

Ухвалою суду від 13.12.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.

02.01.2020 р. відповідач подав відзив на позов (вх.№177/20), в якому вказав, що позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за наслідком розгляду якого його повідомлено, що земля перебуває у власності іншої особи. Зокрема, відповідач посилається на розпорядження Мурованокуриловецької РДА №350 від 30.11.2004 р., яким земельна ділянка включена та залишена, як не витребувані паї. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

03.10.2019 р. (дата надходження 07.10.2019 р.) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додані графічні матеріали земельних ділянок із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копія паспорту та ідентифікаційного номеру.

За наслідком розгляду вказаного звернення, наказом №2-20606/15-19-СГ від 06.11.2019 р. відмовлено в наданні дозволу з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки бажана земля перебуває у власності іншої особи.

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Як встановлено судом, 03.10.2019 р. ( 07.10.2019 р. дата надходження до управління) позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав відповідні документи, передбачені нормами ЗК України.

За наслідком розгляду даного звернення, спірним наказом йому відмовлено з підстав, що земельна ділянка перебуває у власності іншої особи.

Так, управління вказує, що розпорядженням Мурованокуриловецької районної державної адміністрації №350 від 30.11.2004 р. погоджено проект поділу земель та передачу земельних часток у власність.

В свою чергу, положеннями статті 81 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття даного розпорядження) визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч.1 ст.125 ЗК України в редакції чинній на час прийняття даного розпорядження).

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією (ч. 1 ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Окремо, суд акцентує увагу, що пунктом 6.2 розпорядження №350 від 30.11.2004 р., передбачено, що отримані державні акти мають бути пред`явлені для реєстрації в Мурованокуриловецьке відділення Вінницької регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

Однак відповідач, вказуючи, що спірна земельна ділянка передана у власність інших осіб, не надає доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності інших осіб, зокрема, сертифікатів на право на земельну частку (пай)/державних актів на право власності на дану землю.

Більш того, як видно із викопіювань кадастрової карти, які надані відповідачем та позивачем, останній не претендує на земельну ділянку, що перебуває у власності інших осіб. А отже мотиви, наведені в оскаржуваному наказі не знайшли свого підтвердження.

Окрім того, як зазначалось вище, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак в оскаржуваному наказі не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. При цьому, інші мотиви відмови вказані у спірному наказі спростовані вище.

Відтак, при вирішенні даного спору, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій “прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій “прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ, не ґрунтується на нормах закону, є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.

Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб`єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак , такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган. А отже, в досліджуваній частині позов не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, спірний наказ, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним.

За таких обставин суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково .

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №02-20606/15-19-СГ від 06.11.2019 р. «Про відмову надання дозволу на розробку документації» щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 датоване 03.10.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами населеного пункту Роздолівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) .

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Повний текст рішення виготовлено 12.02.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна