Рішення № 87549759, 07.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 лютого 2020 року Справа № 280/5731/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Державної податкової служби України (Львівська Площа буд.8, м. Київ-53, 04053, код ЄРДПОУ 43005393)

Головного управління ДПС в Запорізькій області (пр. Соборний 166, м. Запоріжжя, Запорізької області, 69005, код ЄДРПОУ 43143945)

про скасування рішення та вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Державної податкової служби України (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд

- визнати протиправним рішення Державної податкової служби України за №8345 16/99-00-08-06-01 від 05 листопада 2019 року;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 21521-55 від 13 вересня 2019 року у сумі 8 448,00 грн.

Ухвалою суду 25 листопада 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 03 грудня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою судді від 09 грудня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а перше судове засідання призначено на 09 січня 2019 року.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що частина 4 статті 4 Закону №2464-VІ встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Вказує, що з набуттям статусу пенсіонера за віком (досягненням віку, що надає право на отримання пенсії за віком), будучи фізичною особою-підприємцем, на спрощеній системі оподаткування, він набув право на звільнення від сплати єдиного внеску згідно частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, а отже оскаржувані позивачем вимоги зі сплати єдиного внеску за 2018 рік є протиправними та підлягають скасуванню. Просить суд задовольнити позовні вимогти позовні.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (вх.№55441 від 28 грудня 2019 року), відповідно до якого зазначає, що з 01 січня 2018 року фізичні особи - підприємці, які досягли встановленого статтею 26 Закону № 1058 (60 років та мають страховий стаж, зокрема з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років) та отримують відповідно до закону пенсії соціальну допомогу (незалежно від виду пенсії), звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Вказує, що позивач є пенсіонером за вислугою років з 07 грудня 1998 року, що підтверджується копією доданого до позову посвідчення №86/11414 та звільняється від сплати єдиного внеску з 01 січня 2018 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в органах доходів та зборів як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації 21 грудня 2015 року) та на день формування вищезазначеної вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 вересня 2019 року за №Ф-21521-55 у розмірі 8448,00 грн., винесена Василівським управлінням ГУ ДПС у Запорізькій області є правомірною, тобто такою що відповідає до нормам діючого законодавства, а значить скасуванню не підлягає. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Державної податкової служби України в судове засідання не прибув, причин неприбуття до суду не повідомив, про день час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв та клопотань до суду не надано.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

13 вересня 2019 року Головне управління ДПС у Запорізькій області відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 винесло вимогу №Ф-21521-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 8 448 гривень.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач 04 жовтня 2019 року подав скаргу на дії ГУ ДПС у Запорізькій області.

11 листопада 2019 року, позивач отримав відповідь з ДПС України, що його скарга залишена без задоволення і вимога №Ф-21521-55 без змін.

На погоджуючись з вимогою №Ф-21521-55 позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом(абзац 22 статті 1).

Абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак, визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.

Відповідно до матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем про те, що у 2004 році ОСОБА_1 набув статусу пенсіонера за віком, оскільки досяг 60 років.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що досягши пенсійного віку, позивач має також право на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»

Суд зауважу, що позивач досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугою років, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Оскільки з у 2004 році позивач набув права на пенсію за віком, а з 1998 року - пенсія за вислугою років, суд дійшов висновку, що позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» отримання пенсії вислугу років, та не повинен сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська Площа буд.8, м. Київ-53, 04053, код ЄРДПОУ 43005393) Головного управління ДПС в Запорізькій області (пр. Соборний 166, м. Запоріжжя, Запорізької області, 69005, код ЄДРПОУ 43143945) про скасування рішення та вимоги- задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Державної податкової служби України за №8345 16/99-00-08-06-01 від 05 листопада 2019 року.

Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 21521-55 від 13 вересня 2019 року у сумі 8 448,00 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1003 гривень 85 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська Площа буд.8, м. Київ-53, 04053, код ЄРДПОУ 43005393).

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1003 гривень 85 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Запорізькій області (пр. Соборний 166, м. Запоріжжя, Запорізької області, 69005, код ЄДРПОУ 43143945).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 лютого 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов